Великдень на Волині. Зустрічати тут свято Воскресіння Христового довелось багатьом переселенцям з районів, де ведуться активні бойові дії. Пів тисячі внутрішньо переміщених осіб знайшли прихисток в гуртожитку одного з навчальних закладів Володимира. У п’ятницю, напередодні свята, до них навідались начальники обласної та районної військових адміністрацій Юрій Погуляйко і Юрій Лобач,заступник начальника ОВА Юрій Гупало та міський голова Ігор Пальонка. Окрім традиційних великодніх продуктових наборів та духмяних пасочок привезли й необхідний ужитковий інвентар, щоб люди почувались комфортніше, адже вони приїхали сюди практично без будь-яких речей. Кожен привіз із собою лише свою печальну історію про те, як війна змінила усе їхнє життя…
Тікали від обстрілів та бомбардувань, користуючись евакуаційними ешелонами, де в одному плацкартному відділенні на чотири полиці розміщували 10-15 осіб: дорослі просто сиділи, дітям по черзі давали поспати, а всю дорогу на руках тримали котиків і песиків, полишити яких на загибель просто не могли. Таких, хто виїхав усією родиною, - одиниці. Серед переселенців переважно жінки і діти, літні пари.
Начальника ОВА Юрія Погуляйка зустріли як свого, адже родом він із Луганщини, працював в Маріуполі. Посипались запитання, головне з яких – коли можна буде повернутись додому? Юрій Михайлович розповів про ситуацію на фронті, про те, що вже розпочались роботи із відновлення багатьох звільнених українських міст, про програму Президента, відповідно до якої в безпечних областях держави розпочинається будівництво житла для людей, чиї домівки знищили російські окупанти. А от повертатись поки не радив – наразі це доволі небезпечно, та й у багатьох випадках просто нікуди. «Допоки не буде перемоги і можливості повернутись, ми будемо допомагати усім, чим можемо, без тимчасового прихистку ви не залишитесь» – запевнив людей посадовець.
А вони розповідали, як жили раніше у прекрасному Маріуполі, на мальовничій Харківщині, у древньому Чернігові, у козацьому Запоріжжі та шахтарському Донецькому краї. Говорили українською. І запевняли, що попри близькість до кордону, покидати Україну не хочуть. А ще порівнювали великодні традиції та врешті визначили, що і західні, і східні області держави дуже в усьому схожі. Також наголошували, що тут почуваються безпечно і спокійно, вдячні мешканцям Володимира за чуйне ставлення і допомогу, але мріють, щоб нові друзі, яких знайшли тут, могли приїхати наступного Великодня у гості до них, в оновлені, відроджені і мирні міста на Сході України.