Путівник виконавчого провадження

Безоплатна правова допомога – завжди поруч

Що робити коли хтось хоче відібрати твій бізнес?

Я зміг захистити свій бізнес! Зможеш і ти!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

29.07.2022

Як поаинні зберігатися трудові книжки під час війни та чи потрібно їх роздавати на руки

Війна диктує роботодавцям особливі вимоги до зберігання документів, зокрема трудових книжок. Цілком зрозумілі побоювання співробітників щодо надійності такого зберігання, враховуючи те, як швидко й жахливо розвивалися події на початку російської агресії. Що з цього приводу говорить законодавство?

Зазначимо, що жодних особливих умов зберігання трудових книжок працівників правовий режим воєнного стану не визначає. Змін з цього приводу у законодавстві немає: зберігати трудові книжки працівників має підприємство, на якому вони працюють, обов’язково видавати трудову книжку потрібно лише у разі, якщо працівник звільняється (п.3 постанови Кабміну від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників»).

Як допускається діяти в умовах воєнного стану

Державна служба України з питань праці у своїх роз’ясненнях від 17.06.2021 зазначила, що роботодавець не зобов'язаний видавати працівникам трудові книжки, проте відсутні підстави відмовити працівнику у видачі такої трудової книжки на його вимогу. Таку вимогу бажано оформити у вигляді заяви.

У разі видачі трудової книжки працівнику на його вимогу, працедавець знімає з себе відповідальність за збереження трудової книжки. Робиться це в інтересах працівника, який може через небезпеку змінити місце проживання, виїхати, влаштуватись за строковим трудовим договором за сумісництвом тощо. І краще, якщо трудова книжка буде у нього на руках.

Алгоритм видачі трудової книжки працівнику 

• працівник звертається до роботодавця з заявою, в якій просить видати йому трудову книжку з обґрунтуванням необхідності такої видачі;
• роботодавець заводить додатковий журнал обліку тимчасово виданих трудових книжок (довільної форми), де працівник розписується в отриманні та поверненні трудової книжки.

Окрім того, згідно зі ст. 7 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у разі перебування підприємства в районі активних бойових дій роботодавець самостійно вирішує питання зберігання кадрових документів і може приймати рішення про видачу трудових книжок працівникам під підпис. Перелік територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) затверджується наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України.

Отже, видача трудової книжки на руки здійснюється з метою її збереження, адже в умовах війни ніхто нічого гарантувати не може. Роботодавець не може примусово видати трудову книжку на руки проти бажання самого працівника. Проте, в разі знищення трудової книжки через бойові дії працівник отримає чимало клопоту щодо відновлення даних при виході на пенсію, а роботодавець навряд чи понесе відповідальність, адже ми всі зараз живемо в умовах війни, що визнано форс-мажорною обставиною.

 

24.07.2022

Як зареєструвати договір оренди земельної ділянки в умовах воєнного стану

Попри запровадження в Україні правового режиму воєнного стану, до юристів системи безоплатної правової допомоги звертаються люди, які хотіли б орендувати або віддати в оренду земельну ділянку.  Розповідаємо про особливості реєстрації договору оренди земельної ділянки в сучасних умовах.

Нещодавно набрав чинності Закон України від 24 березня 2022 року № 2145-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» (https://bit.ly/3aDQKzH), яким передбачено суттєві зміни щодо порядку оренди землі та реєстрації відповідних договорів під час воєнного стану.

Згідно із нововведеннями, державна реєстрація укладення договорів оренди земельних ділянок під час воєнного стану покладається на районні військові адміністрації (без потреби внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно).

У нинішніх умовах відповідна військова адміністрація вносить відомості до спеціальної Книги реєстрації землеволодінь і землекористувань (в паперовій та електронній формах). Така Книга має бути передана до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру протягом 1 місяця з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні або у відповідних окремих її місцевостях.

Як здійснити державну реєстрацію договору оренди землі під час воєнного стану?

Для того, щоб зареєструвати договір оренди земельної ділянки, орендодавець повинен скласти заяву в електронній формі, до якої додати примірник договору, а також засвідчені орендодавцем копії документів, що посвідчують право на земельну ділянку. Заява з доданими документами надсилається до військової адміністрації електронною поштою.

Які строки державної реєстрації договору оренди?

Державна реєстрація договору оренди або надання вмотивованої відмови у державній реєстрації відбувається протягом п’яти робочих днів з дня подання заяви. Важливо, що підставою для відмови у державній реєстрації може бути лише невідповідність поданих документів закону.

 

20.07.2022

Часто у внутрішньо переміщених осіб постає питання пошуку робочого місця

Однак нерідко так стається, що тікаючи від війни людина не встигла звільнитися з попереднього місця роботи, не забрала з собою трудову книжку або інші документи, які необхідні для працевлаштування.

Детальніше про особливості припинення трудового договору розповідає юристка Роздільнянського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Олена Гараніна.

Конституція України проголошує, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Нещодавно законодавець спростив процедуру отримання статусу безробітного для внутрішньо переміщених осіб, у яких не розірванні попередні трудові договори та відсутні документи для пошуку робочого місця та працевлаштування.

Якщо є нерозірваний трудовий договір, його необхідно припинити! На сьогодні існує 2 варіанти припинення:

ВАРІАНТ: Особисто звернутися до територіального центру зайнятості з заявою про надання статусу безробітного.

Для цього необхідно разом із заявою про надання статусу безробітного подати до центру зайнятості ще одну заяву на ім’я роботодавця про припинення трудового договору. В такому випадку датою припинення трудового договору буде день, наступний за днем подання такої заяви. В свою чергу, саме працівники центру зайнятості, а не працівник мають повідомити про це роботодавця (будь-якими засобами комунікації, у тому числі електронними), а також органи ДПС та територіальний орган Пенсійного фонду України.

ВАРІАНТ: Подати заяву для отримання статусу безробітного за допомогою Порталу Дія.

Звертаємо увагу! Відмова працівників Центру зайнятості прийняти у вас заяву про отримання статусу безробітної через відсутність оригіналу трудової книжки є незаконною. В такому випадку ви можете звернутися до них письмово – відправити документи за допомогою засобів поштового зв’язку (рекомендованим листом з описом вкладення) або зателефонувати на «гарячу лінію» 0 800 50 50 60.

Також нагадуємо, що внутрішньо переміщені особи мають право отримати безоплатну вторинну правову допомогу – складання процесуальних документів та здійснення представництва інтересів.

Крім того, знайти відповідь на юридичне запитання можна у правничій вікіпедії WikiLegalAid або зателефонувавши на 0 800 213 103.

 

16.07.2022

Участь цивільних осіб у захисті України

Беручи до уваги прагнення цивільних осіб до активної участі у національному спротиві проти збройної агресії російської федерації проти суверенітету України та прагнучи захистити життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку людини як найвищої соціальної цінності, Верховна Рада України 3 березня 2022 року прийняла Закон "Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України” (https://bit.ly/3Ie0H1F).

Громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, у період дії воєнного стану можуть брати участь у відсічі та стримуванні збройної агресії російської федерації та/або інших держав.

У період дії воєнного стану:

• цивільні особи можуть отримати вогнепальну зброю і боєприпаси до неї відповідно до порядку та вимог, встановлених Міністерством внутрішніх справ України.
• громадяни України можуть застосовувати власну нагородну зброю, спортивну зброю (пістолети, револьвери, гвинтівки, гладкоствольні рушниці), мисливську нарізну, гладкоствольну чи комбіновану зброю та бойові припаси до неї.

Рішення про видачу зброї і боєприпасів до неї приймаються керівниками головних управлінь Національної поліції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, установ забезпечення Національної поліції України в адміністративно-територіальних одиницях територій, на яких оголошено воєнний стан, або особами, уповноваженими такими керівниками органів.

Застосування цивільними особами вогнепальної зброї, отриманої відповідно до Закону, здійснюється аналогічно до застосування зброї військовослужбовцями під час виконання ними завдань щодо відсічі збройної агресії проти України.

Цивільні особи не несуть відповідальності за застосування вогнепальної зброї проти осіб, які здійснюють збройну агресію проти України, якщо така зброя застосована на підставі та в порядку, визначених статтею 1 та статтею 4 Закону.

Особа не підлягає кримінальній відповідальності за застосування зброї, бойових припасів або вибухових речовин проти осіб, які здійснюють збройну агресію проти України, та за пошкодження чи знищення у зв’язку з цим майна.

Кожна особа має право на захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України незалежно від можливості уникнення зіткнення, заподіяння шкоди або звернення за допомогою до інших осіб чи органів державної влади, Збройних Сил України.

Детальніша інформація з посиланням на законодавство – у правовій Вікіпедії системи безоплатної правової допомоги WikiLegalAid https://bit.ly/3IeMPG6

 

12.07.2022

Простій чи призупинення трудового договору

В умовах воєнного стану відбуваються швидкі зміни законодавчих норм. Не обійшлося і без змін у трудовому законодавстві. Розповідаємо, що таке простій та чим він відрізняється від призупинення дії трудового договору

Простій – це призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (стаття 34 Кодексу законів про працю України).

Призупинення дії трудового договору – це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв’язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи (частина 1 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»).

У чому різниця:

Підстави запровадження:

• простоєм є будь-які обставини, яку зумовили призупинення роботи;

призупиненням дії трудового договору є відсутність роботи та її виконання працівником під час воєнного стану;

Тривалість:

• простій може тривати без обмеження часу доки існують обставини, на підстави яких його запроваджено;

     - призупинення трудового договору можливе лише на період дії  воєнного стану;

Суб’єкт прийняття рішення:

• рішення про простій приймає роботодавець;

     - ініціатором призупинення дії трудового договору можуть бути як     роботодавець так і працівник;

Коло осіб, на яких поширюється дія відповідного рішення:

• простій може запроваджуватися щодо всього підприємства, або відділу або конкретного працівника;

     - призупинення дії трудового договору носить індивідуальний характер, тобто щодо кожного працівника приймається окремий наказ;

 Оплата:

• під час простою виплачується не нижче 2/3 тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Водночас час простою з вини працівника не оплачується;

     - при призупиненні дії трудового договору заробітна плата не  виплачується;

Страховий стаж:

• у разі оплати підприємством простою, період його дії зараховується до страхового стажу працівника;
• у разі призупинення дії трудового договору ЄСВ за працівника не сплачується, а відтак йому не зараховується страховий стаж.

 

07.07.2022

Державна допомога сім’ям, що доглядають хворих дітей, яким не встановлено інвалідність

Збройна агресія росії завдала неймовірних моральних та фізичних страждань маленьким українцям. Україна ще довго буде загоювати рани скалічених дитячих душ та тіл, і найменше, що сьогодні для них може зробити наша держава, – це забезпечити матеріальну підтримку та соціальну допомогу їх родинам.

Про державну допомогу сім’ям, що доглядають хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, розповідає начальник відділу безоплатної правової допомоги Володимир-Волинського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Олексій Кірносов.

Законом України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» від 21 листопада 1992 р. та Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми» від 27 грудня 2001 р. № 1751 визначено перелік видів державної допомоги сім`ям з дітьми. Одним із видів такої допомоги є допомога на дітей, хворих на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, на дитину, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, яким не встановлено інвалідність (далі – державна допомога).

Хто має право отримувати допомогу: один із батьків, усиновлювачів, опікун, піклувальник, один із прийомних батьків, батьків-вихователів (надалі законний представник дитини), який постійно проживає та здійснює догляд за дитиною, хворою на один або декілька видів захворювань, станів встановлених Переліком тяжких захворювань, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2018 р. № 1161. Таку державну допомогу можуть отримати громадяни України, іноземці або особами без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також особи, яких визнано в Україні біженцями або особи, які потребують додаткового захисту і мають право на державну допомогу на умовах, передбачених законодавством України.

Куди звертатися для призначення допомоги: державна допомога призначається структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад за зареєстрованим місцем проживання або місцем проживання заявника.

Документи подаються законним представником дитини особисто до виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідної територіальної громади або до центру надання адміністративних послуг. Крім того, такі документи можна надіслати поштою або в електронній формі (через офіційний веб-сайт Мінсоцполітики або Єдиний державний веб-портал електронних послуг) на адресу органів соціального захисту населення.

Документи, які необхідно подати для призначення державної допомоги:

• заява законного представника дитини, що складається за формою, встановленою Мінсоцполітики;
• копія паспорту (з пред’явленням оригіналу) або іншого документа, що посвідчує особу законного представника дитини;
• документ, що підтверджує повноваження усиновлювача (копія рішення про усиновлення) опікуна, піклувальника (копія рішення про встановлення опіки), прийомних батьків, батьків-вихователів (копія рішення про влаштування дитини до дитячого будинку сімейного типу або прийомної сім’ї);
• копія свідоцтва про народження дитини (з пред’явленням оригіналу);
• медична довідка про наявність захворювання дитини, видана лікарсько-консультативною комісією лікувально-профілактичного закладу (форма 028/о, затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я України від 02.2012 № 110).

Дана державна допомога призначається з дня звернення для її призначення.

Варто зазначити, що у деяких випадках, коли особа не може самостійно зібрати вищезаначені документи (у зв`язку зі станом здоров`я або з інших поважних причин), за наявності її письмової заяви, збір документів покладається на органи, що призначають допомогу.

Строк розгляду звернення: 10 днів.

Письмове повідомлення про призначення чи відмову в призначенні державної допомоги із зазначенням причини відмови та порядку оскарження цього рішення, надсилається заявникові протягом п'яти днів після прийняття відповідного рішення.

У якому розмірі та порядку здійснюються виплати: державна допомога на дітей, яким не встановлено інвалідність, незалежно від одержання інших видів державної допомоги, надається щомісячно в розмірі двох прожиткових мінімумів, встановлених для дітей відповідного віку на кожну хвору дитину та виплачується шість місяців.

У разі затвердження нового розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку розмір допомоги особі, яка доглядає за хворою дитиною, перераховуються без звернення осіб, яким вони призначені, з місяця набрання чинності актом законодавства, що встановлює новий прожитковий мінімум.

Довідково: згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» для дітей віком до 6 років прожитковий мінімум встановлено у таких розмірах: з 1 січня — 2100 грн; з 1 липня — 2201 грн; з 1 грудня — 2272 грн; для дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня — 2618 грн; з 1 липня — 2744 грн; з 1 грудня — 2833 грн.

Виплата державної допомоги на наступний період продовжується на підставі заяви законного представника дитини та довідки про захворювання дитини з дня зупинення виплати. Таку заяву необхідно подати протягом одного місяця з дня зупинення виплати.

Державна допомога виплачується за вибором законного представника дитини, якому призначено таку допомогу, через виплатні об’єкти АТ «Укрпошта» за місцем проживання або шляхом перерахування коштів на його особовий рахунок, відкритий в установі уповноваженого банку.

У разі зміни місця проживання одержувача державної допомоги, її виплата продовжується органом соціального захисту населення за новим місцем проживання.

Зарахування страхового стажу особі, яка здійснює догляд за хворою дитиною:

04 серпня 2021 року до Порядку нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за деякі категорії застрахованих осіб, затвердженого Постановою КМУ від 02.03.2011 №178 внесено зміни щодо обов’язковості сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за особу, яка одержує надбавку на догляд за хворою дитиною, якій не встановлено інвалідність. Так, тепер до числа непрацюючих законних представників, що фактично здійснюють догляд за хворою дитиною, якій не встановлено інвалідність, віднесено також працездатних осіб, які перебувають у трудових відносинах і яким надано відпустку без збереження заробітної  плати на умовах, передбачених пунктом 3 частини першої статті 25 Закону України «Про відпустки», якщо такі особи отримують допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства. Єдиний внесок у розмірі 22 відсотки суми допомоги або компенсації нараховується за осіб, які отримують надбавку за догляд за хворою дитиною, якій не встановлено інвалідність, на суми допомоги або компенсацій, нарахованих за базовий звітний період. Трудовим законодавством гарантується особі, що здійснює догляд за хворою дитиною, якій не встановлено інвалідність, відпустка без збереження заробітної плати, але не більше ніж до досягнення дитиною вісімнадцятирічного віку, а період перебування такої особи у відпустці без збереження заробітної плати зараховується до страхового стажу працівника з метою підвищення соціального захисту законних представників дитини.

 

 04.07.2022

Компенсація витрат за тимчасове розміщення внутрішньо переміщених осіб

З 24 лютого 2022 року, відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в україні введено режим воєнного стану.

Після введення воєнного стану власникам житла, які безкоштовно прихистили внутрішньо переміщених осіб з території адміністративно-територіальної одиниці, на якій проводяться бойові дії та яка визначена в переліку, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 р. № 204 запроваджено гарантовану державну підтримку в розмірі близько 450 грн. на місяць за кожну прийняту особу, незалежно від віку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.2022 № 333 затверджено Порядок компенсації витрат за тимчасове розміщення внутрішньо переміщених осіб, які перемістилися у період воєнного стану" (далі - Порядок № 333)

Кому надається компенсація

Відповідно до Порядку № 333 компенсація надається:

• фізичним особам — громадянам України віком від 18 років,
• які є власниками житла або їх представниками, наймачами (орендарями) житла державної або комунальної власності, спадкоємцями, які прийняли спадщину,
• безоплатнорозміщували в цих приміщеннях внутрішньо переміщених осіб, крім членів своєї сім’ї у розумінні Сімейного кодексу України .

Компенсація надається для покриття понесених власниками жилих приміщень витрат, пов'язаних з таким розміщенням.

Важливо! Компенсація надається за умови відсутності заборгованості власника жилого приміщення за житлово-комунальні послуги. Факт відсутності заборгованості за житлово-комунальні послуги особа, що розмістила внутрішньо переміщених осіб, підтверджує своїм підписом, що проставляється у заяві про отримання компенсації (додаток 1).

Умови надання компенсації

Особи, що розмістили внутрішньо переміщених осіб, зобов’язані не пізніше ніж протягом наступного робочого дня з дня розміщення внутрішньо переміщених осіб подати заяву в довільній формі до виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної в м. Києві держадміністрації, відповідної військової адміністрації за місцем розташування житлового приміщення, у якій зазначається прізвище, ім’я та по батькові (за наявності) кожної з розміщених осіб.

Особи, що розмістили внутрішньо переміщених осіб, також зобов’язані в день припинення розміщення внутрішньо переміщених осіб або зміни їх кількості подати в довільній формі заяву з інформацією про зміну переліку осіб, розміщених у житловому приміщенні, із зазначенням можливості у подальшому розміщувати внутрішньо переміщених осіб у цьому житловому приміщенні.

На підставі зазначених заяв виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, районні в м. Києві держадміністрації, відповідні військові адміністрації вносять зміни до реєстру житлових приміщень, доступних для безоплатного розміщення внутрішньо переміщених осіб у відповідній адміністративно-територіальній одиниці та/або громаді.

Заяви можуть бути подані в паперовій формі або в електронній формі на електронну адресу, визначену виконавчим органом сільської, селищної, міської ради, районною в м. Києві держадміністрацією, відповідною військовою адміністрацією.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, районні в м. Києві держадміністрації, відповідні військові адміністрації або особи, що розмістили внутрішньо переміщених осіб, вносять відомості щодо приміщень приватного житлового фонду, доступних для безоплатного розміщення внутрішньо переміщених осіб у відповідній адміністративно-територіальній одиниці та/або громаді, до веб-ресурсу “Прихисток”. На підставі зазначених відомостей виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, районні в м. Києві держадміністрації, відповідні військові адміністрації формують реєстр житлових приміщень, доступних для безоплатного розміщення внутрішньо переміщених осіб, у відповідній адміністративно-територіальній одиниці та/або громаді.

Зверніть увагу! Наявність відомостей про житлові приміщення у зазначеному реєстрі не є обов’язковою умовою отримання компенсації особами, що розмістили внутрішньо переміщених осіб.

Як отримати компенсацію

Для отримання компенсації власник жилого приміщення не пізніше п'яти днів з дня закінчення звітного місяця подає до виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради, районної в м. Києві держадміністрації, відповідної військової адміністрації за місцем розташування житлового приміщення заяву за формою згідно з додатком 1 до Порядку № 333 (далі — заява).

Заява подається в паперовій формі або в електронній формі (на електронну адресу, визначену виконавчим органом сільської, селищної, міської ради, районною в м. Києві держадміністрацією, відповідною військовою адміністрацією).

У разі подання заяви в паперовій формі особа, що розмістила внутрішньо переміщених осіб, пред’являє:

• документ, який посвідчує його особу;
• документ, що підтверджує право власності або користування житловим приміщенням, або документ, що підтверджує повноваження представника власника.

У разі подання заяви в електронній формі до такої заяви додаються електронні копії (фотокопії):

• документа, який посвідчує особу, що розмістила внутрішньо переміщених осіб;
• документа, що підтверджує право власності або користування житловим приміщенням, або документа, що підтверджує повноваження представника власника.

Заява розглядається виконавчим органом сільської, селищної, міської ради, районною в м. Києві держадміністрацію, відповідною військовою адміністрацією протягом п’яти робочих днів з дня її отримання. Перебіг п’яти робочих днів розпочинається з дня, що настає за днем отримання такої заяви.

Важливо! Заяви, які містять інформацію про розміщення чотирьох і більше внутрішньо переміщених осіб, осіб з інвалідністю, осіб старше шістдесяти років, одиноких матерів, членів багатодітних сімей, членів сімей загиблих (померлих) захисників і захисниць України, інших вразливих груп населення, формуються в перелік за формою згідно з додатком 2 до Порядку № 333 .

Протягом строку розгляду заяви уповноважені особи виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради, районної в м. Києві держадміністрації, відповідної військової адміністрації проводять перевірку наведених у заяві відомостей з відвідуванням (у разі потреби) місця розміщення внутрішньо переміщених осіб, зокрема з метою перевірки:

• факту такого розміщення,
• його безоплатності,
• кількості розміщених осіб та умов їх проживання,
• паперових та електронних документів, що посвідчують особу, а також свідоцтва про народження внутрішньо переміщеної особи,
• довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи,
• документів, що підтверджують приналежність до вразливих груп населення або їх соціальний статус.

За результатами перевірки виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, районні в м. Києві держадміністрації, відповідні військові адміністрації узагальнюють надану у заявах інформацію у переліки згідно з додатками 2 і 3 (далі - переліки), визначають обсяг та джерело компенсації особам, що розмістили внутрішньо переміщених осіб, та подають переліки до відповідної обласної військової адміністрації, Київської міської військової адміністрації до 12 числа місяця, що настає за звітним.

Обласні військові адміністрації, Київська міська військова адміністрація протягом п’яти робочих днів після отримання переліків від виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, районних в м. Києві держадміністрацій, відповідних військових адміністрацій надсилають узагальнену інформацію за формою згідно з додатком 4 до Мінрегіону для опрацювання питання виділення фінансування із зазначенням інформації щодо виділення коштів з відповідного бюджету (джерела) та за формою згідно з додатком 5 до відповідної міжнародної організації, благодійної організації та громадського об’єднання для здійснення компенсації за рахунок їх коштів.

Зверніть увагу! Персональні дані особи, що розмістила внутрішньо переміщених осіб, за її згодою, можуть бути передані відповідній міжнародній організації, благодійній організації та громадському об’єднанню для здійснення компенсації за їх рахунок. Обробка персональних даних осіб здійснюється відповідно до законодавства про захист персональних даних.

Мінрегіон узагальнює інформацію, подану обласними військовими адміністраціями, Київською міською військовою адміністрацією,та готує проект рішення Кабінету Міністрів України про виділення коштів з державного бюджету (зокрема резервного фонду бюджету).

Підстави для відмови у виплаті компенсації

У разі, коли за результатами перевірки встановлено факт надання у заяві недостовірної інформації, виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, районні в м. Києві держадміністрації, відповідні військові адміністрації приймають рішення про відмову у виплаті компенсації.

Як розраховується сума компенсації

Сума компенсації розраховується з урахуванням кількості днів, протягом яких житлове приміщення надавалося для розміщення внутрішньо переміщеної особи (далі - людино-день), з дня її розміщення, але не раніше дати взяття на облік внутрішньо переміщених осіб відповідним органом або через Єдиний державний вебпортал електронних послуг (далі - Портал Дія).

Кількість людино-днів визначається шляхом додавання кількості внутрішньо переміщених осіб, які проживали у житловому приміщенні власника, в кожний день місяця.

Сума компенсації за кожен людино-день визначається на рівні 14,77 гривні.

Загальна сума компенсації визначається шляхом визначення добутку загальної кількості людино-днів на суму компенсації за кожен людино-день.

Приклад: якщо 1 людина проживала 30 днів, то компенсація складатиме: 14.77 грн. х 30 днів = 443,10 грн.

Порядок виплати компенсації особам, що розмістили внутрішньо переміщених осіб

Компенсація особам, що розмістили внутрішньо переміщених осіб, виплачується за рахунок:

• коштів державного та місцевих бюджетів (зокрема резервного фонду бюджету),
• коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності,
• іноземних держав та міжнародних організацій у вигляді благодійної, гуманітарної та матеріальної допомоги,
• добровільних пожертвувань фізичних і юридичних осіб,
• благодійних організацій та громадських об’єднань,
• інших не заборонених законодавством джерел

у безготівковій формі за зазначеними у заяві банківськими реквізитами до кінця місяця з дня закінчення звітного місяця за умови відсутності заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Важливо! Компенсація особам, що розмістили чотирьох і більше внутрішньо переміщених осіб, а також осіб з інвалідністю, осіб старше шістдесяти років, одиноких матерів, членів багатодітних сімей, членів сімей загиблих (померлих) захисників і захисниць України, інших вразливих груп населення, виплачується за рахунок наявних коштів міжнародних організацій, благодійних організацій та громадських об’єднань в рамках домовленостей, узгоджених з Мінрегіоном, відповідно до узагальненої інформації, наведеної у додатку 5.

У разі відсутності коштів міжнародних організацій, благодійних організацій та громадських об’єднань компенсація особам, що розмістили чотирьох і більше внутрішньо переміщених осіб, а також осіб з інвалідністю, осіб старше шістдесяти років, одиноких матерів, членів багатодітних сімей, членів сімей загиблих (померлих) захисників і захисниць України, інших вразливих груп населення, здійснюється за рахунок інших передбачених цим Порядком джерел.

Виділення та використання коштів для надання компенсації здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 1 березня 2022 р. № 175 “Тимчасовий порядок виділення та використання коштів з резервного фонду бюджету в умовах воєнного стану”.

 

01.07.2022

Коли роботодавець звільняється від відповідальності  за невиплату заробітної плати

 Нині у багатьох працівників виникають запитання щодо порядку вступу у трудові відносини, розірвання трудового договору та оплати праці, адже з огляду на ведення активних бойових дій на території України велика кількість як самих працівників, так і підприємств, установ та організацій, в яких вони працювали, були змушені переміститися в інші населенні пункти, або взагалі зупинити свою діяльність.

Тож з урахуванням Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», розповідаємо про найпоширеніші питання, що турбують працівників та роботодавців.

Зміна істотних умов праці

Наразі не застосовується норма щодо попередження працівника про зміни істотних умов праці не пізніше ніж за два місяці.

Більше того, у період дії воєнного стану роботодавець має право перевести працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди, але тільки за умови, якщо така робота не протипоказана працівникові за станом здоров’я, та лише для відвернення або ліквідації наслідків бойових дій, а також інших обставин, що становлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей, з оплатою праці за виконану роботу не нижче середньої заробітної плати за попередньою роботою.

Виняток! Роботодавець не має права переводити працівника на роботу в іншу місцевість, на території якої тривають активні бойові дії.

 Оплата праці

Роботодавець не звільняється від обов’язку виплати заробітної плати, проте:

- звільняється від відповідальності за порушення строків її виплати, але лише за умови, що таке порушення сталось саме внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. В інших випадках керівник несе повну відповідальність за таке порушення;

- може зупинити дію окремих положень колективного договору за власним рішенням, що також робить неможливим отримання додаткових виплат, передбачених колективним договором.

Розірвання трудового договору

Працівник може розірвати трудовий договір у термін, який зазначить у своїй заяві без двотижневого строку попередження (крім випадків примусового залучення до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану, залучення до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури).

Окремої уваги заслуговує норма щодо призупинення трудового договору.

Так, відповідно до положень Закону призупинення дії трудового договору – це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.

Дія трудового договору може бути призупинена у зв’язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

При зупиненні дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.

Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Отже, з урахуванням зазначеного, можна зробити висновок, що у разі тимчасового призупинення дії трудового договору працівник не вважається звільненим та надалі може розраховувати на відповідні компенсації. Водночас такі працівники мають змогу працевлаштуватися на інше місце роботи на умовах сумісництва.

 

31.05.2022

Працівники агросектору на час посівної зможуть отримати відстрочку від мобілізації

У зв’язку з посівною кампанією аграрні підприємства та виробники продовольства можуть подавати до Міністерства аграрної політики та продовольства України списки працівників, яким буде надана відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації. Таку можливість надали прийняті зміни до постанов Кабінету Міністрів України від 03 березня 2022 року № 194 та № 218 від 7 березня 2022 року «Деякі питання бронювання військовозобов’язаних в умовах правового режиму воєнного стану». Про те, як оформити бронювання військовозобов’язаних аграріїв та хто має право це зробити, розповідається у цій статті.

  

Покрокова інструкція бронювання працівника

• Підготувати лист-звернення за зразком (https://cutt.ly/MAAZq0Z), який затверджений Міністерством аграрної політики та продовольства України, де обов’язково обґрунтувати причини бронювання працівників підприємства, також вказати контактні дані керівника та підприємства та направити до Мінагрополітики;
• Заповнити Exсel-таблицю за зразком (https://cutt.ly/MAAZq0Z) з переліком працівників, що бронюються;
• Створені файли назвати у форматі: рік — місяць — число (коли подаються пропозиції) — скорочена назва підприємства — кількість працівників, що бронюються;
• Надіслати листа з прикріпленими документами на електронну адресу Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.;">Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.;
• Після отримання на електронну пошту витягу з наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України про звільнення військовозобов’язаного, звернутись з витягом до Територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем реєстрації військовозобов’язаного чи до військової адміністрації області;
• В територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки отримати рішення, в якому зазначається строк відстрочки заброньованому працівнику, яка не може перевищувати 6 місяців.

Всі необхідні форми за посиланням:https://cutt.ly/MAAZq0Z.

Після отримання листа-звернення від підприємства, Exсel-таблиці з переліком працівників, Мінагрополітики опрацьовує та узагальнює інформацію, отриману від підприємств, установ, організацій та надсилає до Міноборони пропозиції щодо бронювання військовозобов’язаних, які працюють у галузях агропромислового виробництва.

 Як підтвердити бронь:

 Військовозобов’язаному видається витяг з наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України. Цей документ підтверджує відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та на воєнний час.

За додатковою інформацією можна звернутися до Міністерства аграрної політики за номером телефону 0631815183.

Коли закінчується бронь?

Згідно з Постановою № 194 відстрочка від призову підлягає анулюванню в разі:

• закінчення строку її дії;
• завершення виконання або скасування завдання підприємству, установі чи організації;
• ліквідації підприємства, установи чи організації;
• звільнення військовозобов’язаного з роботи.

Звертаємо увагу, що не підлягають бронюванню військовозобов’язані, які мають посвідчення про відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час.

 

 28.05.2022

Особливості оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення під час воєнного стану

Відповідно до роз`яснень Мінагрополітики, у зв’язку з російським вторгненням в Україну через міркування безпеки було тимчасово призупинене функціонування більшості державних електронних реєстрів, в тому числі Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав, що унеможливило набуття у власність та користування земельних ділянок за процедурою, яка передбачена земельним та іншим законодавством України. Тому виникла необхідність запровадження спрощеного порядку доступу до земель для виробництва сільськогосподарської продукції.

Детальніше про зміни в законодавстві щодо оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення в умовах воєнного стану у цій статті.

Правові механізми спрощеного порядку доступу до земель сільськогосподарського призначення вводить у дію Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» (далі – Закон), який набув чинності 7 квітня 2022 р. на період дії воєнного стану.

Згідно із Законом договори щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення- оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, земельного сервітуту, строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану, тобто після 24 лютого 2022 р., вважаються поновленими на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів про таке поновлення і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав (підпункт 1 пункту 27 Розділу Х «Перехідних положень Земельного кодексу України»). Поновлення договорів відбувається автоматично в силу Закону.

Дане поновлення поширюється на договори щодо земель сільськогосподарського призначення:

а) державної, комунальної власності, невитребуваних, нерозподілених земельних ділянок, а також земельних ділянок, що залишилися у колективній власності і були передані в оренду органами місцевого самоврядування;

б) приватної власності.

Тобто, автоматичність поновлення зазначених договорів означає, що ні їх сторони, ні органи влади не вживають ніяких дій щодо забезпечення їх поновлення.

Факт їх поновлення підтверджується двома обставинами: закінченням дії таких договорів після дати введення воєнного стану, тобто, після 24 лютого 2022 р., та в силу пункту 27 Перехідних положень Земельного кодексу України, який введений у Кодекс Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану».

Таким чином, на підставі цих двох обставин зазначені договори щодо використання земель, дія яких за такими договорами мала бути припинена після 24 лютого 2022 р., не втрачають свою чинність і продовжують діяти ще протягом одного року.

Також Законом вводяться спрощені правові механізми, які забезпечують:

• спрощений порядок передачі в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності органами влади;
• спрощений порядок передачі в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності їх постійними землекористувачами та емфітевтами;
• передачу орендарями та суборендарями прав оренди та суборенди земельних ділянок сільськогосподарського призначення усіх форм власності для ведення сільського господарства;
• порядок державної реєстрації договорів щодо землі;
• підписання договорів кваліфікованими електронними підписами.

Довідково. З роз`ясненнями Міністерства аграрної політики та продовольства України щодо застосування Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» можна ознайомитись за посиланням :https://minagro.gov.ua/news/zakon-pro-prodovolchu-bezpeku-v-umovah-voyennogo-stanu-rozyasnennya-shchodo-zastosuvannya

 

25.05.2022

Мати чи батько? З ким буде проживати дитина після припинення спільного проживання подружжя?

Одним із ключових питань, яке необхідно вирішувати батькам після припинення спільного проживання, є те, з ким залишиться жити дитина. Спір про визначення місця проживання дитини – один з найболючіших і юридично складних судових процесів.

Відповідно до статті 160 Сімейного кодексу України, місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла 10 років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла 14 років, визначається нею самою.

Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов’язків тим з них, хто проживає окремо від дитини (ч. 4 ст. 157 Сімейного кодексу України). Такий договір підлягає нотаріальному посвідченню. Дана угода може бути укладена подружжям, як в шлюбі, так і після його розірвання, а також особами, що проживають чи проживали в цивільному шлюбі, та, в разі  коли шлюб ще не розірвано, але подружжя вже проживає окремо.

Якщо згоди з даного питання батькам не вдалося досягнути, то для вирішення питання необхідно спочатку звернутись до органу опіки та піклування; а вже потім звертатись з позовом до суду, який буде залучати орган опіки та піклування.

Для вирішення спору органом опіки та піклування необхідно звернутись одному із батьків до служби у справах дітей за місцем проживання дитини і подати наступні документи:

• заяву;
• копію паспорта;
• довідку про зареєстрованих осіб в житловому будинку;
• довідку з місця навчання (виховання) дитини;
• довідку з ДВС про сплату аліментів (при наявності);
• копію свідоцтва про народження дитини;
• копія свідоцтва про укладення шлюбу чи рішення суду про його розірвання.

Вищезгаданий орган назначає дату засідання комісії (вони проводяться не рідше ніж один раз на місяць). В результаті бесіди з обома батьками та беручи до уваги обстеження матеріально побутові умови проживання, ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, відношення дитини до кожного з них та інші обставини, комісія виносить відповідне рішення.

Звернення ж до суду відбувається шляхом подачі позовної заяви про визначення місця проживання дитини тим з батьків, хто бажає (позивачем), щоб з ним залишилася проживати дитина до іншого з батьків (відповідача). Така заява подається в суд за місцем реєстрації відповідача з обов’язковою оплатою судового збору.

До позовної заяви позивачу необхідно додати:

• свідоцтво про народження дитини;
• свідоцтво про шлюб або рішення суду про розірвання шлюбу (за наявності);
• довідку про сплату аліментів чи заборгованість по сплаті аліментів на утримання дитини;
• докази фактичного проживання дитини з одним з батьків;
• характеристика зі школи чи дитячого садка;
• клопотання про виклик свідків;
• характеристику з місця роботи та місця проживання;
• копію декларації про доходи;
• акт обстеження матеріально-побутових умов проживання;
• квитанцію про сплату судового збору.

Суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження – не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті (ст. 210 Цивільного процесуального кодексу України).

В якості третьої сторони в судовий процес обов’язково повинен бути залучений орган опіки та піклування тієї місцевості, де фактично проживає дитина. Вони подають до суду письмовий висновок щодо розв’язання спору на підставі даних, отриманих в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків та інших осіб, які бажають проживати разом з дитиною та брати участь у її вихованні. Про результати обстеження складається акт , який долучається до матеріалів справи та оцінюється судом. Відповідно, суд може не погодитися з даним висновком , якщо вбачатиме, що він є недостатньо обґрунтованим та суперечить інтересам дитини.

Стаття 171 Сімейного кодексу передбачає , що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з   питань, що стосуються її особисто, а також питань сім’ї.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Тому, важливо зазначити, що першочергове значення під час ухвалення рішення суд надає інтересам дитини, враховуючи її думку.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому її психоемоційний стан, вік і стан здоров’я, поведінки батьків.

 

22.05.2022

Змінилася назва вулиці: які документи доведеться переоформити?

В Україні, у зв’язку з військовою агресією російської федерації, розпочалася чергова хвиля декомунізації. Зміна назв вулиць та населених пунктів відбувається на виконання Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міські, сільські і селищні ради ухвалюють рішення про перейменування вулиць, провулків, проспектів, площ, парків та скверів.

За підтримки громадськості тих чи інших населених пунктів вулиці, названі іменами діячів сусідньої держави-агресора, отримують нові назви, в тому числі і імена Героїв України. Отож, містян турбують питання, чи потрібно вносити зміни в ті чи інші документи. Розповідає заступниця начальника відділу комунікацій та правопросвітництва Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у місті Києві Олена Іванович.

Чи потрібно змінювати місце реєстрації?

Законодавство не передбачає обов’язку вносити подібні відомості, оскільки зміна назви вулиці не є зміною реєстрації місця проживання. Перереєстрацію місця проживання особи можна здійснити під час обміну паспорта чи зміни прізвища, тобто коли виникає безпосередня потреба.

Варто зазначити, що на сьогодні реєстрація чи зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється відповідно до Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265, та законів України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» і «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».

У разі прийняття рішення про зміну нумерації будинків, перейменування вулиць (проспектів, бульварів, площ, провулків, кварталів тощо), населених пунктів, адміністративно-територіальних одиниць, зміни в адміністративно-територіальному устрої на підставі відповідних актів вносяться зміни до реєстру територіальної громади, із збереженням попередніх даних, із подальшим внесенням цієї інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку. Зазначені відомості за бажанням особи вносяться до відповідних документів, що містять відомості про місце проживання/перебування.

Чи обов’язково вносити зміни до документів на нерухомість?

Документи, що засвідчують право власності на нерухомість, залишаються чинними у випадку зміни назви вулиці, на якій вони розташовані.

У випадку перейменування вулиці, на якій розміщена нерухомість, українським законодавством не передбачена необхідність внесення змін до документа про право власності на нерухоме майно, зокрема свідоцтва про право власності, свідоцтва про право на спадщину, договору купівлі-продажу, дарування тощо.

В той же час, у разі потреби, власник майна, стосовно якого відбулися зміни, має право звернутися до органу державної реєстрації прав на нерухоме майно із заявою про внесення змін.

Які потреби маються на увазі? Наприклад, необхідність купівлі-продажу чи дарування нерухомості.

Отож, якщо власник бажає продати, подарувати або передати у спадок свою нерухомість, у документах, які будуть оформлюватися на нового власника, вже буде вказана нова назва.

Чи потрібно змінювати відомості про місцезнаходження юридичної особи?

Зміна відомостей про місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи підприємця підлягає державній реєстрації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань».

Перейменування вулиці місцезнаходження юридичної особи є зміною місцезнаходження юридичної особи, що передбачає необхідність внесення відповідних змін в установчі документи, змін до відомостей про фізичну особу-підприємця, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців та громадських формувань, повідомлення банківських установ і контрагентів про зміну реквізитів у діючих договорах, виготовлення нової печатки, бланків тощо.

В той же час, законодавство не встановлює граничних термінів для проведення зміни відомостей щодо місцезнаходження, а отже, суб’єкт господарювання сам може вирішувати, коли необхідно провести реєстрацію змін.

Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» адміністративний збір не справляється за проведення державної реєстрації змін, що вносяться до установчих документів благодійних організацій та юридичних осіб, пов’язаних із прийняттям Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».

 

20.05.2022

Зміни в правах орендаря земельної ділянки передбачені під час воєнного стану

Які ж зміни в правах орендаря земельної ділянки передбачені під час воєнного стану? 

Перш за все, Закон № 2145-IX, яким передбачені певні зміни для власників та орендарів земельних ділянок сільськогосподарського призначення стосується тільки цих земельних ділянок і не поширюється на всі інші види.

Не менш важливе те, що зміни стосуються тих правовідносин, які припинили свою дію або виникають після 07 квітня 2022 року, тобто після спрощення порядку надання земельної ділянки с/г призначення в оренду, а саме скасування аукціону з оренди земель с/г призначення державної та комунальної власності, які існували до цього.

Строк оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення тепер становить 1 рік. Це стосується договорів, які будуть укладені після 07 квітня 2022 року під час дії воєнного стану.

Договори, строк яких закінчився після введення воєнного стану вважаються поновленими на І рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тобто Вимоги земельного законодавства щодо мінімального строку договору оренди землі у 7 років не будуть застосовуватися до таких договорів.

Розмір орендної плати тепер зменшений і НЕ може перевищувати 8 відсотків нормативної грошової оцінки, що визначається від середньої НГО одиниці площі ріллі по області, навіть якщо орендар пропонує вищий відсоток. Для порівняння, до прийняття цього Закону ставка була не більше 12%.

Складається така ситуація: так як аукціони з оренди с/г землі державної та комунальної власності скасовані на період воєнного стану, тому громади зобов’язані надати дозвіл першому, хто звернувся із пропозицією та укласти з ним договір на 1 рік з розміром орендної плати не більше 8% .

Що ж стосується обмежень в правах орендаря в новоукладених договорах. Тепер такий орендар НЕ має права на:

• поновлення договору оренди землі, укладення договору оренди землі на новий строк з використанням переважного права орендаря;
• передачу земельної ділянки в суборенду;
• встановлення земельного сервітуту;
• компенсацію власних витрат на поліпшення земельної ділянки;
• зміну угідь земельної ділянки;
• будівництво на земельній ділянці об’єктів нерухомого майна (будівель, споруд);
• закладення на земельній ділянці багаторічних насаджень;
• переважне право на купівлю орендованої земельної ділянки у разі її продажу;
• відчуження, передачу в заставу (іпотеку) права користування земельною ділянкою;
• поділ земельної ділянки, об’єднання її з іншою земельною ділянкою;
• використання для власних потреб наявних на земельній ділянці загальнопоширених корисних копалин, торфу, лісу, водних об’єктів, а також інших корисних властивостей землі;
• зміну цільового призначення земельної ділянки

До відновлення роботи Державного земельного кадастру відомості про землі комунальної та державної власності, які є можливість передати в оренду можна отримати у Держгеокадастрі або його територіальному органі. Сільська, селищна та міська ради теж можуть мати такі відомості.

 

16.05.2022

Звільнення працівника за власним бажанням в умовах воєнного стану

 Який порядок розірвання трудового договору за власним бажанням передбачений в умовах воєнного стану?

Це питання регулюють норми Кодексу законів про працю України та Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Стаття 38 Кодексу законів про працю передбачає, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

У paзi, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місцe проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в iншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом ciм’ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з iншиx поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Наголосимо, що згідно статті 4 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у зв’язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, установа, організація та icнування загрози для життя i здоров’я працівника, він може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві (крім випадків примусового залучення до суспільно корисних pобіт в умовах воєнного стану, залучення до виконання pобіт на об’єктах  критичної інфраструктури).

 

12.05.2022

За продаж гуманітарної допомоги – кримінальна відповідальність

 Інколи в соціальних мережах з’являються пропозиції про продаж продуктів та речей, які були отримані безоплатно як гуманітарна допомога. А чи можна продавати гуманітарну допомогу?

03 квітня 2022 року набрав чинності Закон України від 24 березня 2022 року № 2155-IX «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за незаконне використання гуманітарної допомоги», відповідно до якого Кримінальний кодекс України доповнено статтею 201² «Незаконне використання з метою отримання прибутку гуманітарної допомоги, благодійних пожертв або безоплатної допомоги» такого змісту:

1. Продаж товарів (предметів) гуманітарної допомоги або використання благодійних пожертв, безоплатної допомоги або укладання інших правочинів щодо розпорядження таким майном, з метою отримання прибутку, вчинені у значному розмірі, –

караються штрафом від двох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів (від 34 000 до 51 000 гривень) громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до чотирьох років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням службового становища, або у великому розмірі, – караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.
3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою або в особливо великому розмірі, або під час надзвичайного або воєнного стану, –

караються позбавленням волі на строк від п’яти до семи років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Отже, як діяти, якщо ви стали свідком продажу гуманітарної допомоги в магазині чи онлайн:

• сфотографуйте товар на полиці відповідного магазину, зробіть скріншот, або фото, якщо мова іде про розміщення товару на продаж в мережі Інтернет;
• зверніться до адміністрації магазину з проханням надати сертифікат якості або іншу супровідну інформацію, яка підтверджує право на реалізацію зазначеного товару, який ви попередньо сфотографували чи зробили відеозйомку (теж вітається);
• напишіть користувачу, який продає товар, про пред’явлення вам чеку, який підтверджує саме купівлю товару, а не отримання його як гуманітарної допомоги;
• повідомте про можливе правопорушення правоохоронні органи: зазначте назву магазину, його місцерозташування, назву самого товару; найменування інтернет-ресурсу та користувача, який розмістив оголошення про продаж, навіть посилання на пост, скріншот з телефону, який підтверджує розміщення товару до продажу зазначеною особою. Вищезазначену інформацію повідомте до органів поліції за телефоном 102 або скористайтесь додатковими номерами телефонів правоохоронних органів, зокрема зателефонуйте на гарячу лінію Служби безпеки України: 0-800-501-482, або надішліть на відповідну електронну пошту: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.;
• цікавтесь результатом розгляду вашого повідомлення про можливе правопорушення правоохоронними органами;
• якщо ви на 100% впевнені, що товар дійсно належить до гуманітарної допомоги, але який наразі продають, зверніться до журналістів місцевих видань, телебачення, щоб привернути увагу громадськості до виявленого вами порушення та додаткового розголосу, для подальшого припинення правопорушення адміністрацією магазину чи фізичною особою та притягнення до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення.

Довідково: Під гуманітарною допомогою, благодійними пожертвами та безоплатною допомогою слід розуміти поняття, визначені Законом України «Про гуманітарну допомогу» та Законом України «Про благодійну діяльність та благодійні організації».

Гуманітарна допомога – цільова адресна безоплатна допомога в грошовій або натуральній формі, у вигляді безповоротної фінансової допомоги або добровільних пожертвувань, або допомога у вигляді виконання робіт, надання послуг, що надається іноземними та вітчизняними донорами із гуманних мотивів отримувачам гуманітарної допомоги в Україні або за кордоном, які потребують її у зв’язку з соціальною незахищеністю, матеріальною незабезпеченістю, важким фінансовим становищем, виникненням надзвичайного стану, зокрема внаслідок стихійного лиха, аварій, епідемій і епізоотій, екологічних, техногенних та інших катастроф, які створюють загрозу для життя і здоров’я населення, або тяжкою хворобою конкретних фізичних осіб, а також для підготовки до збройного захисту держави та її захисту у разі збройної агресії або збройного конфлікту.

Гуманітарна допомога є різновидом благодійництва і має спрямовуватися відповідно до обставин, об’єктивних потреб, згоди її отримувачів та за умови дотримання вимог статті 3 Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації».

Дії, передбачені статтею 201² Кримінального кодексу України, вважаються вчиненими у значному розмірі, якщо загальна вартість такої гуманітарної допомоги, благодійних пожертв або безоплатної допомоги у триста п’ятдесят (у 2022 році – 434 175 гривень) і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян; у великому розмірі – якщо загальна вартість товарів, безоплатної допомоги або грошової допомоги у тисячу (у 2022 році – 1 240 500 гривень) і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян; у особливо великому розмірі – якщо загальна вартість товарів, безоплатної допомоги або грошової допомоги у три тисячі (у 2022 році – 3 721 500 гривень) і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

 

08.05.2022

Відпустка без збереження заробітної плати у період дії воєнного стану

Що робити, якщо роботодавець примушує йти у, так звану, «відпустку за власний рахунок», чи може роботодавець відмовити у наданні відпустки без збереження заробітної плати?» тощо.

Відпустка без збереження заробітної плати – це певна кількість неоплачуваних календарних днів, під час яких працівник вільний від виконання своїх трудових обов`язків.

Законом України «Про відпустки» передбачено надання двох видів відпусток без збереження заробітної плати: відпусток, які надаються працівникам в обов’язковому порядку, та відпусток, що надаються за згодою сторін (роботодавця і працівника).

Стаття 25 Закону України «Про відпустки» містить вичерпний перелік випадків в яких встановлюється обов`язковість надання відпустки без збереження заробітної плати.

Законом встановлено досить широкий перелік підстав надання таких відпусток, а також їх тривалість. Їх можна розподілити на такі групи:

• соціальні відпустки без збереження заробітної плати (ті, що надаються пільговим категоріям населення (особам з інвалідністю, пенсіонерам, ветеранам праці, учасникам війни, членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України тощо); працівникам для догляду за непрацездатними особами та дітьми; за сімейними обставинами у встановлених законом випадках;
• відпустки без збереження заробітної плати у зв`язку з навчанням;
• відпустки без збереження заробітної плати у зв’язку із здійсненням трудової діяльності (сумісництво);
• відпустки без збереження заробітної плати для завершення санаторно-курортного лікування.

Статтею 26 Закону України «Про відпустки» передбачено надання відпустки без збереження заробітної плати за згодою сторін. За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом.

Довідково: протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого статтею 26 Закону України «Про відпустки» (15 календарних днів на рік).

Чи може роботодавець змушувати працівника йти у «відпустку за власний рахунок»?

Ні. Надання працівнику відпусти без збереження заробітної плати здійснюється за його бажанням. Роботодавець не може застосовувати будь-які форми тиску на працівника з метою змусити його написати заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати. Такі дії є протиправними. В залежності від форми впливу на працівника (адміністративний, психологічний, моральний, фізичний), роботодавця може бути притягнуто до дисциплінарної, адміністративної та, навіть, кримінальної відповідальності.

Чи може роботодавець відмовити у наданні відпустки без збереження заробітної плати?

Відповідно до ч.2 ст.12 Закону України «Про організацію трудових відносин у період дії воєнного стану» у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури.

Однак, якщо працівник не залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури роботодавець не може йому відмовити у наданні відпустки, передбаченої статтею 25 Закону України «Про відпустки».

Якщо ж працівник, який не залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури просить надати йому відпустку без збереження заробітної плати, передбачену статтею 26 Закону України «Про відпустки» роботодавець цілком законно може йому відмовити у наданні такої відпустки, адже для одержання такої відпустки одного тільки бажання працівника замало. Обов’язковою умовою у цьому випадку є згода обох сторін.

Довідково: об’єкти критичної інфраструктури – об’єкти інфраструктури, системи, їх частини та їх сукупність, які є важливими для економіки, національної безпеки та оборони, порушення функціонування яких може завдати шкоди життєво важливим національним інтересам.

До життєво важливих функцій та/або послуг, порушення яких призводить до негативних наслідків для національної безпеки України, належать, зокрема: урядування та надання найважливіших публічних (адміністративних) послуг; енергозабезпечення (у тому числі постачання теплової енергії); водопостачання та водовідведення; продовольче забезпечення; охорона здоров’я; фармацевтична промисловість; виготовлення вакцин, стале функціонування біолабораторій; інформаційні послуги; електронні комунікації; фінансові послуги; транспортне забезпечення; оборона, державна безпека; правопорядок, здійснення правосуддя, тримання під вартою; цивільний захист населення та територій, служби порятунку; космічна діяльність, космічні технології та послуги; хімічна промисловість; дослідницька діяльність.

Чи може бути звільнено працівника за прогул у зв’язку з тим, що він написав заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати і, не отримавши наказу про надання відпустки, пішов у неї?

Подання заяви працівника про надання відпустки недостатньо. Роботодавець повинен видати наказ про надання відпустки та ознайомити із ним заявника, тому – так, звільнення працівника за прогул у такому випадку  можливе.

Довідково: відповідно до статті 29 Кодексу законів про працю України  ознайомлення працівників з наказами (розпорядженнями), повідомленнями, іншими документами роботодавця щодо їхніх прав та обов’язків допускається з використанням визначених у трудовому договорі засобів електронного зв’язку.

У такому разі підтвердженням ознайомлення вважається факт обміну відповідними електронними документами між роботодавцем та працівником.

Чи можливе звільнення працівника під час перебування у відпустці без збереження заробітної плати?

Так, варто зауважити, що відповідно до статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

 

04.05.2022

Відновне правосуддя для неповнолітніх, які є підозрюваними у вчиненні кримінального правопорушення

Правова освіта здатна попередити окремі життєві трагедії, що виникають через незнання законів. Особливо це важливо для неповнолітніх. Але якщо ж дитина таки переступила межу закону, зараз у неї з’явився шанс виправити скоєну помилку. Цей шанс надає відновне правосуддя для неповнолітніх, які є підозрюваними у вчиненні кримінального правопорушення.

Детальніше про особливості відновного правосуддя для неповнолітніх.

Людям властиво робити помилки. Іноді ці помилки можуть наносити шкоду оточуючим  та навіть мати ознаки кримінального правопорушення. Тоді як дорослі в більшості випадків мають сформовану психіку та здатні нести відповідальність за свої дії, підлітки тільки проходять процес становлення особистості, який може супроводжуватись емоційною нестабільністю, перепадами настрою та навіть агресією, що часто стає причиною скоєння протиправних дій.

Наприклад, кращі подруги Олена і Валентина посварились. Виникла сутичка, внаслідок чого одна дівчина вдарила іншу та нанесла їй тілесні ушкодження. Чи виправить нападницю засудження відповідно до санкцій Кримінального кодексу із застосуванням до неї покарання у вигляді позбавлення волі? Навряд чи.

Саме тому у випадках, коли кримінальний проступок чи нетяжкий злочин вчинені підлітком вперше та нгеповнолітній визнає свою провину і готовий компенсувати завдану моральну чи/та матеріальну шкоду потерпілому, у кримінальну провадженні може застосовуватись проєкт «Програма відновлення для неповнолітніх, які є підозрюваними у вчиненні кримінального правопорушення».

Важливо зазначити, що застосування  відновного правосуддя можливе лише за умови згоди на участь у Програмі і правопорушника, і потерпілого.

До процесу відновного правосуддя залучається кваліфікований посередник, в ролі якого виступає адвокат-медіатор. Він допомагає підліткам та їх родичам досягти примирення задля досудового врегулювання конфлікту.

Обов’язковою умовою для звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності чи відбування покарання є компенсація підлітком завданої шкоди потерпілому. Тому з метою оптимального вирішення для обох сторін провадження питання щодо відшкодування шкоди, медіатор налагоджує процес безпосередніх переговорів між потерпілим та неповнолітнім. Обговоривши завдані моральні та матеріальні збитки та шляхи їх компенсації, сторони підписують угоду про застосування Програми відновлення.

Важливо, щоб учасники Програми уклали угоду за мінімального втручання медіатора, який не має надавати порад та підказок, щодо вирішення ситуації. Однак, медіатор допомагає сторонам перевірити досягнуті домовленості на реалістичність їх виконання та оформити угоду у письмовій формі.

З усіма неповнолітніми, які беруть участь у програмі з відновного правосуддя, працюють професійні психологи. Фахівці складають психологічні портрети цих дітей. Після цього призначаються заходи, направлені на ресоціалізацію неповнолітніх.

Практика застосування «Програми відновлення для неповнолітніх, які є підозрюваними у вчиненні кримінального правопорушення» в Україні показує позитивні результати –  більшість учасників успішно проходять ресоціалізацію та спокутують свою провину, завдяки чому звільняються від кримінальної відповідальності.

Участь у відновному правосудді надає шанс неповнолітнім правопорушникам не бути засудженим у юному віці та будувати своє майбутнє без згубного впливу злочинного оточення, яке чекає на підлітків у виправних закладах. Учасники відновного правосуддя отримують можливість усвідомити свою провину, виправити свою поведінку та не вчиняти протиправних дій в майбутньому.

Довідково. Проєкт «Програма відновлення для неповнолітніх, які є підозрюваними у вчиненні кримінального правопорушення» діє в Україні на підставі наказу Міністерства юстиції України та Генеральної прокуратури України «Про реалізацію пілотного проекту «Програма відновлення для неповнолітніх, які є підозрюваними у вчиненні кримінального правопорушення» від 21.01.2019 №12/5/10 (зі змінами).

 

02.05.2022

В яких випадках роботодавець звільняється від відповідальності за невиплату заробітної плати

Нині у багатьох працівників виникає безліч питань щодо порядку вступу у трудові відносини, розірвання трудового договору та оплати праці, адже з огляду на ведення активних бойових дій на території України велика кількість, як самих працівників, так і підприємств, установ та організацій, в яких вони працювали були змушені переміститись в інші населенні пункти, або взагалі зупинити свою діяльність.

Тож з урахуванням положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі – Закон), пропонуємо вашій увазі найпоширеніші питання, з якими громадяни звертаються до центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Зміна істотних умов праці

Наразі не застосовується норма щодо попередження працівника про зміни істотних умов праці не пізніше ніж за два місяці.

Більше того, у період дії воєнного стану роботодавець має право перевести працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди, але тільки за умови, якщо така робота не протипоказана працівникові за станом здоров’я, та лише для відвернення або ліквідації наслідків бойових дій, а також інших обставин, що становлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей, з оплатою праці за виконану роботу не нижче середньої заробітної плати за попередньою роботою.

Виняток! Роботодавець не має права переводити працівника на роботу в іншу місцевість, на території якої тривають активні бойові дії.

Оплата праці

Роботодавець не звільняється від обов’язку виплати заробітної плати, проте:

звільняється від відповідальності за порушення строків її виплати, але лише за умови, що таке порушення сталось саме внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. В інших випадках керівник несе повну відповідальність за таке порушення;

може зупинити дію окремих положень колективного договору за власним рішенням, що також робить неможливим отримання додаткових виплат, передбачених колективним договором.

Розірвання трудового договору

Працівник може розірвати трудовий договір у термін, який зазначить у своїй заяві без двотижневого строку попередження (крім випадків примусового залучення до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану, залучення до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури).

Окрему увагу заслуговує норма щодо призупинення трудового договору.

Так, відповідно до положень Закону призупинення дії трудового договору – це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.

Дія трудового договору може бути призупинена у зв’язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

При зупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.

Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Отже, з урахуванням зазначеного, можна зробити висновок, що у разі тимчасового призупинення дії трудового договору працівник не вважається звільненим та в подальшому може розраховувати на відповідні компенсації. В той же час такі працівники мають змогу працевлаштуватися на інше місце роботи

 

Роз'яснення ст. 40 Кримінального кодексу України

В реаліях російської агресії та масового застосування окупаційними військами насильства з метою захоплення влади особливо актуальним стає відповідальність особи за дії або бездіяльність, вчинені під впливом фізичного або психічного насильства з боку представників окупаційних військ.

Під час війни вже були зафіксовані випадки, коли людина усвідомлювала небезпечність своїх вчинків і передбачала їх шкідливі наслідки, але, перебуваючи під впливом безумовно переважаючої сили примусу, була позбавлена можливості керувати своїми вчинками і поставлена в необхідність чинити саме так, а не інакше. Тому виникає питання: якщо людина поставлена внаслідок насильства (примусу) в неподолану необхідність заподіяти шкоду і ця необхідність була створена іншою людиною, подолати яку було неможливо, то чи відповідає вона за заподіяну шкоду?

 

З цього приводу необхідно відзначити, що відповідно до ст. 40 Кримінального кодексу України, не є кримінальним правопорушенням дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками.

Наприклад, особа внаслідок тортур розголосила відомості, що містять державну таємницю. Оскільки вона вчинила це всупереч власній волі, її не може бути притягнуто до кримінальної відповідальності.

Фізичний примус - це застосування до особи фізичного насильства з метою примусити її вчинити певні протиправні дії або не вчиняти певні дій, які особа повинна була б вчинити (бездіяльність) всупереч її волі.

Є два види фізичного примусу:

• такий, що позбавляє особу, до якої застосовується, фізичної можливості вчинити на власний розсуд (наприклад, зв’язування, позбавлення волі, заподіяння тілесних ушкоджень, що призвели до втрати свідомості тощо);
• спрямований на те, щоб психологічно зламати особу та змусити її вчинити протиправне діяння (наприклад, мордування, катування тощо).
•  

У разі застосування фізичного примусу, який повністю виключає можливість особи діяти на власний розсуд, кримінальна відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам повністю виключається на підставі частини першої статті 40 КК України.

У разі, якщо особа зберігала можливість керувати своїми діями, як визначено частиною другою статті 40 КК України, особа не підлягає такій відповідальності за тих самих умов, що і при крайній необхідності.

Крайня необхідність – це заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами (частина перша статті 39 КК України).

У цьому разі відповідальність за завдання шкоди правоохоронюваним інтересам настає тільки у випадку перевищення меж крайньої необхідності, тобто, якщо заподіяна шкода є більшою за, ніж відвернена шкода.

Психічний примус - вплив на психіку особи з метою змусити її всупереч власній волі вчинити або утриматись від вчинення певних протиправних дій.

Наприклад:

• погроза вчинення стосовно особи фізичного насильства;
• застосування або погроза застосування насильства щодо рідних, близьких, інших осіб;
• знищення або погроза знищення майна, що належить особі, його рідним або близьким;
• погроза розголошення відомостей, які особа бажає зберегти в таємниці.

Відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у випадках застосування психічного примусу вирішується за правилами крайньої необхідності (стаття 39 КК України), а психічний примус у даному разі є обставиною, що виражає небезпеку.

Наприклад, не є кримінально протиправним діянням надання доступу до каси касиром, якому погрожує вбивством озброєний грабіжник. Однак, за вчинення крадіжки у зв’язку зі скрутним матеріальним становищем сім’ї, наприклад, відсутністю харчів, доведеться понести кримінальну відповідальність.

При виключенні кримінальної протиправності діяння на підставі статті 40 КК України підлягають оцінці характер та ступінь фізичного примусу, індивідуальні фізичні можливості особи, психічний стан, зокрема, у момент застосування фізичного чи психічного примусу.

Підлягає кримінальній відповідальності особа, яка, перебуваючи під впливом фізичного чи психічного примусу, зберігала можливість керувати своїми діями, при цьому не перебуваючи в стані крайньої необхідності

У разі якщо особа визнається винною у вчиненні кримінального правопорушення, застосування щодо неї фізичного чи психічного примусу з метою змусити її вчинити це кримінальне правопорушення є обставиною, що пом’якшує відповідальність (пункт 6 частини першої статті 66 КК України).

Головний юрист сектору Володимирське бюро правової допомоги Олена Палій

 

 

 28.04.2022

Безоплатна правова допомога в умовах воєнного стану

Під час війни у людей виникає безліч правових питань, на які потрібні швидкі відповіді. Серед них:

o   Порядок перетину державного кордону в умовах воєнного стану

o   Сплата комунальних платежів та кредитні канікули під час воєнного стану

o   Отримання статусу внутрішньо-переміщеної особи та соціальні виплати від держави

o   Отримання тимчасового захисту або статусу біженця в країнах ЄС

o   Трудові права та гарантії в умовах воєнного стану

На всі ці та інші запитання юристи системи БПД оперативно надають відповіді, консультують людей, радять як вирішити ту чи іншу правову проблему.

Як отримати безоплатну правову допомогу?

Допомога онлайн

Єдиний номер контактного центру системи БПД 0 800 213 103 в умовах воєнного стану є найоперативнішим і найдоступнішим способом отримання правової інформації. За цим номером надаються консультації та роз’яснення з правових питань, додаткові відомості про надання безоплатної правової допомоги тощо. Дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів у межах України безкоштовні.

Номер для дзвінків з-за кордону +38 (044) 363 10 41 (вартість дзвінка з-за кордону за тарифами вашого оператора зв’язку).

Отримати правову допомогу можна також за допомогою дистанційних сервісів у кабінеті клієнта на сайті системи БПД, у мобільних застосунках «Безоплатна правова допомога» або «Твоє право», у месенджерах та Вайбер. Перейти до онлайн сервісів системи БПД можна за посиланням https://linktr.ee/legalaid.gov.ua

Аби українці були в курсі актуальних правових норм, у посиленому режимі юристи системи БПД працюють над наповненням довідково-інформаційної платформи правових консультацій WikiLegalAid, що розміщена за адресою https://wiki.legalaid.gov.ua . Ця платформа містить: роз’яснення простою мовою щодо прав громадян та порядку їх реалізації; зразки документів; посилання на судову практику.

Дистанційні консультації  

Система БПД має розгалужену мережу по всій Україні. На жаль, через військові дії частина бюро правової допомоги закрита. Проте бюро правової допомоги працюють, де тільки це можливо.

Працівники системи БПД продовжують забезпечувати роботу консультаційних пунктів доступу до правової допомоги у приміщеннях органів державної влади, місцевого самоврядування, соціального захисту нанесення, відповідних спеціалізованих установ, місцях компактного розміщення внутрішньо переміщених осіб, у тих регіонах, де не ведуться бойові дії.

Подивитися розташування, номери телефонів та актуальну інформацію про режими роботи бюро правової допомоги можна на мапі, яка регулярно оновлюється https://bit.ly/bpd_buro. Там же можна дізнатися графік роботи консультаційних пунктів (дату та час проведення прийому осіб).

Довідково.

Безоплатна правова допомога – це надання правових послуг, що гарантуються державою та повністю фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Безоплатна первинна правова допомога (БППД) – це інформування людей про їхні права та що робити якщо, вони порушені. Це надання правової інформації, консультацій і роз’яснень з юридичних питань. Це складення заяв, скарг, інших документів правового характеру, крім процесуальних. Право на безоплатну первинну правову допомогу мають усі громадяни України.

Безоплатна вторинна правова допомога (БВПД) – це захист, здійснення представництва інтересів осіб у судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; складення документів процесуального характеру. Право на БВПД мають соціально незахищені категорії громадян – малозабезпечені, люди з інвалідністю, учасники бойових дій, внутрішньо переміщені особи, постраждалі від домашнього насильства, діти та інші особи, які визначені законом «Про безоплатну правову допомогу».

 

25.04.2022

Як українцям отримати тимчасовий захист у Європі?

Опубліковане в Офіційному віснику Євросоюзу Рішення Ради ЄС, що ухвалене та набуло чинності 4 березня 2022 року надало змогу українцям, які евакуюються через війну отримати тимчасовий захист у європейських країнах.

Вказане рішення має на меті роз’яснити  про негайність та колективність тимчасового захисту. Тобто, евакуйовані українці не повинні подавати індивідуальні заяви, щоб отримати притулок.

Цей статус надає такі гарантії: право на освіту, медичне страхування, право на постійне проживання терміном 1 рік з можливим продовженням до 3 років, доступ до ринку праці, соціальна допомога.

Що відрізняє осіб під тимчасовим захистом в Європі від статусу біженця.

Згідно з українським законодавством, яке у тлумаченні визначень несуттєво відрізняється від законодавства інших країн, біженець – особа, яка не є громадянином певної країни. Натомість особи, які потребують тимчасового захисту – це іноземці та особи без громадянства, які масово вимушені шукати захисту в певній країні.

Підстави для отримання статусу біженця мають індивідуальний (особистісний) характер. Це можуть бути побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, політичних переконань чи належності до певної соціальної групи, громадянства чи підданства.

Натомість підстави для отримання статусу особи, яка потребує тимчасового захисту, мають зовнішній характер: зовнішня агресія, іноземна окупація, громадянська війна, зіткнення на етнічній основі, природні чи техногенні катастрофи. Тому ситуація в Україні є радше підставою для отримання статусу особи, яка потребує тимчасового захисту.

Хто може отримати тимчасовий захист

• Громадяни України.
• Громадяни третіх країн або без громадянства, та члени їхніх сімей, які жили в Україні до 24 лютого 2022 року, тобто до початку російського вторгнення, та перебувають під міжнародним захистом. Такими особами є дипломати, консули, агенти міжурядових та міжнародних організацій.
• Громадяни третіх країн, які мали посвідку на постійне проживання в Україні.

Водночас, рішення ЄС не передбачає тимчасовий захист для тих, хто не має постійної посвідки на проживання. Передусім це іноземні студенти та особи із тимчасовою посвідкою. У Єврокомісії їм обіцяють посприяти в поверненні додому, але теоретично держави ЄС також можуть надати таким людям тимчасовий захист.

Чи можуть отримати захист українці, які опинилися за кордоном до 24 лютого

Так, рішення Ради ЄС поширюється і на тих, хто евакуювався до початку вторгнення Російської Федерації в Україну, або перебував на території ЄС через роботу чи відпустку та не встиг повернутися до України.

Скільки буде діяти тимчасовий захист

Тимчасовий захист буде діяти протягом 1 року, але якщо ситуація в Україні покращиться, механізм можуть достроково зупинити. Водночас цей період можуть автоматично подовжити ще на шість місяців, максимум двічі. Також Європейська комісія може запропонувати Раді ЄС збільшити тривалість захисту ще на один рік. Тобто максимальний строк тимчасового захисту – три роки.

Що українцям, які рятуються від війни, треба робити після перетину кордону

Українці, які рятуються від війни, отримують статус тимчасового захисту автоматично після перетину кордону. Після цього вони зможуть їхати у ту країну ЄС, де їм буде зручніше знайти місце проживання, наприклад, де у них живуть родичі чи знайомі.

Кожен українець має право вирішити, подавати йому заявку на притулок та отримання статусу біженця, чи ні.

Якщо евакуйовані українці вирішать подати заяву, вони мають залишатися у тій країні, де її подали, поки заяву розглядатимуть. Щоб отримати статус біженця, доведеться чекати багато місяців.

Звісно, після перетину кордону виникає багато організаційних та митних питань: пошук оселі, медична допомога, харчування, але ці питання скоріше поза юридичною компетенцію – місцеві волонтерські організації розуміються на них краще.

Які документи потрібно за можливості взяти із собою, якщо зібралися евакуюватися

• паспорт, український та закордонний
• свідоцтва про народження та шлюб
• дипломи про освіту
• медичні картки
• акти на землю, нерухомість, особливо якщо придбали до 2012 року
• поземельна книга (для власників будинків в селах)
• первинні документи, електронні ключі (для підприємців). Якщо електронні ключі загубилися, варто їх скасувати.

Країни ЄС максимально спростили перелік документів для перетину кордону. Частіше за все, для в’їзду достатньо закордонного чи українського біометричного паспорта, а дітям необхідно мати свідоцтво про народження. Сертифікат про щеплення від COVID-19 чи ПЛР-тест не вимагаються.

За правовою допомогою ви можете звернутись до Володимир-Волинського місцевого центру з надання БВПД (вул. Генерала Шухевича, 78, м. Володимир-Волинський)

з 9:00 до 18:00, тел. +380633249398

 

20.04.2022

Дії керівників установ, підприємств, організацій в разі захоплення населеного пункту, де вони розміщені

Вже більше місяця Україна потерпає від збройної агресії російської федерації. Ворог захоплює населені пункти разом з інфраструктурою та місцевим населенням. До рук агресора потрапляють як стратегічні об’єкти, безперервна діяльність яких забезпечує життя в Україні, так і різні підприємства, організації та установіу тому числі й державні. 

Беззаперечно, в усі часи основною цінністю було і залишається людське життя, однак реалії воєнного стану диктують алгоритм дій для суб’єктів господарювання і щодо майна. Про головні моменти такого алгоритму розповідають юристи системи безоплатної правової допомоги, взявши за основу рекомендації Національного агентства України з питань державної служби щодо дій керівників державної служби, служб управління персоналом та інших державних службовців у разі захоплення населеного пункту та/або державного органу чи безпосередньої загрози його захоплення від 17 березня 2022 року.

Головне – персональні дані! 

Звичайно, в першу чергу, треба спробувати вжити заходів щодо збереження документації з основного виду діяльності підприємства та персональних даних працівників. За можливості, необхідно здійснити вивезення таких документів у безпечне місце. Якщо такої можливості немає – забезпечити їх зберігання у зачинених сейфах в приміщенні суб’єкта господарювання або в укриттях цих приміщень.

Слід врахувати, що у разі наявності потенційної загрози життю чи здоров’ю людей, що пов’язана з вивезенням таких документів, – документи слід лишити в приміщенні. За можливості, приміщення варто передати під охорону.

«Інколи й рукописи горять…»

Підприємства, установи та організації, що провадять діяльність, пов’язану з державною таємницею, повинні знищити документи, які містять державну таємницю та інші документи з обмеженим доступом.

У разі такого знищення слід оформити відповідні акти, дотримуючись вимог нормативно-правових актів, які це регулюють. При цьому, матеріали з основної діяльності знищувати не потрібно, передбачаючи можливість повернення населеного пункту під контроль органів влади України або подальшу передачу цих документів за сприяння вказаних органів.

Діджиталізація на практиці 

Слід заздалегідь скопіювати вміст серверів та необхідну інформацію з персональних комп’ютерів працівників на переносні носії та обов’язково, за першої можливості, вивезти їх. Перед залишенням приміщення необхідно унеможливити доступ із технічних засобів до реєстрів.

На територіях, розташованих в безпосередній близькості до районів ведення бойових дій, керівникам слід вжити заходів з оцифрування матеріалів з основної діяльності та підготувати до перевезення сервери з кадровою, бухгалтерською інформацією або інші переносні носії з відповідною інформацією. За першої можливості необхідно вивезти переносні носії з копіями матеріалів, а також з кадровою та бухгалтерською інформацією,

У разі відсутності такої можливості – вжити заходи щодо заміни особистих паролів доступу до всіх електронних ресурсів (автоматизованих робочих місць), включаючи пароль доступу до електронної пошти.

«За сімома печатками»

Для запобігання несанкціонованого використання кваліфікованого електронного підпису або печатки – слід змінити пароль доступу, а в разі гострої необхідності – скасувати сертифікат. Але варто пам’ятати – скасований сертифікат відновленню не підлягає!

Засоби кваліфікованого електронного підпису (захищені носії ключової інформації) та файлові носії електронного підпису (флеш накопичувачі) з електронними підписами працівників та/або печаткою необхідно вивезти або забезпечити їх схоронність, а в разі неможливості – знищити.

Що робити з трудовими книжками? 

Необхідно забезпечити схоронність та/або вивезення особових справ і трудових книжок. За можливості, трудові книжки роздати працівникам «під підпис».

Службові посвідчення та перепустки (в разі їх наявності), а також їх незаповнені бланки, за можливості, необхідно вивезти або знищити.

Окрім усіх вищезгаданих рекомендацій, керівникам підприємств, установ, організацій всіх форм власності та державних органів, необхідно максимально намагатися зберегти командний дух працівників та надавати всебічну моральну і не тільки підтримку! Адже в єдності – наша сила!

 

 18.04.2022  

 Що робити, якщо ваші документи втрачені?

Під час воєнного стану виникають непередбачувані обставини, за яких документи губляться чи забрати їх немає можливості. Як діяти в таких ситуаціях на території України та за її межами?

1. Паспорт громадянина України чи закордонний паспорт.

У положенні передбаченому статтею 14-1 Закону «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» зазначено, що паспорт громадянина України у формі картки, що містить безконтактний електронний носій (ID-картка), та паспорт громадянина України для виїзду за кордон, які сформовані у «Дії», мають таку ж юридичну силу, що й звичайні. Тому у разі втрати паспорта варто використовувати мобільний застосунок “Дія”.

⠀Подати документи на оформлення ID-картки та закордонного паспорта, а також відновити втрачені документи можна у центрах надання адміністративних послуг (ЦНАП).

⠀Також, з 15.03.2022 паспортні послуги знову доступні в підрозділах Державної міграційної служби, які знаходяться в безпечних районах, де не ведуться активні бойові дії. Підрозділи ДМС відновлюють роботу з прийому та надання адміністративних послуг, зокрема, документів для оформлення ID-картки, закордонного паспорта громадянина України, посвідок на постійне та тимчасове проживання.

2. Права водія та техпаспорт

 Кабінет Міністрів України постановив, що посвідчення водія, а також свідоцтва про реєстрацію — діятимуть на території України навіть після закінчення їхнього терміну.

3. Як відновити документи за межами України

 Українські консульства займаються оформленням втрачених та протермінованих документів. У консульстві можна:

отримати інформаційну підтримку;

продовжити термін дії закордонного паспорта;

внести відомості про дітей, молодших 16 років, до паспорта одного з батьків;

оформити Свідоцтво про підтвердження особи на випадок, якщо у вас є лише внутрішній паспорт (старого зразка), де відсутні записи латиницею.

Окрім цього, в Україні діє єдиний номер з надання безоплатної правової допомоги – 0800213103. Зателефонувавши  за ним, Ви зможете уточнити актуальну інформацію щодо осіб, які мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, змін в законодавчій базі стосовно її надання.

 

 14.04.2022  

Як здавачам житла отримати компенсацію за тимчасове розміщення ВПО

Здавачі житла можуть отримати компенсацію витрат за тимчасове розміщення внутрішньо переміщених осіб, які перемістилися у період воєнного стану і не отримують щомісячної адресної допомоги ВПО для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

Отже, що потрібно зробити здавачам житла щоб отримати компенсацію за тимчасове розміщення внутрішньо переміщених осіб.

Крок № 1

Щоб запропонувати своє житло для проживання внутрішньо переміщеним особам (далі – ВПО) і отримати компенсацію витрат за розміщення таких осіб, необхідно подати заяву до органу місцевого самоврядування за місцем проживання або через вебсайт «Прихисток» (https://prykhystok.gov.ua/) про готовність прийняти у себе переселенців.

Не пізніше наступного дня з дня розміщення ВПО звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування (виконавчий комітет міської/селищної ради) за місцем розташування жилого приміщення з заявою (заповнюється на місці), у якій зазначаються прізвище, ім’я та по батькові кожної з розміщених осіб та до якої додаються копії документів, що посвідчують їх особу.

З собою необхідно мати:

• паспорт громадянина України;
• реєстраційний номер облікової картки платника податків;
• реквізити банківського рахунку для перерахування суми компенсації;
• документ, що підтверджує право власності на житло;
• довідки про відсутність заборгованості зі сплати за житлово-комунальні послуги (газ, електроенергія, водопостачання, теплопостачання, вивіз сміття, обслуговування прибудинкової території тощо).

Увага! Компенсація надається щодо ВПО, які перемістилися з території адміністративно-територіальної одиниці, на якій проводяться бойові дії та яка визначена в переліку, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 року № 204.

Крок № 2

Для отримання компенсації власник житлового приміщення не пізніше п’яти днів з дня закінчення звітного місяця подає до виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради за місцем розташування житлового приміщення заяву на отримання компенсації за тимчасове розміщення ВПО із зазначенням кількість днів та переселенців, які проживали протягом звітного періоду.

Власник житлового приміщення також зобов’язаний в день припинення розміщення ВПО або зміни їх кількості подати заяву з інформацією про зміну переліку осіб, розміщених у житловому приміщенні.

Крок № 3

Протягом строку розгляду заяви уповноважені особи виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради проводять перевірку (верифікацію) наведених у заяві власником житлового приміщення відомостей з відвідуванням (у разі потреби) місця розміщення ВПО, зокрема з метою перевірки факту такого розміщення, його безоплатності, кількості розміщених осіб та умов їх проживання, документів, що встановлюють особу (паспорта громадянина України або свідоцтва про народження ВПО, зокрема електронних документів), а також перевіряють дані про відсутність або наявність у заяві інформації про осіб, які отримують щомісячну адресну допомогу ВПО для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

Компенсація здійснюється виключно у безготівковій формі за зазначеними у заяві банківськими реквізитами до 20-го числа місяця з дня закінчення звітного місяця за умови відсутності заборгованості власника житлового приміщення за житлово-комунальні послуги.

Сума компенсації розраховується з урахуванням кількості днів, протягом яких житлове приміщення надавалося для розміщення ВПО (далі – людино-день), з дня розміщення таких осіб, але не раніше дати включення до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб інформації про розміщення ВПО у відповідному житловому приміщенні.

Кількість людино-днів визначається шляхом додавання кількості ВПО, які проживали у житловому приміщенні власника, в кожний день місяця.

Сума компенсації за кожен людино-день визначається на рівні 14,77 гривні.

Загальна сума компенсації власнику житлового приміщення визначається шляхом визначення добутку загальної кількості людино-днів на суму компенсації за кожен людино-день.

Внутрішньо переміщені особи мають право на безоплатну вторинну правову допомогу (складення документів процесуального характеру та представництво інтересів у судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами).

Необхідні документи: довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи встановленого зразка; паспорт або інший документ, що посвідчує особу; реєстраційний номер облікової картки платника податків.

Нормативно-правова база

1. Постанова Кабінету Міністрів України від 19 березня 2022 року № 333 «Про затвердження Порядку компенсації витрат за тимчасове розміщення внутрішньо переміщених осіб, які перемістилися у період воєнного стану і не отримують щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг»
2. Постанова Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб»
3. Розпорядження Кабінету Міністрів України 6 березня 2022 року № 204 «Про затвердження переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога застрахованим особам в рамках Програми «єПідтримка»

 

 12.04.2022  

Уряд спростив перетин кордону для окремих категорій людей з інвалідністю і їхніх супроводжуючих

Люди з інвалідністю І та ІІ груп, незалежно від віку, мають право перетинати державний кордон України за наявності одного з таких документів:

✅довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією;

✅або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, пенсійного посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до законів України „Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю”, „Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю”;

✅або довідки для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу.

Разом з кожною людиною з інвалідністю І та ІІ групи, які потребують постійного догляду, дозволено перетинати кордон одному із членів сім’ї першого ступеня споріднення, який досяг 18-річного віку, або одній іншій особі яка досягла 18-річного віку та здійснює догляд відповідно до законодавства.

Документом, який підтверджує здійснення догляду в даному випадку може бути посвідчення, довідка про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд.

За правовою допомогою ви можете звернутись до Володимир-Волинського місцевого центру з надання БВПД (вул. Генерала Шухевича, 78, м. Володимир-Волинський)

з 9:00 до 18:00, тел. +380633249398

 

08.04.2022  

Порядок вилучення транспорту для військових потреб

Під час військового стану права громадян можуть обмежуватися. Зокрема, йдеться про вилучення у певних випадках майна (у тому числі, й транспорту) для оборонних потреб держави.

Насамперед зауважимо, що конфіскувати майно у воєнний час можуть лише за чотирьох обов’язкових умов, які регулюють Конституція України, Цивільний Кодекс, а також Закони України “Про правовий режим військового становища” та “Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму військового або надзвичайного стану”:

1. Відчуження майна приватних осіб може здійснюватися виключно з попереднім або подальшим відшкодуванням його вартості. Безоплатне вилучення стосується лише майна державної власності.
2. Рішення може приймати виключно вище командування Збройних сил України або окремо визначені підрозділи та за погодженням з державною адміністрацією. Без погодження допускають ухвалення рішення лише у місцях бойового зіткнення. Наголосимо, що начальники патруля, старші вартові, командири загону територіальної оборони тощо, не наділені таким правом.
3. Реквізиція здійснюється з чітким документальним оформленням угоди. Момент вилучення засвідчують підписанням акта встановленого зразка із зазначенням підстав, ознак майна, розміру виплаченої компенсації тощо.
4. Перед відчуженням здійснюють оцінку ринкової вартості майна, оригінал укладання якого надається власнику. Розмір оцінки можна оскаржити в суді.

Важливо: для отримання компенсації за примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного стану майно треба звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем відчуження майна із заявою, до якої додають акт і документ, що містить висновок про вартість майна. Без дотримання зазначених умов за примусове вилучення майна (транспорту) передбачена кримінальна відповідальність!

Зауважимо, що в Законі України  “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”  визначено також поняття  “військово-транспортний обов’язок” за яким транспорт можуть вилучити у керівників державних органів влади, установ, підприємств, організацій, незалежно від форми власності, а також фізичних осіб на потреби Збройних сил України та інших збройних формувань. Підставою для цього має бути документ, який підписали голова відповідної районної військової адміністрації  спільно з начальником територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Власники зобов’язані ці автівки доставити у місце, визначене начальником ТЦК та СП до пункту попереднього збору техніки.

Порядок виконання військово-транспортного обов’язку визначений у постанові Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про військово-транспортний обов’язок”. Там же зазначено й порядок компенсації шкоди, завданої транспортним засобам і техніці, а також порядок їх повернення протягом 30 календарних днів з дати оголошення демобілізації через військові комісаріати, які здійснили таке залучення.

Для повернення транспортних засобів і техніки керівники підприємств, установ та організацій, авто яких залучалися під час мобілізації, звертаються до військового комісаріату за місцем їх залучення з відповідною заявою.

Право на компенсацію шкоди, завданої транспортним засобам і техніці внаслідок їх залучення під час мобілізації, мають юридичні особи комунальної та приватної форми власності, транспортні засоби і техніка яких залучалися для задоволення потреб військових формувань під час мобілізації. Компенсація шкоди здійснюється за кошти державного бюджету протягом п’яти наступних бюджетних періодів після оголошення демобілізації та повернення транспортних засобів і техніки підприємствам, установам та організаціям. Якщо через залучення під час мобілізації транспортний засіб або техніка були знищені, їх власнику відшкодовують майнову шкоду, визначену за результатами незалежної оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність, на дату проведення такої оцінки.

Транспортні засоби і техніка, які були знищені внаслідок їх залучення під час мобілізації, підлягають списанню з балансового обліку підприємств, установ та організацій на підставі наданих військовими формуваннями документів, які підтверджують знищення таких транспортних засобів і техніки.
Спори, пов’язані з виплатою компенсації шкоди, завданої транспортним засобам і техніці через їх залучення під час мобілізації та відшкодування майнової шкоди за знищені транспортні засоби і техніку розв’язують в суді.

За правовою допомогою ви можете звернутись до Володимир-Волинського місцевого центру з надання БВПД (вул. Генерала Шухевича, 78, м. Володимир-Волинський)

з 9:00 до 18:00, тел. +380633249398

 

04.04.2022

Як отримати пенсію у зв’язку з втратою годувальника  в умовах воєнного стану

Через повномасштабну війну, яку Росія розпочала проти України наша країна зазнає значних руйнувань. Російські війська обстрілюють та знищують ключові об’єкти інфраструктури, проводять масовані обстріли житлових районів українських міст і селищ і  найстрашніше наша країна  зазнає значних людських втрат  не лише наших військових, а й мирного населення, багато дітей втрачають своїх батьків і втрачають не лише найближчих людей, а й будь-які можливості для повноцінного життя, втрачають своїх годувальників

Як отримати пенсію у зв’язку з  втратою годувальника, хто має право на такі виплати про це розповідають фахівці безоплатної вторинної правової допомоги.

Право на  пенсію — це право людини, яке має забезпечувати кожному в Україні гідне життя у старості, внаслідок настання інвалідності чи втрати годувальника у родині. Пенсія — є єдиним офіційним джерелом існування багатьох людей в Україні, ця виплата є правом власності пенсіонера,

Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачено,  що пенсія у зв’язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім’ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини,  а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров’я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), – незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв’язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Звертаємо увагу, що непрацездатними членами сім’ї вважаються: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку; діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років; чоловік (дружина), а в разі їх відсутності – один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років. До членів сім’ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони були на повному утриманні померлого годувальника;  одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім’ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв’язку з втратою годувальника.

У свою чергу, усиновлені діти мають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника нарівні з рідними дітьми.

Пасинок і падчерка  також мають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника нарівні з рідними дітьми, якщо вони не одержували аліментів від батьків.

Неповнолітні діти, які мають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника, зберігають це право і в разі їх усиновлення.

ВАЖЛИВО! Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), – до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти – до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні;

УВАГА!  Постановою Кабінету Міністрів України від 01 квітня 2022 р. № 377 « Про деякі питання виплати пенсії в разі втрати годувальника під час дії воєнного стану» передбачено, що під час дії в Україні воєнного стану та протягом одного місяця після його припинення дітям віком від 18 до 23 років, які навчаються за денною формою навчання у закладах професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, пенсія в разі втрати годувальника відповідно до Законів України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про прокуратуру”, “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” призначається, а виплата раніше призначеної пенсії продовжується без надання довідки закладу освіти на підставі даних про навчання за денною формою навчання у 2022 році, отриманих Пенсійним фондом України з Єдиної державної електронної бази з питань освіти.

Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.

Непрацездатні члени сім’ї особи, зниклої безвісти, у порядку, передбаченому Законом України “Про правовий статус осіб, зниклих безвісти”, які були на її утриманні, незалежно від тривалості страхового стажу годувальника, мають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника у порядку, встановленому цим Законом, якщо інше не передбачено Законом України “Про правовий статус осіб, зниклих безвісти.

Пенсія у зв’язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім’ї – 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім’ї – 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

Дітям-сиротам пенсія у зв’язку з втратою годувальника призначається в розмірах, 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, виходячи з розміру пенсії за віком кожного з батьків.

Пенсія у зв’язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім’ї померлого годувальника вважається непрацездатним, а членам сім’ї, які досягли пенсійного віку – довічно.

Зміна розміру пенсії або припинення її виплати членам сім’ї здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому склалися обставини, що спричинили зміну розміру або припинення виплати пенсії.

ВАРТО ЗНАТИ! До Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб у частині, що стосуються  пенсій в разі втрати годувальника внесено зміни та визначено,  що право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні.

Згідно законодавчих змін до таких категорії належать батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли віку, що дає право  на призначення пенсії за віком (незалежно від тривалості страхового стажу), або є особами з інвалідністю;  також додані категорії осіб годувальники, яких брали участь  у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та мають право на пенсію не раніш як за 5 років до досягнення віку, що дає право на призначення пенсії за віком (незалежно від тривалості страхового стажу), або якщо вони мають право на пенсію незалежно від віку, на дострокову пенсію за віком, пенсію за віком на пільгових умовах чи пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до закону.

Законодавчі новації також стосуються і розмірів таких виплат. Так, особи, які є непрацездатними та перебували на утриманні загиблого (померлого) годувальника (при цьому дітям та іншим особам,  незалежно від того, чи перебували вони на утриманні загиблого (померлого) годувальника), мають право на утримання у розмірі  70 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника на одного непрацездатного члена сім’ї. Якщо на утриманні загиблого (померлого) годувальника перебували двоє і більше членів сім’ї, пенсія призначається у розмірі 90 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника, що розподіляється між ними рівними частками, але не менше ніж 40 процентів на кожного непрацездатного члена сім’ї” замінити словами і цифрами “а саме батькам (одному з батьків), дружині (чоловікові), іншому непрацездатному члену сім’ї загиблого (померлого) годувальника, якщо право на пенсію має один непрацездатний член сім’ї, – у розмірі 70 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника на кожного непрацездатного члена сім’ї; якщо право на пенсію мають два і більше непрацездатних членів сім’ї (крім батьків, дружини (чоловіка) – у розмірі 50 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника на кожного непрацездатного члена сім’ї”.

Також внесеними змінами передбачено,  що пенсія в разі втрати годувальника (або частина спільної пенсії кожного непрацездатного члена сім’ї), що призначається членам сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію, з розрахунку на кожного непрацездатного члена сім’ї не може бути меншою ніж два визначені законом розміри прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Пенсія в разі втрати годувальника призначається кожному непрацездатному члену сім’ї, який має право на таку пенсію.

Куди звертатися за призначенням пенсії у разі втраті годувальника

При наявності усіх необхідних документів, для призначення пенсії можна звернутись до будь-якого сервісного центру ПФУ незалежно від регіону. Місце прописки та фактичного проживання для призначення пенсії не мають значення, оскільки Пенсійний фонд володіє Рєстром застрахованих осіб, де зберігається інформація про кожну людину, яка офіційно працювала.

Як і раніше, місцеві мешканці та внутрішньо переміщені особи обслуговуються без прив’язки до місця проживання – як безпосередньо у сервісних центрах Фонду, так і дистанційно, через вебпортал Пенсійного фонду України (https://portal.pfu.gov.ua), а також за телефонами «гарячих» ліній.

За номером 0-800-50-25-10 громадяни з різних куточків регіону можуть одержати консультації фахівців Головного управління Фонду

Документи, які необхідні для оформлення пенсії у разі втрати годувальника

• заява;
• документи про місце проживання (реєстрації) особи;
• індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року;
• документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків або свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування особи, якій призначається пенсія, та померлого годувальника (подається у разі, якщо особа, яка звернулася із заявою про призначення пенсії у зв’язку з втратою годувальника, має такі документи);
• свідоцтво про народження або паспорт особи, якій призначається пенсія;
• довідка про склад сім’ї померлого годувальника (за наявності);
• копії документів, що засвідчують родинні стосунки члена сім’ї з померлим годувальником (за наявності);
• свідоцтво про смерть годувальника, або рішення суду про визнання його безвісно відсутнім чи оголошення його померлим, або витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, що засвідчує факт внесення до цього реєстру інформації про безвісне зникнення особи, або інформація з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, отримана в порядку, передбаченому статтею 15 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти»;
• документи про вік померлого годувальника сім’ї за відсутності таких даних у свідоцтві про смерть чи рішенні суду про визнання годувальника безвісно відсутнім або оголошення його померлим
• довідки загальноосвітніх навчальних закладів системи загальної середньої освіти, професійно-технічних, вищих навчальних закладів про навчання за денною формою навчання;
• довідка про те, що чоловік (дружина), а в разі їх відсутності – один з батьків, дід, баба, брат чи сестра померлого годувальника незалежно від віку і працездатності не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років;
• Документ про перебування членів сім’ї (крім дітей) на утриманні померлого годувальника;
• Експертний висновок про встановлення причинного зв’язку смерті годувальника з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС (крім дружин (чоловіків), які втратили годувальника з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до категорії 1, та звернулися за призначенням пенсії у зв’язку з втратою годувальника);
• Документ, одержаний від військової частини або районного (міського) військового комісаріату чи іншої військової установи, що засвідчує дату та причину смерті військовослужбовця, або документ про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім або оголошення його померлим;
• Документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637

Довідково. Введення воєнного стану не призводить до обмежень прав суб’єктів на безоплатну правову допомогу, гарантованих Законом України «Про безоплатну правову допомогу». Безоплатна правова допомога надається у порядку та за наявності підстав, визначених законом.

Насамперед отримати безоплатну правову допомогу можна за єдиним телефонним номером 0 800 213 103 (дзвінки безкоштовні у межах України).Крім того, отримати правову допомогу можна дистанційно:

o        скористатися мобільним застосунком «Безоплатна правова допомога», завантаживши його через Google Play чи App Store за посиланням https://bit.ly/3hwwgqR , або завантажити мобільний застосунок «Твоє право», перейшовши за посиланням https://bit.ly/3iorbkE;

o        у месенджерах Телеграм http://legalaid.gov.ua/telegram.html  та Вайбер http://legalaid.gov.ua/viber.html

o        у кабінеті клієнта на сайті системи БПД https://cabinet.legalaid.gov.ua/

o        правові консультації також можна переглянути на довідково-інформаційній платформі правових консультацій WikiLegalAid

 

02.04.2022

Відповідальність за мародерство та інші злочини, скоєні під час воєнного стану

Тема мародерства сьогодні є актуальною як ніколи, оскільки українці зіштовхнулися з проблемою збереження свого майна під час військових дій. Зараз наша держава потерпає від російської збройної агресії, страждає цивільне населення, при чому не тільки від військових, а ще й від своїх власних земляків. Ці особи здійснюють розкрадання майна жителів міст, які покинули місце свого проживання, рятуючись від обстрілів та бомбардувань. Жахливим є те, що крадії «працюють» в оселях громадян прямо під час обстрілів, будучи в епіцентрі бойових дій, в той час, коли власники майна перебувають в бомбосховищах.

Часто в ЗМІ чи соцмережах терміном «мародерство» називають будь-яку скоєну в цей період крадіжку – чи то товару в магазинах, чи майна з домівок мирних жителів. Проте, такий термін у цих випадках вживається помилково.  Давайте розберемося, що ж таке мародерство та які ще існують злочини щодо заволодіння чужим майном.

В межах українського кримінального законодавства мародерство є військовим правопорушенням, суть якого полягає у викраденні на полі бою речей поранених чи вбитих. За такі злочинні дії  раніше було передбачено кримінальну відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк від 3 до 10 років. Законом України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за мародерство» № 2117-IX від 03.03.2022 (далі – Закон № 2117-IX), який набрав чинності 7 березня 2022 року, мінімальний термін позбавлення волі за такий злочин збільшено до  5 років.

Існує різниця між мародерством, крадіжкою та іншими кримінальними  правопорушеннями проти власності. Ця різниця полягає в місці викрадення та у тому, в кого саме щось вкрали.

Законом № 2117-IX посилено покарання не тільки за привласнення на полі бою майна поранених та вбитих (мародерство), а ще й за використання трагічних обставин, бойових дій для власної наживи, адже зміни до Кримінального кодексу торкнулися й складу злочинів, передбачених у статтях 185 (крадіжка), 186 (грабіж), 187 (розбій), 189 (вимагання), 191 (заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем). Ці злочини доповнилися кваліфікуючою ознакою – скоєння в умовах воєнного стану.

Тому відтепер  за вчинення злочинів в умовах  воєнного  або   надзвичайного  стану відповідальність стала більш жорсткою, а саме:

• за крадіжку(таємне викрадення чужого майна) – порушнику загрожує позбавлення волі на строк від 5 до 8 років;
• за грабіж (відкрите  викрадення  чужого  майна) – строк від 7 до 10 років;
• за розбій(напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства) – злочинцю загрожує не лише  позбавлення волі на строк від 8 до 15 років, а ще й конфіскація майна;
• за вимагання (вимогу передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці) – покарання становитиме: позбавлення волі на строк від 7 до 12 років з конфіскацією майна;
• за привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, – не тільки позбавлення волі на строк від 5 до 8 років, а ще й  позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.

Зараз поширені факти, коли жителі міст України самотужки борються з мародерами та іншими крадіями, піддаючи їх самосуду, прив’язуючи їх до електричних опор та дерев на загальний огляд. Безліч свідчень цього є у мережі Інтернет. Проте, варто пам’ятати, що кожен злочинець мусить понести передбачену законом відповідальність, тому таких осіб слід максимально оперативно передати до правоохоронних органів, щоб жоден з них не уник покарання.

Крім того, на даний час, мародерством та іншими злочинами на території України займаються військові російської федерації, грабуючи магазини та домівки населення з метою наживи та задоволення своїх потреб. Слід зазначити, що згідно нашого законодавства за злочини, вчинені на території України, іноземні громадяни несуть кримінальну відповідальність в Україні.

Будьте пильні. Слава Україні!!!

За правовою допомогою ви можете звернутись до Володимир-Волинського місцевого центру з надання БВПД (вул. Генерала Шухевича, 78, м. Володимир-Волинський)

з 9:00 до 18:00, тел. +380633249398

 

01.04.2022

Гарантії за місцем роботи добровольцям у теробороні

З перших днів введення в Україні воєнного стану чимало цивільних, як чоловіків, так і жінок, добровільно вступили до лав територіальної оборони. Більшість з них були офіційно працевлаштовані. Які ж гарантії для таких працівників зберігаються за місцем їх роботи?
Відповідно до Закону України «Про основи національного супротиву» територіальна оборона складається з військової, цивільної та військово-цивільної складових.
З працівниками, які долучилися до воєнної територіальної оборони, все зрозуміло: вони уклали контракт про проходження військової служби або їх призвали як резервістів під час мобілізації. На них розповсюджуються гарантії відповідно до ст. 119 Кодексу законів про працю України. Зокрема, за ними зберігається місце роботи, посада і середній заробіток.
Цивільна складова територіальної оборони включає державні органи, органи місцевого самоврядування, які залучаються до територіальної оборони.
Військово-цивільна складова територіальної оборони включає штаби зон (районів) територіальної оборони та добровольчі формування територіальних громад, які залучаються до територіальної оборони.
Згідно п. 16 Положення про добровольчі формування територіальних громад, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 29.12.2021 року No 1449 членом добровольчого формування може бути громадянин України віком від 18 років, який проживає на території громади, де діє добровольче формування, пройшов медичний, професійний та психологічний відбір (перевірку) і уклав контракт добровольця територіальної оборони.
При цьому, контракт добровольця територіальної оборони особа укладає з командиром добровольчого формування строком на три роки. Сама ж форма цього контракту затверджується Міноборони.
В Законі України «Про основи національного супротиву» зазначено, що на членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Проте, безпосередньо в цьому законі не зазначено, що на добровольців тероборони поширюються гарантії ст. 119 Кодексу законів про працю України, а саме поширення на них гарантій щодо збереження середнього заробітку та посади. В зв’язку з чим виникали питання: чи зберігати за такими працівниками середній заробіток та посаду, чи увільняти їх від роботи.
Ця прогалина була усунута Наказом Міністерства оборони України «Про затвердження форми контракту добровольця територіальної оборони та посвідчення добровольця територіальної оборони» від 07.03.2022 року No 84. В п. У цьому наказі зазначається, що на такого працівника поширюються гарантії, що встановлені в ст. 119 Кодексу законів про працю України.
Отже, за працівником, який є членом добровольчого формування територіальної оборони, зберігається середній заробіток та посада за місцем роботи.
Для цього працівник має надати роботодавцю копію контракту добровольця територіальної громади, або копію посвідчення встановленого зразка, виданого на підставі укладеного контракту, що підтверджує особу власника цього посвідчення та його  належність до виконання військово-цивільного обов’язку в межах території територіальної громади.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо уточнення норм, що регулюють питання визначення категорій осіб, які визнаються ветеранами війни та членами сімей загиблих Захисників і Захисниць України, та надання їм соціальних гарантій» від 15.03.2022 року No 2121-IX осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, визнали учасниками бойових дій.
Це означає, що працівникам-добровольцям тероборони, окрім збереження середнього заробітку та посади, надається перевага на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці (ст. 42 Кодексу законів про працю України), а також такі працівники набувають права на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік (ст. 772 Кодексу законів про працю України та ст. 162 Закону України “Про відпустки”).

 

25.01.2022

Усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою

Досить часто законні права однієї особи щодо об’єктів земельних правовідносин, порушуються з боку інших осіб. А це призводить до виникнення земельних спорів. Так, поширеними є ситуації, коли створюються перешкоди у користуванні земельними ділянками, зокрема, встановлення спірних межових знаків на чужій земельній ділянці, самовільний проїзд через земельну ділянку  тощо. У разі наявності таких чи інших перешкод особи, права яких порушено, мають усі законні підстави та можливості захистити їх у спосіб, передбачений чинним законодавством України. 

Які  є способи, передбачені чинним законодавством?

Перш за все зазначаю, що відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Важливо, що статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.  Разом з тим, власник  земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю. Більше того, навіть тоді, коли ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Серед шляхів захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки  законодавчо визначені наступні:

• визнання прав;
• відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;
• визнання угоди недійсною;
• визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;
• відшкодування заподіяних збитків;
• застосування інших, передбачених законом, способів.

Ще одним із  способів захисту, до речі, найбільш застосовуваним, є припинення дії, яка порушує право. Право власника чи землекористувача може бути захищено у суді також способом, який передбачений у самому договорі або ж судом у визначених законом випадках. Обравши відповідний спосіб захисту порушеного права  особа повинна також і визначитися із подальшим алгоритмом дій, який передбачатиме позасудовий чи судовий порядок вирішення ситуації.

Що ж обрати: позасудовий чи судовий порядок вирішення ситуації, що склалася з  приводу усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою?

Спочатку пропоную звернутися з відповідною вимогою усунення порушення  прав до відповідної особи з  проханням про припинення здійснення неправомірних дій. Таке звернення може бути в письмовій довільній  формі  та є досудовим порядком врегулювання суперечки. Як свідчить досвід, цей варіант є безрезультатним. Тому розглянемо наступні кроки вирішення земельного спору, які передбачають звернення до органів, уповноважених вирішувати земельні спори. А ними є органи місцевого самоврядування та суди. Земельні спори розглядаються органами місцевого самоврядування на підставі заяви.

Яким повинен бути зміст заяви?

Заява про вирішення земельного спору повинна містити:

• найменування органу, до якого вона подається;
• ім’я сторін, які беруть участь у земельному спорі, а також ім’я представника заявника, якщо заява подається представником, їх місце проживання або місцезнаходження, поштовий індекс, номер засобів зв’язку;
• зміст вимог і виклад обставин, якими заявник обґрунтовує свої вимоги;
• зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину;
• перелік документів, що додаються до заяви. Серед них окрім документів, що посвідчують особу, можуть бути, зокрема, такі: копія документа, що посвідчує право на земельну ділянку; кадастровий план земельної ділянки із відображенням зон обмежень (обтяжень) прав на земельну ділянку та наявних земельних сервітутів (за наявності); копії документів, що підтверджують зміни, які відбулися у правовому режимі земельної ділянки; копії правовстановлюючих документів на об’єкти нерухомого майна; копії рішень органів місцевого самоврядування або судових органів щодо вирішення земельних спорів, якщо такі мали місце.

Ця заява підписується заявником або його представником із зазначенням дати її подання. Якщо заява про вирішення земельного спору подається представником заявника, до заяви додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження.

Термін розгляду заяви

Термін розгляду становить  один тиждень з дня подання заяви. Такі спори розглядаються за участю зацікавлених сторін. Причому, вони повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду спору може мати місце лише з поважних причин. Наголошую, що у рішенні органу місцевого самоврядування обов’язково визначається порядок його виконання. Рішення передається сторонам у триденний строк з дня його прийняття.

Таке рішення вступає в силу з моменту його прийняття. А оскарження цього рішення у суді призупиняє його виконання. Звертаю увагу, що виконання рішення не звільняє порушника від відшкодування збитків або втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва внаслідок порушення земельного законодавства.

Якщо ж  власники землі або землекористувачі незгідні з рішенням органів місцевого самоврядування, як вирішується спір? 

Виключно судом вирішуються земельні спори щодо володіння, користування та розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Зазначимо, що для звернення до суду із позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою позивачу слід мати зареєстроване речове право на вказану земельну ділянку. Тобто, в нього повинно бути оформлене право власності, право оренди, право сервітуту чи інше речове право на земельну ділянку. Окрім того, позивачеві варто додати докази про перешкоди, які є на його земельній ділянці. Вони можуть бути у вигляді фото-відео фіксації, інформація про свідків, які можуть бути викликані та заслухані в судовому засіданні та інші докази. Також разом із позовною заявою до суду додаються квитанції про сплату судового збору, який сплачується в порядку, визначеному Законом України «Про судовий збір».  

Пам’ятайте, що позовна давність до вимог про усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою не застосовується, оскільки порушення прав триває у часі. Питання захисту прав у сфері земельних правовідносин залишається важливим та актуальним для громадян України. Тому землевласникам та землекористувачам варто цікавитися  змінами у земельному законодавстві.

Дізнайтеся більше про надання безоплатної правової допомоги можна за посиланням.

 

 20.01.2022

Зняття арешту з нерухомого майна

Нерідко виникають випадки, коли при здійсненні операцій, пов’язаних з майном (приватизація, продаж рухомого чи нерухомого майна, дарування або ж прийняття спадщини) громадяни дізнаються про те, що на їхнє майно було накладено арешт. Внаслідок такого арешту власник арештованого нерухомого майна позбавлений повною мірою розпоряджатися своїм майном, що може створити для нього негативні наслідки. Арешт накладається шляхом винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника. Після того, як виконавець вчинив такі дії боржник не може вчиняти будь-які дії щодо відчуження майна.

Як зняти арешт з нерухомого майна?

Арешт з майна може зняти безпосередньо сам виконавець в таких випадках:

• у разі закінчення виконавчого провадження;
• якщо будуть виявлені порушення в процедурі накладення арешту ;
• якщо буде встановлено недоцільність або неможливість реалізувати арештовані майно;
• отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання або здійснення стягнення на такі кошти заборонено законом;
• надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника, необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
• отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах ;
• наявність письмового висновку експерта, суб’єкта оціночної діяльності – суб’ єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв’язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
• відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
• отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
• погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж здійснення стягнення на майно боржника ;
• отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Алгоритм дій для оскарження накладеного арешту на майно.

Якщо ви щойно дізналися, що на Ваше майно накладено арешт, необхідно отримати витяг з єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно, у якому буде вказано, на підставі якого документу було накладено арешт. Отримати такий витяг можна онлайн, або звернувшись до нотаріуса чи реєстратора.

Якщо ви не згодні з діями виконавця щодо накладення арешту на Ваше майно, ви маєте право звернутися до вищого керівництва Державної виконавчої служби зі скаргою на рішення виконавця щодо незаконності накладення арешту на майно. В заяві слід обгрунтувати не правомірність накладеного арешту чи зазначити про наявність встановлених законом підстав для його зняття, додавши підтверджуючі документи. Виконавець згідно поданої заяви може зняти накладений арешт, або відмовити, вказавши причини у письмовій відповіді на звернення.

У випадку отримання відмови у задоволенні скарги на рішення виконавця про накладення арешту на майно чи взагалі неотриманні такої відповіді, потрібно звернутися з позовною заявою до суду.

Після винесення рішення суду про зняття арешту з майна та набрання ним законної сили, арешт знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини, а відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників та реєстру обтяжень виключаються.

Також повідомляємо, що Ви маєте можливість дізнатися більше про надання безоплатної правової допомоги за посиланням https://linktr.ee/legalaid.gov.ua

 

  18.01.2022

Чи законний арешт зарплатного рахунку через борги?

Як правило, кредитні установи звертаються до примусового стягнення заборгованості через отримання виконавчих написів. Виконавчий напис нотаріуса – це розпорядження нотаріуса щодо стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, здійснене на документах, що встановлюють заборгованість. Подібний напис вчиняється на документації, яка підтверджує наявність зобов’язань боржника, наприклад, на нотаріально завіреному договорі позики. Далі державний або приватний виконавець виносить постанову про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Щодо кредиту та виконавчого провадження необхідно з’ясувати який виконавчий документ перебуває на виконанні у виконавця. Для цього потрібно звернутися до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, який відкрив виконавче провадження.

Чи можна стягувати кошти із заробітної плати?

Закон України «Про виконавче провадження» передбачає стягнення із заробітної плати боржника, його пенсії, стипендії та інших доходів, якщо у нього немає коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутнє майно, які би покрили суму стягнення, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів.

Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі – підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.

Однак існують підстави, які надають боржнику право на скасування виконавчих написів нотаріусів через суд.

До них відносяться:

неповідомлення боржника про наявність у нього боргу (письмово за 30 днів до вчинення виконавчого напису);

прострочені боргові вимоги (минуло понад 3 роки з моменту виникнення права вимоги за борговим документом);

безпідставно нараховані відсотки за кредитом;

відсутність оригіналу кредитного договору, засвідченого нотаріально.

У разі невідповідності вчинення виконавчого напису вимогам законодавства слід звертатися до суду з оскарженням виконавчого напису нотаріуса та визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає до виконання. Для звернення до суду потрібно мати матеріали виконавчого провадження, копії постанови про відкриття виконавчого провадження та копії виконавчого напису нотаріуса. Їх можна отримати в державного або приватного виконавця, який відкрив виконавче провадження, звернувшись із відповідною заявою.

Дізнайтеся більше про надання безоплатної правової допомоги можна за посиланням.

 

15.01.2022

Що робити, коли пошкоджена пломба на лічильнику?

Споживач електричної енергії відповідно до Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14 березня 2018 року № 312 (далі – Правила), зокрема зобов’язаний:

• сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів;
• забезпечувати безперешкодний доступ представникам електропостачальника та/або оператора системи після пред’явлення ними службових посвідчень до лічильників електричної енергії, для візуального або автоматизованого зняття показів розрахункових засобів комерційного обліку;
• забезпечувати збереження і цілісність установлених на його території або у його приміщенні розрахункових засобів комерційного обліку електричної енергії та пломб (відбитків їх тавр) відповідно до акту про пломбування тощо.

У разі пошкодження або викрадення приладів обліку електричної енергії внаслідок дій або бездіяльності споживача, їх ремонт, заміну, встановлення засобів вимірювальної техніки і технічну перевірку здійснюють за рахунок споживача.

Що з робити, якщо виявлено пошкодження пломби засобу обліку електроенергії?

При виявленні пошкодження пломби в присутності споживача складається акт про порушення представниками оператора системи, які мають таке право згідно з посадовою інструкцією, пройшли відповідне навчання та інструктаж, після пред’явлення ними службових посвідчень.

В акті про порушення мають бути зазначені, зокрема зміст виявленого порушення з посиланням на відповідні пункти Правил та всі необхідні для визначення обсягу та вартості необлікованої електричної енергії параметри, що характеризують електроустановку споживача, а також схему підключення електроустановки споживача та її графічне зображення.

Акт про порушення складається у двох примірниках, один з яких передається або надсилається споживачеві.

На підставі акта про порушення уповноваженими представниками оператора системи під час засідань комісії з розгляду актів про порушення визначаються обсяг необлікованої електричної енергії та сума завданих споживачем збитків. Рішення комісії оформлюється протоколом, копія якого видається споживачу.

Споживач має бути повідомлений оператором системи про місце, час і дату засідання комісії не пізніше ніж за 7 календарних днів до призначеної дати засідання.

Якщо споживач порушив вимоги Правил разом з протоколом споживачу надаються розрахунок обсягу та вартості необлікованої електричної енергії та розрахункові документи для оплати необлікованої електричної енергії та/або збитків. Споживач електричної енергії протягом 30 календарних днів з дати отримання рахунка має оплатити розрахункові документи.

Спірні питання, які виникають між сторонами при складанні акта про порушення та/або визначенні обсягу та вартості необлікованої електричної енергії, вирішуються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Міністерством енергетики України, Державною інспекцією енергетичного нагляду України відповідно до компетенції, енергетичним омбудсменом та/або судом.

Дізнайтеся більше про надання безоплатної правової допомоги можна за посиланням.

 

 09.01.2022

Помилка у правовстановлюючих документах

Помилка в документах навіть в одну літеру може створити для людини значні проблеми, особливо якщо ці документи визначають право власності. В такому випадку людина фактично позбавляється права розпоряджатися власним майном. Як її виправити?

Що таке правовстановлюючий документ

Правовстановлюючий документ – документ, який посвідчує правовий зв’язок конкретного майна з особою його власника та складений у порядку, передбаченому законодавством. Це може бути – державний акт на право власності на земельну ділянку, свідоцтво про право власності на нерухоме майно, трудова книжка, цивільно-правовий договір тощо.

Як можна виправити помилку в позасудовому порядку

Найпростіший варіант вирішення проблеми – це звернення до органу, який видав документ з проханням виправити помилку. Однак виправити помилку зможуть лише в тому випадку, якщо в документах, на підставі яких видавався правовстановлюючий документ даної помилки не було, і помилка була допущена саме з вини органу, який його видав.

В якому випадку потрібно звертатись до суду?

Якщо у виправленні помилки відмовлено, або така установа ліквідована та архівні документи не збереглися, а орган в якому знаходиться архівна справа не наділений повноваженнями виправляти такі помилки єдиним способом вирішення питання є звернення до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документа.

Застосувати процедуру встановлення фактів, які мають юридичне значення, можна за наявності таких обставин:

• відповідно до закону, такі факти породжують юридичні наслідки, це означає, що саме від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян,
• чинне законодавство не передбачає іншої можливості їх встановлення;
• заявник не може іншим чином отримати чи відновити втрачені документи, які посвідчують факти, які мають юридичне значення;
• якщо встановлення факту не пов’язується з наступним вирішенням спору про право.

Куди звертатись?

Заява про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановлення факту належності правовстановлюючого документа подається до місцевого суду за місцем реєстрації проживання.

Що потрібно вказати у заяві та які документи до неї додати?

Заява про встановлення факту належності правовстановлюючого документа повинна містити:

1. найменування суду до якого подається заява;
2. прізвище, ім’я та по батькові заявника та заінтересованих осіб, місце проживання перебування, місцезнаходження для юридичних осіб, поштовий індекс, а також реєстраційний номер облікової картки платника податків за його наявності або номер і серію паспорта, відомі номери засобів зв’язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти;
3. інформацію про те, який факт заявник просить встановити та з якою метою;
4. причини не можливості відновлення документації, що посвідчують цей факт;
5. докази, що підтверджують факт.

До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про те, що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення.

Вартість

За подання заяви про встановлення факту належності правовстановлюючого документа необхідно сплатити судовий збір, для фізичних осіб – це 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.

Дізнайтеся більше про надання безоплатної правової допомоги можна за посиланням.

 

 04.01.2022

         Експертна грошова оцінка землі

На ринку землі проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки – це одна з найнеобхідніших послуг під час укладення цивільно-правових договорів щодо земельних ділянок та вчинення інших правочинів. Як отримати експертну грошову оцінку землі?

Експертна грошова оцінка передбачає визначення ринкової (ймовірної ціни продажу на ринку) або іншого виду вартості об’єкта оцінки (заставна, страхова, для бухгалтерського обліку тощо), за яку він може бути проданий (придбаний) або іншим чином відчужений на дату оцінки відповідно до умов угоди (пункт 3 Методики експертної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 року № 1531).

Відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про оцінку земель» експертна грошова оцінка земельних ділянок обов’язково проводиться, зокрема у разі:

• відчуження та страхування земельних ділянок, що належать до державної або комунальної власності, крім випадків, коли відповідно до закону ціна продажу таких земельних ділянок визначається з використанням нормативної грошової оцінки земельних ділянок;
• визначення розміру майнової шкоди, збитків власникам або землекористувачам у випадках, встановлених законом або договором;
• рішення суду.

Крім того, експертна грошова оцінка земель може проводитися для:

• укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки або інших договорів, що потребують нотаріального посвідчення (в тому числі у випадках, коли щодо ділянки відсутні дані про нормативну грошову оцінку);
• при оформленні спадщини або укладенні договору дарування (якщо спадкоємець не належить до найближчого кола спорідненості);
• для сплати судового збору у випадку судових спорів, які пов’язані із земельними ділянками;
• для визначення початкової ціни земельної ділянки при проведенні торгів тощо.

Проведення експертної грошової оцінки складається з таких етапів:

• обстеження земельної ділянки та вивчення ситуації на ринку землі;
• визначення виду вартості земельної ділянки відповідно до умов угоди;
• складання завдання на оцінку та укладання договору про оцінку;
• збирання, оброблення та аналіз вихідних даних, необхідних для проведення оцінки;
  визначення найбільш ефективного використання земельної ділянки;
• вибір та обґрунтування методичних підходів;
• визначення вартості земельної ділянки за обраними методичними підходами та формулювання остаточного висновку;
• складання звіту про оцінку (розділ ІІ Порядку проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 09 січня 2003 року № 2).

На вартість земельної ділянки, зокрема впливають місце розташування, конфігурація ділянки та її площа, тип поверхні (рівна, горбиста); цільове призначення ділянки; наявність інженерних мереж, встановлених зон з обмеженнями тощо.

Як замовити проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки

Відповідно до Закону України «Про оцінку земель» експертну грошову оцінку земельної ділянки можуть здійснювати юридичні особи – суб’єкти господарювання незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, що мають у своєму складі оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок або фізичні особи – підприємці, які отримали кваліфікаційне свідоцтво оцінювача з експертної грошової оцінки земельних ділянок.

З переліком оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок (далі – оцінювач) можна ознайомитися в Державному реєстрі оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок, які отримали кваліфікаційні свідоцтва.

Перевірити повноваження оцінювача можна додатково замовивши витяг про оцінювачів з зазначеного реєстру на вебсайті Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Для укладення договору з оцінювачем про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки необхідно надати:

• документ, що посвідчує особу, та реєстраційний номер облікової картки платника податків;
• документ, що посвідчує право власності на земельну ділянку;
• інформацію про існуючі обмеження щодо використання ділянки;
• дані про наявність та поточний стан інженерних споруд тощо.

Вартість та строк проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки визначається за домовленістю між замовником послуги та оцінювачем і зазначаються у договорі.

За результатами проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки складається звіт про оцінку, що містить висновок про вартість об’єкта оцінки, розкриває зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки земельних ділянок. Строк дії звіту про оцінку не може перевищувати шість місяців з дати оцінки, про що зазначається в такому звіті.

Визначення оціночної вартості земельної ділянки

Для цілей обчислення доходу платника податку – фізичної особи від продажу (обміну) нерухомого майна, а також доходу, отриманого платником податку в результаті прийняття ним у спадщину чи дарунок майна (крім випадків успадкування та/або отримання у дарунок майна, вартість якого обчислюється за нульовою ставкою), доходу, отриманого за іншими правочинами, за якими здійснюється перехід права власності на нерухомість, дохід за якими підлягає оподаткуванню у випадках, передбачених Податковим кодексом України необхідно визначити оціночну вартість або ринкову вартість об’єкта нерухомості.

Для визначення оціночної вартості об’єкта нерухомості Єдиною базою даних звітів про оцінку безоплатно формується електронна довідка про його оціночну вартість (е-Довідка), яка є чинною впродовж 30 календарних днів з дня її формування Єдиною базою даних звітів про оцінку.

Якщо особа не погоджується з результатами автоматичного визначення оціночної вартості об’єкта нерухомості, вона має право звернутися до суб’єкта оціночної діяльності (оцінювача) з метою визначення ринкової вартості такого об’єкта.

Дізнайтеся більше про надання безоплатної правової допомоги можна за посиланням.

 

02.01.2022

Достроковий вихід на пенсію багатодітних матерів

Недостатньо лише народити дитину, її необхідно виховати доброю, порядною людиною, дати їй належну освіту і допомогти знайти своє місце у житті. Тому непорушними залишаються повага та вдячність до всіх матерів, а особливо тих жінок, які свідомо народжують, виховують та дають путівку в життя п’ятьом і більше дітям. Для відзначення таких матерів встановлений достроковий вихід на пенсію.

Хто має право на призначення дострокової пенсії за віком?

Відповідно до статті 115 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» жінки, які народили п’ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення ними 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу.

Чи може отримувати пенсію батько, якщо він виховував дітей?

За вибором матері або в разі її відсутності, якщо виховання п’ятьох або більше дітей здійснювалося батьком, йому призначається дострокова пенсія за віком після досягнення 55 років та за наявності страхового стажу не менше 20 років.

         Чи зараховується до страхового стажу час догляду за дітьми?

До страхового стажу до 01.01.2005 враховується, зокрема, час догляду  непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше, ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку, а починаючи з 01.01.2005 – періоди здійснення догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за умови отримання відповідної допомоги, передбаченої законодавством.

         Які документи підтверджують право на такий вид пенсії?

Для призначення даного виду пенсії, крім документів, що засвідчують особу та підтверджують набутий нею страховий стаж, подаються документи про народження дітей та виховання їх до шестирічного віку. Факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку – на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини.

Коли подавати заяву про призначення дострокової пенсії багатодітнім матерям?

Заяву про призначення дострокової пенсії багатодітним матерям можна подати до органу Пенсійного фонду України в термін не раніше, ніж за один місяць до виповнення пенсійного віку (50-річчя для жінок) і бажано не пізніше трьох місяців з дня досягнення цього віку. У разі своєчасного звернення пенсія призначатиметься з дня 50-річчя. У випадку звернення особи за призначенням пенсії в більш пізній строк пенсія призначатиметься з дня звернення.

Чи призначається надбавка до пенсії?

Відповідно до пункту 8 статті 1 Закону України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» матерям, які народили п’ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, до розміру пенсії призначається надбавка – пенсія за особливі заслуги перед Україною у розмірі від 35 % до 40 % прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб (в залежності від кількості дітей).

Якщо багатодітній матері відмовляють у достроковому виході на пенсію, вона має право оскаржити рішення Пенсійного фонду України в судовому порядку.

Дізнайтеся більше про надання безоплатної правової допомоги можна за посиланням.

 

29.12.2021

Як отримати у власність земельну ділянку, право на яку підтверджується Сертифікатом на право на земельну частку (пай)

На сьогоднішній день залишається актуальним питанням реалізації права на земельну ділянку власниками Сертифікатів на право на земельну частку (пай). Реалізації даного права актуальне не лише для спадкоємців, а і особисто власників даного документа.

Як реалізувати дане право та стати власником земельної ділянки  частки (паю), спробуємо розібратися, шляхом складення алгоритму дій.

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, визначає Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (далі – Закон). За нормою статті 2 Закону основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Для того щоб виділити земельну ділянку в натурі (на місцевості), необхідно звернутися до органів місцевого самоврядування за місцем знаходження паю з документом, що посвідчує право на земельну частку (пай) та заявою про виділення земельної частки (паю) в натурі. За результатами розгляду зазначених документів орган місцевого самоврядування приймає рішення щодо виділення земельних часток (паїв) в натурі з зазначенням кількості земельних ділянок та їх номерів при жеребкуванні, якщо таке відбулося, якщо ні то номери вільних земельних ділянок.

Після отримання рішення, щодо виділення земельних часток (паїв) в натурі необхідно звернутися до землевпорядної організації для розроблення технічної документації на земельну ділянку. Проект землеустрою підлягає обов’язковому погодженню органом місцевого самоврядування, який надавав дозвіл. Погоджений проект землеустрою дає можливість безоплатно звернутись до державного кадастрового реєстратора за місцем розташування земельної ділянки із заявою про проведення державної реєстрації земельної ділянки.

Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом місцевого самоврядування.

В підтвердження реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі  заявнику безоплатно видається витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Витяг містить всі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги. Складовою частиною витягу є кадастровий план земельної ділянки. Внесення відомостей до Державного земельного кадастру відбувається протягом 14 днів з моменту подачі необхідних документів, послуга безоплатна. Як правило процедуру реєстрації земельної ділянки, за попередньою домовленістю, здійснюється землевпорядною організацією.

Наступним кроком буде повторне звернення до органів місцевого самоврядування за місцем знаходження земельного паю  з заявою про надання земельної ділянки у приватну власність. До заяви додаються: копія паспорта громадянина України; копія картки платника податків; технічна документація на земельну ділянку; оригінал Сертифікату на право на земельну частку (пай); витяг з Державного земельного кадастру.

У результаті прийнятого рішення, яке відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України приймається у двотижневий строк,   ви отримуєте рішення (витяг) органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність.

Останнім кроком для отримання правовстановлюючих документів на Вашу земельну ділянку є реєстрація права власності земельної ділянки як об’єкта нерухомості, яке можна здійснити звернувшись до державного реєстратора при Центрах надання адміністративних послуг органу місцевого самоврядування або до державного чи приватного нотаріуса в межах обласного центру знаходження земельної ділянки. Для здійснення реєстрації земельної ділянки державному реєстратору (або нотаріусу) необхідно подати: заяву встановленої форми, яка формується надавачом послуги; копія паспорта громадянина України; копія картки платника податків; засвідчена копія рішення органу місцевого самоврядування про передачу у власність; Витяг із державного земельного кадастру про земельну ділянку; документ, що підтверджує внесення плати за державну реєстрацію права власності на нерухоме майно (квитанція), або документ на підставі якого особа звільняється від сплати адміністративного збору.

Звертаємо Вашу увагу, що лише після проведення держаної реєстрації  Ви стаєте власником земельної ділянки, що в свою чергу надасть Вам право вчиняти інші правочини.

Хочемо зазначити, що на даний час земельна ділянка, право на яке належить власникам Сертифікатів на право на земельну частку (пай), має статус невитребуваної. Статтею 13 Закону визначено використання нерозподілених та невитребуваних земельних ділянок і земельних часток (паїв). Відповідно до якої невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості). У разі, якщо до 01.01.2025 року власник невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець не оформив право власності на земельну ділянку, він вважається таким, що відмовився від одержання земельної ділянки.

 

25.12.2021

Як отримати у власність земельну ділянку, право на яку підтверджується Сертифікатом на право на земельну частку (пай)

На сьогоднішній день залишається актуальним питанням реалізації права на земельну ділянку власниками Сертифікатів на право на земельну частку (пай). Реалізації даного права актуальне не лише для спадкоємців, а і особисто власників даного документа.

Як реалізувати дане право та стати власником земельної ділянки  частки (паю), спробуємо розібратися, шляхом складення алгоритму дій.

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, визначає Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (далі – Закон). За нормою статті 2 Закону основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Для того щоб виділити земельну ділянку в натурі (на місцевості), необхідно звернутися до органів місцевого самоврядування за місцем знаходження паю з документом, що посвідчує право на земельну частку (пай) та заявою про виділення земельної частки (паю) в натурі. За результатами розгляду зазначених документів орган місцевого самоврядування приймає рішення щодо виділення земельних часток (паїв) в натурі з зазначенням кількості земельних ділянок та їх номерів при жеребкуванні, якщо таке відбулося, якщо ні то номери вільних земельних ділянок.

Після отримання рішення, щодо виділення земельних часток (паїв) в натурі необхідно звернутися до землевпорядної організації для розроблення технічної документації на земельну ділянку. Проект землеустрою підлягає обов’язковому погодженню органом місцевого самоврядування, який надавав дозвіл. Погоджений проект землеустрою дає можливість безоплатно звернутись до державного кадастрового реєстратора за місцем розташування земельної ділянки із заявою про проведення державної реєстрації земельної ділянки.

Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом місцевого самоврядування.

В підтвердження реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі  заявнику безоплатно видається витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Витяг містить всі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги. Складовою частиною витягу є кадастровий план земельної ділянки. Внесення відомостей до Державного земельного кадастру відбувається протягом 14 днів з моменту подачі необхідних документів, послуга безоплатна. Як правило процедуру реєстрації земельної ділянки, за попередньою домовленістю, здійснюється землевпорядною організацією.

Наступним кроком буде повторне звернення до органів місцевого самоврядування за місцем знаходження земельного паю  з заявою про надання земельної ділянки у приватну власність. До заяви додаються: копія паспорта громадянина України; копія картки платника податків; технічна документація на земельну ділянку; оригінал Сертифікату на право на земельну частку (пай); витяг з Державного земельного кадастру.

У результаті прийнятого рішення, яке відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України приймається у двотижневий строк,   ви отримуєте рішення (витяг) органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність.

Останнім кроком для отримання правовстановлюючих документів на Вашу земельну ділянку є реєстрація права власності земельної ділянки як об’єкта нерухомості, яке можна здійснити звернувшись до державного реєстратора при Центрах надання адміністративних послуг органу місцевого самоврядування або до державного чи приватного нотаріуса в межах обласного центру знаходження земельної ділянки. Для здійснення реєстрації земельної ділянки державному реєстратору (або нотаріусу) необхідно подати: заяву встановленої форми, яка формується надавачом послуги; копія паспорта громадянина України; копія картки платника податків; засвідчена копія рішення органу місцевого самоврядування про передачу у власність; Витяг із державного земельного кадастру про земельну ділянку; документ, що підтверджує внесення плати за державну реєстрацію права власності на нерухоме майно (квитанція), або документ на підставі якого особа звільняється від сплати адміністративного збору.

Звертаємо Вашу увагу, що лише після проведення держаної реєстрації  Ви стаєте власником земельної ділянки, що в свою чергу надасть Вам право вчиняти інші правочини.

Хочемо зазначити, що на даний час земельна ділянка, право на яке належить власникам Сертифікатів на право на земельну частку (пай), має статус невитребуваної. Статтею 13 Закону визначено використання нерозподілених та невитребуваних земельних ділянок і земельних часток (паїв). Відповідно до якої невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості). У разі, якщо до 01.01.2025 року власник невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець не оформив право власності на земельну ділянку, він вважається таким, що відмовився від одержання земельної ділянки.

 

20.12.2021

Як людям з інвалідністю отримати безоплатну правову допомогу

У нашій державі  люди з інвалідністю володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією, законами України та міжнародними договорами. Про те, як громадянам з інвалідністю отримати безоплатну правову допомогу  розповідають юристи безоплатної правової допомоги,

Держава гарантує людям з інвалідністю право на безоплатну правову допомогу. Зокрема, безоплатна первинна правова допомога передбачає:   надання правової інформації; консультацій і роз’яснень з правових питань;
складення заяв, скарг та інших документів правового характеру (крім процесуальних); надання допомоги в доступі до вторинної правової допомоги та медіації.

Особам з інвалідністю, які отримують пенсію або допомогу, яка призначається замість пенсії, у розмірі, що не перевищує двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб (з 1 грудня 2021 року – 3868 грн.), гарантовано право на безоплатну вторинну правову допомогу. А це такі правові послуги: захист; представництво інтересів у судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; складення документів процесуального характеру.

Звернутися за безоплатною вторинною правовою допомогою громадяни з інвалідністю можуть як до місцевих центрів чи бюро правової допомоги за місцем їх фактичного проживання незалежно від реєстрації місця проживання чи перебування. У разі потреби працівники системи БПД можуть надавати безоплатну правову допомогу громадянам із інвалідністю за місцем їх  проживання чи перебування.

Звернення, що стосуються осіб з інвалідністю, яких суд визнав  недієздатними або дієздатність яких обмежена, подають їх опікуни чи піклувальники за місцем фактичного проживання таких осіб або їх опікунів або піклувальників незалежно від реєстрації місця проживання чи місця перебування особи.

Поряд зі зверненням про надання безоплатної вторинної правової допомоги людина з інвалідністю або її законний представник подають:

• паспорт або інший документ, що посвідчує особу, реєстраційний номер облікової картки платника податків (крім фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку у паспорті) такої особи та/або її представника, опікуна, піклувальника;
  ● пенсійне посвідчення або посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги, або довідка медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) про встановлення інвалідності;
  ● довідку про розмір пенсії або довідка про розмір соціальної допомоги, що призначається замість пенсії за останній місяць, що передує даті звернення.

Перелік документів не є вичерпним. Людина, яка бажає отримати безоплатну вторинну правову допомогу, має право подати будь-який інший документ, який підтверджує її належність до суб’єкта права на БВПД.

 

16.12.2021

Особливості дарування земельної ділянки сільськогосподарського призначення

Сфера земельного законодавства України зазнала істотних змін у зв’язку з набранням чинності у липні цього року Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення», який відкрив ринок землі та дозволив громадянам вільно розпоряджатися своїми земельними ділянками, зокрема дарувати та приймати вдар землі сільськогосподарського призначення.

Кому можна подарувати земельну ділянку сільськогосподарського призначення?

Статтею 3 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 3 статті 131 ЗК України земельні ділянки сільськогосподарського призначення приватної власності можуть бути відчужені лише за договорами купівлі-продажу, дарування, довічного утримання, спадкового договору, міни, шляхом внесення до статутного (складеного) капіталу чи шляхом звернення стягнення на них.

Згідно з нормами цивільного законодавства за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

При чому за договором дарування можуть бути передані земельні ділянки сільськогосподарського призначення лише на користь:

– іншого з подружжя;

– родичів (дітей, батьків, рідних (повнорідних і неповнорідних) братів і сестер, двоюрідних братів і сестер, діда, баби, онуків, правнуків, рідних дядька та тітки, племінниці та племінника, пасинка, падчериці, вітчима, мачухи).

Такі вимоги не поширюються:

– на земельні ділянки несільськогосподарських угідь (крім земельних ділянок під польовими дорогами, запроектованими для доступу до земельних ділянок);

– на земельні ділянки для садівництва.

Як укласти договір дарування земельної ділянки сільськогосподарського призначення?

Громадяни, які мають у власності земельну ділянку сільськогосподарського призначення можуть скористатися своїм правом власності, та подарувати ділянку на користь іншого з подружжя чи родичів, шляхом укладення договору дарування відповідно до цивільного законодавства України.

Як передбачено статтею 719 Цивільного кодексу України, договір дарування нерухомої речі (якою є земельна ділянка) укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Варто зауважити, що окремі нотаріальні дії передбачають їх вчинення лише в певному нотаріальному окрузі, мова йде про посвідчення договорів про відчуження та заставу нерухомого майна.

Так, нормами статті 55 Закону України «Про нотаріат» визначено, що посвідчення договорів щодо відчуження, зокрема земельної ділянки, здійснюється за місцезнаходженням такого майна або за зареєстрованим місцем проживання фізичної особи – однієї із сторін відповідного договору.

Під час посвідчення договору дарування земельної ділянки сільськогосподарського призначення нотаріус має перевіряти дотримання вимог щодо загальної площі земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які вправі набувати у власність одна особа (максимальний розмір – 100 гектарів на одну особу). Така перевірка здійснюється з використанням відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру та Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань.

 

12.12.2021

Нюанси спадкування земельної ділянки

Відповідно до цивільного законодавства України спадкування – це перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Що потрібно для спадкування земельної ділянки?

Спадкування земельної ділянки здійснюється за законом або за заповітом. Спадкоємцем за заповітом є особа, визначена у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини, здійснюється спадкування за законом.

Спадкоємці за законом поділяються на п’ять черг і кожна з них успадковує майно лише у разі, якщо попередня черга його не успадкувала. Цивільне законодавство встановлює такі черги спадкоємців за законом:

1 черга: діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, хто його пережив, та батьки;

2 черга: рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері;

3 черга: рідні дядько та тітка спадкодавця;

4 черга: особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини;

5 черга: інші родичі до шостого ступеня спорідненості включно, утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї.

Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка). Розмір обов’язкової частки у спадщині може бути зменшений судом із урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

Для спадкування земельної ділянки потрібно подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу протягом 6 місяців після смерті спадкодавця. Заява подається за останнім місцем проживання померлого. Якщо ж місце проживання померлого невідоме, то місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини.

Оформлення спадщини на землю

Після відкриття спадкової справи, нотаріус на підставі поданих документів від спадкоємця, перевіряє наявність зареєстрованого права на ділянку за померлим в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Якщо інформація про зареєстроване право власності та наявність кадастрового номера земельної ділянки підтверджується, то в подальшому нотаріус має право видати спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку.

Однак, існують такі ситуації, коли спадкодавцю за життя був виданий документ на право власності на земельну ділянку (наприклад, державний акт), якій кадастровий номер присвоєно не було. Тоді нотаріус не зможе видати свідоцтво на спадщину спадкоємцю через відсутність реєстрації земельної ділянки в Держаному земельному кадастрі.

Кадастровий номер – цифровий унікальний штрих-код об’єкта нерухомого майна, що дозволяє ідентифікувати певну ділянку землі щодо її місця розташування. Він унікальний в межах держави і не може повторюватися.

Що ж робити в такому випадку?

Спадкоємцю необхідно звернутися в землевпорядну організацію (що має в своєму складі сертифікованого інженера-землевпорядника) з метою виготовлення технічної документації на земельну ділянку. В подальшому, після розробки і узгодження документації у відповідних установах відомості про земельну ділянку вносяться до Державного земельного кадастру з присвоюється їй кадастрового номера та видачею про це витягу. У тому числі на підставі цього документу, нотаріус видає спадкоємцю свідоцтво про право на спадщину та реєструє його право власності на земельну ділянку.

Оподаткування при спадкуванні землі

Від сплати податку при отриманні у спадщину земельної ділянки звільняються фізичні особи-резиденти, які є родичами першого та другого ступеню споріднення. Решта фізичних осіб-резидентів сплачують податок на доходи фізичних осіб за ставкою 5% від вартості ділянки.

Для визначення суми податку, який підлягає сплаті, використовують експертну та нормативну оцінки землі. Для визначення розміру податку при спадкуванні необхідно зробити експертну оцінку земельної ділянки, звернувшись до будь-якого сертифікованого оцінювача (або ж організації).

Також, варто не забувати про те, що в разі сплати спадкоємцем податку з’являється зобов’язання і щодо сплати 1,5% військового збору від вартості оцінки.

 

08.12.2021

Договір довічного утримання: що треба знати, щоб не стати жертвою шахраїв

У житті трапляються такі ситуації, коли літні люди потребують стороннього догляду, тому що не можуть самостійно себе обслуговувати або, що частіше зустрічається в Україні,  їм не вистачає коштів для свого забезпечення. Зазвичай ті, хто опинився в такому становищі, не мають  родичів або ж погані взаємовідносини і конфлікти з ними не дозволяють розраховувати на будь-яку підтримку. Отож, національним законодавством передбачені різні варіанти вирішення проблеми догляду за таких обставин. Однин з популярних та ефективних способів  –  укладення договору довічного утримання (догляду).

Договір довічного утримання –  цивільно-правовий договір, який з особою, що потребує догляду, може укласти як фізична, так і юридична особа.

Такий договір надає можливість особі похилого віку отримати бажане піклування та догляд, а іншому підписанту договору – можливості для отримання нерухомого чи особливо цінного рухомого майна. Проте, люди, що потребують догляду, зазвичай безпорадні та мало обізнані у законодавстві, а тому не можуть реально оцінити положення договору. Саме через такі обставини відбуваються випадки шахрайства, пов’язані з договором довічного утримання.

Отож,  розглянемо суть договору довічного утримання та його особливості, на які потрібно звернути увагу.

Що таке договір довічного утримання?

Відповідно до статті 744 Цивільного кодексу України, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

При цьому, відповідно до законодавства, відчужувачем може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров’я. Набувачем, в свою чергу, може бути як фізична, так  і юридична особа. У випадку, коли набувач – фізична особа, то вона має бути дієздатною та повнолітньою.

Відчужувач може укласти договір довічного утримання на користь третьої особи.

Як укладається договір?

Законодавством прямо передбачено, що договір довічного утримання має бути укладений у письмовій формі та бути нотаріально посвідченим. Таким чином, для укладення договору довічного утримання слід буде звернутись до нотаріуса.

Які обов’язки відчужувача?

Вимога до відчужувача, як це і передбачено самою суттю договору, є передання набувачеві нерухомого або рухомого особливо цінного майна, визначеного договором. Багато громадян вважають, що майно, за договором довічного утримання переходить у власність набувача тільки зі смертю відчужувача. Але це не так. Договір довічного утримання підлягає державній реєстрації, тому дуже важливо пам’ятати, що набувач отримує право власності на майно, визначене в договорі, з дня державної реєстрації договору, як це визначено частиною 4 статті 334 Цивільного кодексу України. Це означає, що відчужувач буде позбавлений права розпоряджатись майном, а саме вирішувати подальшу долю майна, наприклад,  продавати, дарувати чи інше.

Але законодавство накладає певні обмеження і щодо майна  набувача. Так, до смерті відчужувача набувач позбавляється права відчужувати майно, визначене в договорі – він не може його продати, обміняти, подарувати, передати в заставу і так далі. До смерті відчужувача неможливе звернення стягнення на таке майно. При цьому, навіть у разі втрати майна за набувачем зберігаються обов’язки по утриманню відчужувача.

Які обов’язки набувача?

Від набувача, в першу чергу, вимагаєтеся довічно забезпечувати відчужувача довічним утриманням. Законом детально не визначено усіх можливих видів та форм утримання чи догляду. Отож, керуючись принципом свободи договору, усі види утримання можуть бути прямо прописані в ньому, зокрема визначені усі види догляду за особою і питання матеріального (в тому числі фінансового) забезпечення, яке оцінюють  у грошовій формі. Відповідно до норм законодавства, така оцінка підлягає індексації.

У договорі може бути визначено обов’язок забезпечити відчужувача (або третю особу, якщо договір укладено на її користь) житлом, в тому числі у помешканні, переданому у власність набувачеві. У разі забезпечення відчужувача житлом у квартирі або будинку переданому набувачу, договором має бути визначено частину приміщення, де відчужувач має право проживати.

У випадку, якщо з якоїсь причини види догляду та матеріального забезпечення у договорі не прописані, або з’являється необхідність в інших видах забезпечення, не визначених договором, і на цих підставах між набувачем і відчужувачем виникає спір – законодавством встановлюється норма вирішення спору на засадах «справедливості та розумності» (частина 2 статті 749 Цивільного кодексу України).

Важливим обов’язком набувача є забезпечення поховання відчужувача, у разі його смерті, навіть якщо у договорі довічного утримання це не зазначено.

Чи можливе внесення змін до договору?

Можливість внесення змін до договору існує. Зокрема, за згодою сторін може бути передано обов’язки набувача іншій особі, якщо набувач – фізична особа не може з причин, що мають істотне значення, виконувати свої обов’язки за договором. Якщо відчужувач не погоджується на передачу обов’язків набувача іншій особі, законодавством визначена можливість оскарження такої відмови у суді.

За спільною згодою може відбутись заміна майна, яке передається набувачеві за договором, на інше. Разом з цим, сторони, за спільною згодою, можуть змінити обов’язки набувача, або залишити їх без змін.

Коли договір довічного утримання припиняється?

Договір довічного утримання припиняється у разі смерті відчужувача.

У разі смерті набувача – фізичної особи, її обов’язки переходять до спадкоємців. Якщо спадкоємців немає, або усі відмовились від спадщини – договір довічного утримання припиняється, а майно повертається відчужувачу.

У випадку припинення набувача – юридичної особи, її обов’язки переходять до юридичних осіб – правонаступників.

У разі ж ліквідації набувача – юридичної особи, майно, передане за договором повертається відчужувачу. Але, якщо після ліквідації набувача – юридичної особи, майно перейшло до засновника такої особи, до нього переходять і обов’язки набувача за договором.

Договір довічного утримання може бути розірваний за рішенням суду на вимогу набувача чи  відчужувача (третьої особи) у разі невиконання набувачем умов договору.

Якщо розірвання договору відбувається з причини невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов’язків – відчужувач має право вимагати повернення свого майна, при цьому витрати, понесені набувачем за договором, поверненню не підлягають.

У тому випадку, коли розірвання договору відбувається через неможливість його виконання набувачем з істотних причин, суд, залежно від обставин, може залишити за набувачем частину майна, визначеного договором, в залежності від строку належного виконання договору.

Чим довічне утримання відрізняється від дарування та заповіту?

1. За договором довічного утримання майно переходить у власність набувача з дня його державної реєстрації, але він не може ним у повній мірі розпоряджатись до смерті відчужувача. В свою чергу, за договором дарування, обдаровуваний може одразу вільно розпоряджатись подарованим майном. У разі складення заповіту, майно переходить у власність спадкоємцю тільки після смерті спадкодавця.
2. В договір довічного утримання можуть вноситись зміни, за згодою сторін, та замінюватись майно, передане набувачу  або передаватись обов’язки набувача іншій особі. Внесення змін до договору дарування законодавством не визначено. Заповіт може змінюватись, скасовуватись, замінюватись необмежену кількість разів спадкодавцем.
3. Договір довічного утримання може бути розірваний за рішенням суду у випадку невиконання або неможливості виконання його умов. Договір дарування може бути розірваний за рішенням суду протягом року з його укладення за певних істотних обставин (вчинення обдаровуваний злочину проти певних осіб, створення загрози безповоротної втрати дарунка та інше). Заповіт може необмежено скасовуватись спадкодавцем.
4. Умовами договору довічного утримання визначено догляд (утримання) відчужувача. За договором дарування, можуть бути передбачені певні дії обдаровуваного на користь третьої особи. Заповіт може бути складений з умовою, пов’язаною чи не пов’язаною з поведінкою спадкоємця.

Отож, варто зазначити, що договір довічного утримання  – гарний засіб  забезпечити гідний рівень догляду та утримання. Проте, для того, щоб уникнути небажаних наслідків, необхідно завжди уважно читати умови договору і не укладати його, якщо є будь-які сумніви щодо доброчесності іншої сторони. Крім цього, важливо пам’ятати, що у разі неналежного виконання умов договору завжди є судовий порядок вирішення спору.

 

 05.12.2021

Державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю

На сьогоднішній день відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» громадянам України, які постійно проживають на території України, іноземці та особи без громадянства, які переселилися з інших держав на постійне проживання в Україну, та особи, що набули статусу біженця мають право на державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю (далі – соціальна допомога) якщо вони одночасно відповідають таким умовам:

1) особи, які досягли віку 65 років і не мають права на пенсію відповідно до законодавства або яким установлено інвалідність в установленому порядку. До досягнення зазначеного віку до осіб, які не мають права на пенсію, належать жінки 1960 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

58 років – які народилися до 30 вересня 1953 року включно;

58 років 6 місяців – які народилися з 1 жовтня 1953 року по 31 березня 1954 року;

59 років – які народилися з 1 квітня 1954 року по 30 вересня 1954 року;

59 років 6 місяців – які народилися з 1 жовтня 1954 року по 31 березня 1955 року;

60 років – які народилися з 1 квітня 1955 року по 30 вересня 1955 року;

60 років 6 місяців – які народилися з 1 жовтня 1955 року по 31 березня 1956 року;

61 рік – які народилися з 1 квітня 1956 року по 30 вересня 1956 року;

61 рік 6 місяців – які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року;

62 роки – які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року;

62 роки 6 місяців – які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року;

63 роки – які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року;

63 роки 6 місяців – які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року;

64 роки – які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року;

64 роки 6 місяців – які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року;}

65 років – які народилися з 1 квітня 1960 року по 31 грудня 1960 року;

2) не одержують пенсію або соціальні виплати, що призначаються для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров’я на виробництві, відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», та допомоги, що призначається відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» (крім осіб з інвалідністю з дитинства або дітей з інвалідністю, які мають право на державну соціальну допомогу дитині померлого годувальника відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» і державну соціальну допомогу відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю»);

3) є малозабезпеченими особами (крім осіб з інвалідністю I групи та дітей померлого годувальника).

Також право на соціальну допомогу мають:

особи з інвалідністю I групи, якщо вони не одержують пенсію;

діти померлого годувальника (у тому числі ті, що народжені до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника), який на день смерті не мав страхового стажу, необхідного для призначення пенсії для особи з інвалідністю III групи.

Соціальна допомога встановлюється виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у такому розмірі:

150 відсотків – на трьох і більше дітей померлого годувальника;

120 відсотків – на двох дітей померлого годувальника;

100 відсотків – особам з інвалідністю I групи, жінкам, яким присвоєно звання “Мати-героїня”, на одну дитину померлого годувальника;

80 відсотків – особам з інвалідністю II групи;

60 відсотків – особам з інвалідністю III групи;

50 відсотків – священнослужителям, церковнослужителям та особам, які протягом не менш як десяти років до введення в дію Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» займали виборні або за призначенням посади у релігійних організаціях, офіційно визнаних в Україні та легалізованих згідно з законодавством України, за наявності архівних документів відповідних державних органів та релігійних організацій або показань свідків, які підтверджують факт такої роботи;

30 відсотків – особам, які досягли віку, встановленого статтею 1 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю».

Для визначення розміру соціальної допомоги застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність (або рівень забезпечення прожиткового мінімуму – у випадках, встановлених законом), встановлений на дату звернення за допомогою законом на відповідний рік. Станом на 21.10.2021 року прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність 1854 грн.

Для призначення соціальної допомоги особи до органів соціального захисту населення (через центри надання адміністративних послуг) подаються такі документи:

• заява за формою, встановленою Мінсоцполітики.

Під час подання заяви пред’являється паспорт громадянина України, трудова книжка та документ, що засвідчує реєстрацію особи у Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків (картка платника податків), або дані про реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру, внесені до паспорта громадянина України або свідоцтва про народження (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті);

• декларація про доходи та майновий стан осіб для призначення соціальної допомоги, складена за формою, встановленою Мінсоцполітики (у разі потреби);
• копія рішення суду про визнання особи недієздатною (для недієздатної особи);
• копія рішення про призначення опікуна (для недієздатної особи, якій призначено опікуна);
• копія документа, що підтверджує повноваження представника закладу, який виконує функції опікуна над особою (для недієздатної особи, опікуна якій не призначено);

Інформація про склад сім’ї зазначається в декларації про доходи та майно особи, яка звернулася за призначенням соціальної допомоги (у разі потреби).

Для призначення соціальної допомоги дітям померлого годувальника додатково подаються:

• копія свідоцтва про народження або паспорта громадянина України особи, якій призначається соціальна допомога, з пред’явленням оригіналу;
• копії документів, що засвідчують родинні відносини члена сім’ї з померлим годувальником (у разі потреби);
• копія свідоцтва про смерть годувальника або рішення суду про визнання його безвісно відсутнім чи оголошення померлим з пред’явленням оригіналу;
• довідка загальноосвітнього навчального закладу системи загальної середньої освіти, професійно-технічного, вищого навчального закладу про те, що дитина навчається за денною формою навчання (у разі потреби).

У разі звернення за призначенням соціальної допомоги дітям померлого годувальника органи соціального захисту населення додають до заяви відомості про відсутність у померлого годувальника на день смерті страхового стажу, необхідного йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, одержані від органів, які призначають пенсії.

Органи соціального захисту населення в разі потреби додають до заяви витяг з акта огляду, одержаний ними від медико-соціальної експертної комісії (далі – МСЕК).

У разі звернення за призначенням соціальної допомоги замість пенсії по інвалідності органи соціального захисту населення додають до заяви видану органом, який призначає пенсію, довідку-атестат про припинення виплати раніше призначеної пенсії по інвалідності та витяг з акта огляду МСЕК (у таких випадках в архівних справах одержувачів пенсії залишається копія витягу з акта огляду).

Соціальна допомога призначається з дня звернення за допомогою. Але існують винятки:

• у разі коли звернення за соціальною допомогою відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення необхідного віку (65 років, для жінки належать жінки 1960 року народження і старші після досягнення ними віку зазначеного вище) або встановлення інвалідності, допомога призначається відповідно з дня досягнення такого віку особами , або з дня встановлення МСЕК інвалідності особі.
• Соціальна допомога дитині померлого годувальника призначається з дати, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення за соціальною допомогою надійшло не пізніше ніж через 12 місяців з дня смерті годувальника.

У разі коли до заяви про призначення соціальної допомоги додано не всі необхідні документи, заявнику повідомляється, які документи необхідно додати. У разі подання решти документів не пізніше трьох місяців з дня і відправлення повідомлення про необхідність їх подання днем звернення вважається день прийняття або відправлення заяви про призначення соціальної допомоги.

Терміни призначення соціальної допомоги призначається:

• особам, які досягли віку, встановленого статтею 1 Закону України«Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю”, – довічно;
• особам з інвалідністю – на весь час інвалідності, встановленої органами медико-соціальної експертизи;
• дитині померлого годувальника – до досягнення 18-річного віку (дітям померлого годувальника, які навчаються за денною формою навчання до 23 років, а дітям-сиротам – до досягнення 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні).

 

 02.12.2021

Відповідальність за незаконну вирубку «новорічного» дерева

Свято наближається! У кожній оселі різнокольоровими вогниками красуватиметься новорічна гостя – ялинка. Було б так радісно, якби не було так сумно, адже з року в рік у передсвятковий період в Україні вирубуються мільйони молодих саджанців сосни та ялини, а ще багато дерев варварським чином позбавляються верхівки. Такою кількістю лісових культур, за підрахунками природоохоронців, можна засадити сотні гектарів лісу щорічно.

Найкраща альтернатива зберегти природу купити штучну ялинку. Вона звісно коштує дорожче, ніж жива, проте може бути використана ще багато років.  Тим більше, асортимент штучних ялинок значно більший, ніж живих. З такої ялинки не обсипається хвоя і не крапає липка смола.

Якщо все ж таки ви уже вирішили, що купуватимете живу ялинку, то Державна екологічна інспекція радить поцікавитися наявністю на зрізі дерева наклейки з чіпом та штрих-кодом. Також у продавця повинні бути при собі накладні з лісництва, де виростили дерево, товарно-транспортні документи, сертифікат радіаційного обстеження дерев та дозвіл на торгівлю з мокрою печаткою. Номери наклейок внесені до загальнодержавного електронного реєстру та розподіляються по лісництвах, де й буде вестися реєстр продажу новорічних ялинок. Всі бажаючі за номером зможуть перевірити кожну ялинку, яка припала до очей, та чи законно вона зрубана.

Де купити?

Кожен, хто захоче придбати ялинки за цінами “від виробника”, зможе це зробити у лісгоспах та лісництвах області. Окрім того, лісгоспи організовуватимуть роздрібну торгівлю ялинками на спеціальних торговельних майданчиках.

Відповідальність за незаконну (самостійну) вирубку «новорічного» дерева
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, нелегальна вирубка дерев передбачає штраф: від 510−2010 грн для громадян та 2550−5100 грн для посадових осіб.

У грудні-січні штрафи підвищуються у чотири рази. За кожну незаконно зрубану в лісі ялинку чи сосну доведеться заплатити від 544,81 грн (за дерево до 10 см у діаметрі) до 5058,96 грн (за старе дерево з діаметром стовбура 18,1−22 см).

У межах населених пунктів штрафи за знищення дерев ще вищі: за молоду сосну (стовбур до 6 см у діаметрі) — 800 грн. Максимальний штраф може сягати 2200 грн — за дерево зі стовбуром діаметром 22 см.

Окрім того, згідно з ст.65 Кодексу України про адміністративні правопорушення, “ялинкові браконьєри” будуть змушені сплатити адміністративні штрафи в розмірі від тридцяти до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб — від ста п’ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

 

 29.11.2021

Як усунути проблеми при спадкуванні земельної ділянки

Як спадкувати земельну ділянку, якщо: у документі на право власності, який видано на ім’я спадкодавця відсутній кадастровий номер; за відсутності правовстановлюючих документів; у випадку, коли спадкодавець розпочав процедуру приватизації земельної ділянку або у випадку, коли житловий будинок, який належав спадкодавцю на праві власності, розташований на неприватизованій земельній ділянці ?

У випадку, якщо після відкриття спадкової справи виявляється, що у правовстановлюючому документів на земельну ділянку (державному акті) виданому на ім’я спадкодавця відсутній кадастровий номер, в такому разі необхідно виготовити технічну документацію на земельну ділянку. Лише після присвоєння земельній ділянці кадастрового номера та одержання витягу із Державного земельного кадастру варто повторно звернутися до нотаріуса для завершення процедури отримання свідоцтва про право на спадщину.

У випадку, якщо відсутні правовстановлюючі документи на земельну ділянку, які підтверджують той факт, що спадкодавець був власником земельної ділянки, спадкоємцеві необхідно звертатися до суду із позовом про визнання права власності в порядку спадкування.

Якщо ж спадкодавець за життя розпочав процедуру приватизації земельної ділянки, однак не встиг завершити дану процедуру, отримати правовстановлюючий документ та здійснити відповідну реєстрацію права власності, спадкоємцеві переходить право на завершення процедури приватизації земельної ділянки.

Відповідно до правової позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 №24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування – права на завершення приватизації та одержання державного акту про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.

У разі, якщо належний спадкодавцеві на праві власності житловий будинок, розташований на неприватизованій земельній ділянці, то успадкованою така ділянка бути не може.
Що ж робити спадкоємцю? Звертатися до відповідної сільської, селищної, міської ради із заявою про безоплатну передачу у приватну власність спадкоємця земельної ділянки, що знаходиться під житловим будинком. При цьому, варто звернути увагу, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян здійснюється у межах норм один раз по кожному виду використання.

 

22.11.2021

Як приватизувати земельну ділянку для садівництва

Земельним Кодексом України передбачено що кожному громадянину гарантується право на отримання у власність безоплатно земельні ділянки із земель державної та комунальної власності.

Зокрема частиною 1 статті 116 Земельного Кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для садівництва у розмірі не більше 0.12 га.

Для того, щоб приватизувати земельну ділянку для садівництва необхідно звернутись із відповідним клопотанням до органу місцевого самоврядування, де зазначити цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання необхідно додати:

• цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри;
• графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (викопіювання з планово-картографічних матеріалів);
• копію документа, що посвідчує особу (наприклад, паспорта громадянина України);
• погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб);
• документ що підтверджує право на пільги при отриманні земельних ділянок.

Заява та додатки до неї подаються на розгляд сесії міської ради. У разі задоволення клопотання,громадянину необхідно замовити розроблення проекту землеустрою. Для цього необхідно укласти договір з відповідною землевпорядною організацією,у якому чітко визначити вартість робіт та строки виконання. (Термін виконання робіт згідно із законодавством не може перевищувати 6 місяців).

Відповідно до ст. 186-1 ЗКУ проект землеустрою підлягає обов’язковому погодженню в Держгеокадастрі.

Для подальшої реєстрації земельної ділянки громадянину потрібно звернутись до державного кадастрового реєстратора із заявою про державну реєстрацію земельної ділянки самостійно або уповноважити на це землевпорядну організацію, зазначивши це у договорі. (Строк розгляду заяви складає 14 днів).

Відповідно до п.110 Постанови Кабінету міністрів України від 17 жовтня 2012 р. № 1051,для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастрову реєстраторові ,якій здійснює таку реєстрацію ,подаються:

• заява( у паперовій або електронній формі) про державну реєстрацію земельної ділянки за відповідною формою;
• оригінал погодженої відповідно до законодавства документації із землеустрою,яка є підставою для формування земельної ділянки (разом з позитивним висновком державної експертизи землевпорядної документації у разі, коли така документація підлягає обов’язковій державній експертизі землевпорядної документації),у паперовій або електронній формі;
• електронний документ.

На підтвердження держаної реєстрації земельної ділянки заявнику видається витяг, в якому зазначаються всі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги, зокрема, кадастровий номер.

Складовою частиною витягу є кадастровий план земельної ділянки.

Внесення відомостей до Державного земельного кадастру, внесення змін до них здійснюються безоплатно. За надання відомостей з Державного земельного кадастру сплачується плата:0,025 прожиткового мінімуму для працездатних осіб – отримання інформації в паперовій формі та 0,0125 прожиткового мінімуму для працездатних осіб – отримання інформації в електронній формі.

 

20.11.2021

Як довести факт домашнього насильства?

Щорічно 25 листопада у світі відзначають Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок (англ.  International Day for the Elimination of Violence against Women), встановлений резолюцією A/RES/54/134 Генеральної асамблеї ООН 17.12.1999, який має на меті підвищення обізнаності громадськості щодо проявів насильства стосовно жінок, в тому числі і домашнього насильства.

Ні для кого не секрет, що від домашнього насильства як у всьому світі, так і в Україні, найбільше потерпають жінки. Для таких жінок родина стає катівнею, а сімейне життя – мукою. 

Закон України «Про запобігання та протидію домашньомунасильству» визначає домашнє насильство як діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

 

Форми домашнього насильства.

Фізичне насильство – форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Наприклад, якщо вас вдома систематично б’ють, боляче хапають за руки, штовхають, то це не пряв, наприклад, ревнощів чи образи, а домашнє насильство.

Сексуальне насильство – форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності.

До прикладу,  примушування до виконання так званого «подружнього обов’язку» – це сексуальне насильство.

Психологічне насильство –  форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи.

Наприклад, якщо вас чи ваших дітей удома систематично ображають, критикують усе, що ви робите, принижують, не дають самостійно ступити кроку, ви не можете самі обрати коло спілкування, розпоряджатися власним життям, вільно висловити свою думку – це не просто внутрішні родинні конфлікти чи модель стосунків подружжя, а насильство.

Дуже часто жертва сприймає таке ставлення кривдника як нормальну поведінку і «списує» на ревнощі, риси характеру кривдника, тощо і вважає це наслідком своєї «поганої» поведінки. Але задумайтеся, якщо через таке ставлення ви постійно пригнічені, боїтеся за себе та рідних, не можете себе захистити, дати відсіч такій поведінці, то можна впевнено говорити про психологічну тиранію.

Економічне насильство – форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Таке насильство небезпечне тим, що умисне відібрання або ненадання одним членом сім’ї іншому майна та коштів, на які постраждала особа має передбачене законом право, може мати наслідком смерть жертви або  викликати порушення фізичного чи психічного здоров’я.

Особливість домашнього насильства полягає у тому, що воно відбувається у колі близьких одне одному людей (родичів, членів сім’ї), які пов’язані між собою тісними зв’язками: шлюбними, інтимними, кровними, емоційними, спільним побутом тощо. Як правило, домашня тиранія відбувається поза сторонніми очима, тому і свідків проявів насильства або немає взагалі, або ними є члени родини.

Відповідно до пункту 15 частини 1 статті 1 Закону України «Про соціальні послуги» домашнє насильство є одним з чинників, які можуть зумовити складні життєві обставини (обставини, що негативно впливають на життя, стан здоров’я та розвиток особи, функціонування сім’ї, які особа/сім’я не може подолати самостійно).

Самоідентифікація жертви– перший крок до подолання насильства

Дуже часто самі постраждалі особи не розуміють, що над ними чиниться насильство, наприклад, коли їм постійно погрожують, забороняють навчатися та працювати,  контролюють кожен крок, ображають та принижують.

Самоідентифікація особи, як жертви будь-якої форми домашнього насильства, є першим кроком до зупинення домашньої тиранії. Тут спрацьовує наступний алгоритм: людина, яка не усвідомлює, що страждає від насильства, не розуміє й протиправності цих дій, тому з її боку жодних кроків для подолання насильства бути не може.

Особа, яка страждає від насильства, повинна спочатку усвідомити, що вона жертва, адже, не переконавши себе – не переконаєш інших. Наступними логічними кроками будуть дії, спрямовані на припинення насильства та покарання кривдника.

Як довести факт домашнього насильства?

1. Якщо є свідки домашнього насильства – заручитися їх підтримкою. Свідки, як правило, бачать поодинокі прояви цих видів насильства і часто не знають усієї глибини та системності проблеми. В основному у таких випадках свідки та очевидці – це родичі та близьке оточення, які не завжди готові стати на бік жертви. Тому заручіться підтримкою того, кому довіряєте, розкажіть про ситуацію, що відбувається. Намагайтеся зробити так, щоб у проявів насильства були свідки. Але у боротьбі з тираном не заручайтеся підтримкою фальшивих свідків, не спирайтеся на видуманий сценарій, адже такі справи потім легко розсипаються у судах а лжесвідка  і вас можуть притягнути до відповідальності.
2. Зафіксувати факти домашнього насильства (запис розмов, погроз, психологічного тиску, шантажу  на мобільний телефон, диктофон, приховану камеру тощо).

Неважко зрозуміти, що така фіксація фактів насильства жертвою відбувається приховано від кривдника. По перше, не можна виключати фізичну агресію тирана, якщо він дізнається про запис, по-друге, надалі кривдник буде обережнішим і навряд дасть вам можливість фіксувати свої знущання. Треба взяти за правило вмикати диктофон при спілкуванні з  особою, яка вас кривдить. Доречно встановити на свій мобільний телефон  додаток для запису усіх телефонних розмов. Кривдник, як правило, погрожує, ображає та тисне на жертву не тільки при безпосередньому контакті, а й у телефонних розмовах.  Звичайно, якщо справа дійде до суду, то маловірогідно, що прихований відеозапис, запис розмов на диктофоні чи телефоні буде визнано судом допустимим доказом, але беззаперечно такі записи зіграють важливу роль на початковому етапі, а саме, для відкриття кримінального провадження за фактом домашнього насильства, а також при складенні поліцією протоколу про адміністративне правопорушення.

Звертатися за допомогою та фіксувати факти таких звернень

Положеннями статті 6 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено коло суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії  домашньому насильству, які взаємодіють між собою:

• спеціально уповноважені органи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству: Міністерство соціальної політики; Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації,сільські, селищні, міські, районні у містах (у разі їх створення) ради;
• інші органи та установи, на які покладаються функції із здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству: служби у справах дітей; уповноважені підрозділи органів Національної поліції України; органи управління освітою, навчальні заклади, установи та організації системи освіти; органи, установи та заклади охорони здоров’я; центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги; суди; прокуратура; уповноважені органи з питань пробації;
• загальні служби підтримки постраждалих осіб:центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді; притулки для дітей; центри соціально-психологічної реабілітації дітей; соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка); центри соціально-психологічної допомоги; територіальні центри соціального обслуговування (надання соціальних послуг); інші заклади, установи та організації, які надають соціальні послуги постраждалим особам;
• спеціалізовані служби підтримки постраждалих осіб:притулки для постраждалих осіб, центри медико-соціальної реабілітації постраждалих осіб, кол-центр з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей, мобільні бригади соціально-психологічної допомоги заклади та установи, призначені виключно для постраждалих.

Суб’єкти, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству відповідно до компетенції забезпечують надання дієвої допомоги та захисту постраждалим особам та взаємодіють між собою на підставі “Порядку взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 658.

Куди звертатися за допомогою жертві домашнього насильства:

• До суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
  Кожен суб’єкт  має свої функції та повноваження, але будьте впевнені, що куди б ви не звернулися, вам нададуть допомогу а, у разі необхідності, перенаправлять до іншого суб’єкта  в залежності від потреб та ситуації.
• Телефонуйте до поліції 102або зверніться до найближчого відділу поліції  з заявою про вчинення відносно вас домашнього насильства;
• Телефонуйте з питань домашнього насильства на  урядову «гарячу лінію» 15-47.
  Цілодобово та безкоштовно фахівці готові надати психологічну підтримку, консультацію та зареєструвати відповідне звернення до державних органів;
• телефонуйте на Національну «гарячу лінію» з питань запобігання домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації: 0 800 500 335(з мобільного або стаціонарного), або з мобільного 116 123(з мобільного). Фахівці нададуть інформаційну, соціально-психологічну та юридичну підтримку;
• Телефонуйте до Єдиного контакт центру системи безоплатної правової допомоги0 800 213 103 (цілодобово та безкоштовно).
  Усі діти, які постраждали від домашнього насильства, можуть безоплатно отримати правову інформацію, консультації і роз’яснення з правових питань, допомогу зі складення заяв, скарг, інших документів правового характеру (крім процесуальних), а також отримати послуги зі складення документів процесуального характеру, представництва та захисту;
• Якщо отримали тілесні ушкодження або стан вашого здоров’я погіршився – необхідно до сімейного лікаря або найближчого медичного закладудля отримання кваліфікованої допомоги та належного документування отриманих травм.
  Проведення та документування результатів медичного обстеження постраждалих від домашнього насильства здійснюється відповідно до Порядку проведення та документування результатів медичного обстеження постраждалих осіб від домашнього насильства або осіб, які ймовірно постраждали від домашнього насильства та надання їм медичної допомоги, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я від 01.02.2019 №278.
• Звертайтеся до фахівців для отримання психологічної допомоги, якщо ваш психологічний стан погіршився.

Якщо виникли додаткові питання правового характеру – телефонуйте до Єдиного контакт-центру системи БПД 0 800 213 103 (цілодобово, безкоштовно в межах України), де можна отримати наступну інформацію:

• контакти та зв’язок з усіма центрами з надання БВПД та бюро правової допомоги;
• консультування з питань надання безоплатної правової допомоги;
• інформування про гарячі телефонні лінії з питань надання соціальних послуг та захисту прав людини;
• надання правової інформації, консультацій та роз’яснень з правових питань.

 

14.11.2021

Як власнику житла «виписати» людину з квартири без її згоди?

Трапляються випадки, коли у Вашій квартирі чи будинку зареєстровані особи, які не є власниками та довгий час не проживають у житловому приміщенні.

Це може Вас не турбувати поки Ви не виявите бажання оформити житлову субсидію чи укласти договір про відчуження нерухомості, наприклад договір купівлі-продажу.

Для оформлення житлової субсидії беруться до увагу доходи усіх осіб зі складу домогосподарства, тому управління соціального захисту населення буде брати до уваги дохід усіх, хто зареєстрований у житловому приміщенні. Як результат, Вам можуть призначити житлову субсидії меншого розміру, чи взагалі відмовити у її призначенні.

Щодо укладення договору купівлі-продажу, то не кожен покупець погодиться придбати майно, в якому зареєстрована невідома людина.

Найкращий варіант вирішення даної проблеми – це спілкування з особою, що зареєстрована у вашому житловому приміщення, для добровільного зняття з реєстрації достатньо звернутись до відповідного Центру надання адміністративних послуг або  до спеціалістів сектору реєстрації місця проживання фізичних осіб при сільських (селищних) радах за місцезнаходженням будинку, де зареєстрована особа. Присутність людини, що бажає знятись з реєстрації  не є обов’язковою, адже послугу про зняття з реєстрації можна здійснити на підставі нотаріальної довіреності. Головне пам’ятати, що відповідно до законодавства, особі, яка знялася з реєстрації в одному місці дається рівно 30 календарних днів на те, щоб зареєструватися за іншою адресою.

Що ж робити, якщо Ваш сусід по квартирі не виходить з вами на зв’язок чи взагалі відмовляється зніматися з реєстрації?

В такому разі вирішити Вашу проблеми можна звернувшись до суду  з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Втрата права користування житлом:

1. відсутність наймача або членів його сім’ї в жилому приміщення без поважних причин понад 6 місяців;
2. відсутність членів сім’ї власника жилого приміщення без поважних причин понад 1 рік.

До членів сім’ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім’ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Для того, що звернутись до суду, потрібно мати такі документи:

1. Документи, які підтверджують, що позивач є власником житла (договір купівлі-продажу, договір дарування, свідоцтво про право на спадщину та інші).
2. Довідка про склад сім`ї (її можна замовити в Центрі надання адміністративних послуг або в сільській (селищній) раді).
3. Акт про фактичне не проживання особи з підписами не менше як двох сусідів.

Для того щоб суд виніс рішення на вашу користь, потрібно з’ясувати причини відсутності осіб, що зареєстровані у житловому приміщенні, адже законодавчо визначено перелік поважних причини не проживання. Це може бути зокрема проходження військової служби, тимчасовий виїзд у зв’язку із працевлаштування чи  навчанням, у тому числі за кордоном, виїзд для лікування, взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та інші причини, – розповідає Вікторія Донцова, фахівець Бердянського місцевого центру.

Також потрібно зауважити, що суд не знімає з реєстрації місця проживання, а  лише визнає особу такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Коли у Вас буде на руках судове рішення, що набрало законної сили, потрібно звернутись із заявою та з цим рішенням до Центру надання адміністративних послуг або до сектору реєстрації місця проживання фізичних осіб при сільських (селищних) радах за місцезнаходженням житлового приміщення, в якому зареєстрована особа.

 

12.11.2021

Що треба знати про пенсійне забезпечення, працюючи за кордоном

За статистикою Міжнародної організації з міграції з Україні щорічно виїжджає щонайменше 3 млн. трудових мігрантів. За даними ООН цей показник суттєво вищий – близько 5-6 млн., що свідчить про доволі великий відсоток тих, хто виїхав за кордон нелегально.

Офіційне працевлаштування за кордоном зменшує ризик потрапити до рук шахраїв. Якщо громадяни України працюють за кордоном за трудовим договором, це означає, що трудові відносини регулюються трудовим законодавством відповідної іноземної держави. У разі якщо трудові права особи були порушені, вона може звернутись до консульської установи України, проте в межах законодавства іноземної держави перебування. 

Якщо ви вирішили працевлаштуватись за кордоном, довідайтесь про умови перебування та працевлаштування в обраній країні. Перебування за кордоном має бути легальним, а працевлаштування офіційним, це дозволить отримати соціальний захист та право на пенсійне забезпечення, а також унеможливлює порушення трудових прав.

Відносини, що виникають у процесі призначення і виплати пенсій громадянам України, які проживають за її межами, та громадянам інших країн, які переїхали на постійне проживання до України, регулюються Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» й іншими нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Міжнародними договорами (угодами), укладеними Україною з іншими країнами, визначено умови пенсійного забезпечення:

1. За територіальним принципом – витрати на виплату пенсій здійснює держава, на території якої проживає отримувач (Угорщина, Молдова, Грузія, Азербайджан, Монголія, Румунія, Білорусь та інші).
2. За пропорційним принципом – кожна договірна сторона призначає та виплачує пенсію за відповідний страховий (трудовий) стаж, набутий на території держави цієї сторони (Латвія, Литва, Іспанія, Естонія, Словаччина, Чехія, Болгарія, Португалія, Польща та інші).

Проте в будь-якому випадку необхідно мати достатній страховий (трудовий) стаж. Тому перед тим як їхати за кордон, необхідно дізнатись:

– кількість років страхового стажу, отриманого в Україні (в територіальному органі Пенсійного фонду Україні або на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України);

– чи є договір (угода) з тією країною, де плануєте працювати, щодо умов пенсійного забезпечення;

– за яким принципом укладено договір (угоду).

Крім того, слід дізнатись умови зарахування стажу та призначення пенсії в іноземній країні. Проте якщо Україна з країною вашого перебування не укладала договір (угоду) щодо соціального та пенсійного страхування, то стаж і заробітна плата не будуть враховуватись при призначенні пенсії в Україні.

Варто зазначити, якщо особі пенсійного віку не вистачає страхового стажу, то його можна докупити, підписавши договір про добровільну участь із податковим органом за місцем проживання та сплативши страхові внески за певний період відповідно до Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2014 року № 449.

 

10.11.2021

Що робити, коли сусід не хоче підписувати акт погодження меж земельної ділянки?

Як зареєструвати в Державному земельному кадастрі земельну ділянку, що розташована під житловим будинком, якщо сусід (суміжний землевласник) відмовляється підписувати акт погодження її меж?

Насамперед, потрібно спробувати вирішити питання мирним шляхом та пояснити сусідові, що такі дії протиправні. Відповідно до Земельного кодексу суб’єкти земельних правовідносин повинні дотримуватися добросусідства і не порушувати права власників та землекористувачів сусідніх земельних ділянок.

Згідно зі статтею 158 Земельного кодексу конфлікти щодо земельних питань вправі вирішувати органи місцевого самоврядування. Тому у разі відмови (чи відсутності) суміжного землевласника необхідно звернутись до земельної комісії при селищній раді у сприянні встановлення меж.

Комісія обстежує ділянку, після чого проводить засідання за участю осіб, що виступають сторонами в суперечці. Довівши безпідставну відмову від підписання акта, комісія рекомендує сторонам залагодити конфлікт мирним шляхом. Протокол засідання (або відповідний акт) прикладається до землевпорядної документації.

При цьому слід врахувати, що ст. 55 Закону України про землеустрій не передбачає наведених вище документів (протоколу засідання або акту) у складі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Також зауважимо, що рішення комісії має рекомендаційний характер та може не принести очікуваного результату.

Так, на думку Великої Палати Верховного Суду, якщо у процесі оформлення права на земельну ділянку сусід відмовляється від підписання Акту, то це його конституційне право на вільне волевиявлення та реалізація належних йому прав, або іншими словами: «ніхто не може нікого заставити щось підписувати».

Водночас, при перевірці землевпорядної документації органу Держгеокадастру слід виходити не лише з факту відсутності Акту погодження меж, а оцінювати підстави відмови на предмет їх законності та відповідності кадастровим даним (ВП/ВС, № 545/1149/17 від 12 лютого 2020 р).

Виходячи з вищевказаного можна зробити висновок, що для реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі необхідно подати землевпорядну документацію через Центр надання адміністративних послуг, а Державний кадастровий реєстратор має зареєструвати земельну ділянку навіть без погодження меж сусідом (тобто без його підпису).

Якщо ж кадастровий реєстратор відмовить у реєстрації з цієї підстави, необхідно звернутися до суду для оскарження прийнятого ним рішення про відмову в реєстрації.

 

05.11.2021

Трудові гарантії для осіб із інвалідністю при скороченні на роботі

Пандемія, карантинні обмеження і локдауни – все це спричиняє негативний вплив на економіку країни. На малих та великих підприємствах виникають обставини, при яких часто застосовуються радикальні методи, працівників масово скорочують, або змушують писати заяви на звільнення за власним бажанням. При такій ситуації виникає дуже велика проблема із подальшим працевлаштуванням, а якщо це особа із інвалідністю, то це тільки у рази підвищує складність цього питання.

Так які ж права на законодавчому рівні передбачені для таких осіб і чи захищає держава осіб із інвалідністю про це мова піде далі.

Яким шляхом за законодавством України відбувається скорочення працівників?

Відповідно до статі 40 КЗПП Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним у випадку змін в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Процедура скорочення чисельності або штату працівників передбачає:

1. повідомлення первинних профспілкових організацій про заплановане скорочення чисельності або штату працівників;
2. видання наказу про скорочення чисельності або штату працівників;
3. попередження працівників про наступне вивільнення, пропонування переведення на іншу роботу;
4. отримання згоди виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації на звільнення працівників;
5. інформування місцевого центру зайнятості про заплановане масове вивільнення працівників;
6. звільнення працівників.

Чи можуть працівника змушувати написати заяву на звільнення?

Ні, в жодному випадку ні за яких обставин особу не можуть змушувати писати заяву на звільнення. У випадку скорочення штату про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Це має бути вручений наказ під підпис. Збіг двомісячного строку, встановленого статтею 49-2 КЗпП України, починається з наступного дня після ознайомлення.

Ураховуючи, що працівнику повинні запропонувати переведення на іншу роботу. Що це може бути за робота?

Так, Одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. Отже, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний пропонувати працівнику вакансії, що були на день попередження про звільнення, а також вакансії, що з’являються протягом 2 місяців і які відповідають його професії та кваліфікації (рівнозначні нинішній посаді або нижчі).

Разом з цим, власник або уповноважений ним орган не зобов’язаний пропонувати працівнику посаду вищого рівня, можливість призначення на такі посади визначається загальними правилами про комплектування кадрів, які діють на підприємстві. Звільнення з підстав скорочення чисельності або штату працівників допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

Чи є якісь гарантії, пов’язані із укладенням та розірванням трудового договору та режим роботи для осіб із інвалідністю?

• при прийнятті на роботу не встановлюються випробування для осіб з інвалідністю, направлених на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи (частина 3 статті 26 Кодекс законів про працю України);
• інвалідність є поважною причиною для розірвання трудового договору, укладеного на визначений строк (частина перша статті 39 Кодекс законів про працю України);
• при скороченні чисельності або штату переважне право залишитися на роботі при рівних умовах продуктивності праці та кваліфікації надається особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни,гарантії їх соціального захисту»,(пункт 5 частини статті 42 Кодекс законів про працю України).

За бажанням працівника-особи з інвалідністю або за вимогами його індивідуальної програми реабілітації, йому може встановлюватися режим роботи на умовах неповного робочого дня (неповного робочого тижня) та пільгові умови праці (стаття 172 Кодекс законів про працю України).

Чи є можливість для особи із інвалідністю перевестися на легшу роботу?

За бажанням працівника – особу з інвалідністю роботодавець може перевести його на легшу роботу. Таке переведення можливе за умови, якщо інвалідність працівника настала за інших обставин, аніж внаслідок нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання.

Переведення на легшу роботу працівника-особу з інвалідністю відбувається на конкретно визначений та узгоджений із роботодавцем термін або без обмеження такого терміну з дотриманням рекомендацій МСЕК. Водночас, переведення на легшу роботу може впливати на нижчу оплату.

Однак, за працівником, переведеним на легшу роботу, протягом двох тижнів з дня переведення зберігатиметься попередній середній заробіток. У деяких, передбачених законодавством випадках, на весь час виконання нижчеоплачуваної роботи може зберігатися попередня середня заробітна плата працівника або надаватися матеріальне забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням (стаття 170 Кодекс законів про працю України).

У випадках, передбачених законодавством, на роботодавця покладено обов’язок організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій, встановити на їх прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці (статті 172 Кодекс законів про працю України).

 

 04.11.2021

Підстави позбавлення батьківських прав

Позбавлення батьківських прав спрямоване, перш за все, на захист прав і інтересів дитини. Для несумлінних батьків така відповідальність настає за умови: винної поведінки батьків (чи одного з них) та свідомого нехтування ними своїх обов’язків.

  Важливо: позбавити батьківських прав можливо лише в судовому порядку!

Відповідно до ст. 165 Сімейного Кодексу України (далі – СКУ), право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім’ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров’я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла 14 років.

Підстави позбавлення батьківських прав визначенні статтею 164 СКУ. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1. Не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування.
2. Ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини.
3. Жорстоко поводяться з дитиною.
4. Є хронічними алкоголіками або наркоманами.
5. Вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.
6. Засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Кожну із цих підстав потрібно доводити і підтверджувати окремими доказами.

Для прикладу, можна розглянути одну з найпоширеніших підстав  детальніше – ухилення від виконання своїх обов’язків із виховання дитини.

Як визначено у Постанові Верховного Суду України від 24.04.2019 за № 331/5427/17, ухилення батьків від виконання своїх обов’язків — це коли вони не дбають про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя. Мається на увазі, що батьки не забезпечують необхідне харчування, медичний догляд, лікування дитини, а це негативно впливає на її фізичний розвиток як складник виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, потрібному для її нормального самоусвідомлення; не дають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для здобуття освіти. Несплату аліментів суд може лише додатково брати до уваги разом з іншими доказами.

Отже, є безліч чинників, які враховуються і окремо, і в сукупності в кожній конкретній справі. Позбавлення батьківських прав допускається тільки лише щодо дітей, які не досягли 18 років. Для позбавлення батьківських прав необхідно вчинити наступні дії:

• встановити, що особа свідомо порушує батьківські обов’язки, злісно не виконує вимог та рекомендацій органів опіки і піклування, служб у справах неповнолітніх, навмисно ухиляється від лікування (хронічні алкоголіки, наркомани, токсикомани);
• звернутись до органу опіки та піклування з тим, щоб отримати висновок щодо умов життя і виховання дитини, поведінку батьків, їх взаємини з дітьми та відношення до виконання своїх батьківських обов’язків );
• звернутись до суду з позовною заявою про позбавлення батьківських прав.

Для звернення до суду для позбавлення батьківських прав окрім позовної заяви необхідний додатковий перелік документів, який у кожному конкретному випадку може різнитися, але основні документи наведені нижче:

• копія паспорта заявника;
• довідка про місце проживання дитини разом з матір’ю (батьком) та підтвердження факту утримання дитини;
• копія свідоцтва про народження дитини;
• копія свідоцтва про розірвання шлюбу (за наявності);
• письмовий висновок органів опіки та піклування;
• характеристика з місця навчання дитини із зазначенням участі батьків у вихованні;
• довідки з медичних закладів, дошкільних закладів, спортивних секцій, тощо;
• довідка з місця роботи матері (батька), дані про доходи (того з батьків, хто звертається з позовом про позбавлення батьківських прав);
• характеристика матері (батька) з місця роботи або проживання;
• висновок психолога після бесіди з дитиною (психолог установи, в якій навчається дитина чи психолог органу опіки та піклування);
• докази, що свідчать про аліментну заборгованість;
• висновки лікарів, які підтверджують залежність одного з батьків від наркотиків або алкоголю.

Усі докази повинні беззаперечно підтверджувати провину батька (матері) та свідчити про неможливість зміни поведінки. Суд не може винести рішення, ґрунтуючись тільки на словах позивача.

Сімейний кодекс України передбачає, що особа, позбавлена батьківських прав, втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов’язків із її виховання; перестає бути законним представником дитини; втрачає право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди в разі втрати годувальника, право на спадкування після дитини. Однак особа, позбавлена батьківських прав, зобов’язана й надалі сплачувати аліменти. Окрім того, дитина залишається спадкоємцем навіть тих батьків, яких позбавили батьківських прав.

Отже, позбавлення батьківських прав — крайній захід у відносинах між батьками й дитиною, і це найважчі сімейні спори в сенсі доказової бази й емоційного напруження сторін.

 

 

 02.11.2021

Відчуження та спадкування земельної ділянки за відсутності кадастрового номера

Відчуження земельної ділянки (продаж, дарування, пожертва, обмін тощо) або  оформлення спадкоємцем спадщини на земельну ділянку, яка не має кадастрового номера, є не можливим. Зазначене стосується державних актів, форма яких відповідає постанові  Верховної Ради України «Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею» від 13.03.1992 № 2201-XII, що діяла з 1992 року по 2004 рік. Такі державні акти мають рожевий колір.

Чи повинні бути внесені відомості про земельну ділянку у Державний земельний кадастр?

Статтею 46-1 Закону України «Про нотаріат» визначено, що нотаріус під час вчинення нотаріальних дій обов’язково використовує відомості єдиних та державних реєстрів шляхом безпосереднього доступу до них. Нотаріус під час вчинення нотаріальних дій з нерухомим майном використовує відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного земельного кадастру.

Поряд з цим, відповідно до статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться виключно за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку.

Відсутність в Державному земельному кадастрі відомостей про земельну ділянку є однією з підстав неприйняття заяви про проведення реєстраційних дій (п. 3 ч. 4 ст. 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно»).

Слід звернути увагу, що пунктом 10 Розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 07.07.2011 № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що документи, якими було посвідчено право власності на земельну ділянку, видані до набрання чинності цим законом (до 01.01.2013), є дійсними.

Крім того, земельні ділянки, право власності на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера (пункт 2 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державний земельний кадастр»).

Однак, якщо власник земельної ділянки має намір відчужити її або ж успадкувати – кадастровий номер є обов’язковим. Оскільки він є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до статті 132 Земельного кодексу України, угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються. При цьому угоди повинні містити кадастровий номер земельної ділянки.

Присвоєння кадастрових номерів на приватизовані земельні ділянки при існуючому державному акті «старого зразка» відбувається на підставі технічної документації із землеустрою, а також шляхом внесення відомостей про земельну ділянку до бази даних автоматизованої системи Державного земельного кадастру.

Для оформлення права власності на земельну ділянку за відсутності кадастрового номера необхідно:

Перший крок: звернутися до землевпорядної організації із заявою про виготовлення технічної документації зі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Слід звернути увагу, що землевпорядна організація повинна мати в штаті сертифікованого інженера – землевпорядника.

Дізнатись про землевпорядну організацію або про сертифікованого інженера землевпорядника можна за посиланням: https://cutt.ly/9TrqHi5

При зверненні до землевпорядної організації потрібно з собою мати оригінали та копії документа,  що  посвідчує  фізичну особу та документа,  що  посвідчує право власності на земельну ділянку – державного акта на право приватної власності на земельну ділянку.

Послуги землевпорядної організації є платними. Детально про вартість послуг землевпорядної організації можна дізнатись безпосередньо при зверненні до такої організації. Оскільки ціна (вартість) встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі та терміни виконання таких робіт залежать від площі земельної ділянки, складності робіт та інших факторів.

Землевпорядна організація має виконати геодезичні роботи і розробити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки у строки, встановлені договором. Максимальний строк складання документації із землеустрою не повинен перевищувати шести місяців з моменту укладення договору.

Другий крок: здійснити державну реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.

Для цього слід звернутися до  територіального відділу Держгеокадастру за місцем знаходження земельної ділянки із документом, що посвідчує особу заявника, документом, який підтверджує повноваження діяти від імені заявника (у разі подання заяви уповноваженою заявником особою), заявою про державну реєстрацію земельної ділянки за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. № 1051, оригіналом документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки, у паперовій або електронній формі відповідно до вимог Закону України «Про землеустрій».

Державний кадастровий реєстратор протягом 14 робочих днів розглядає документи та на підтвердження державної реєстрації видає безоплатно витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, який містить всі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги.

При здійсненні державної реєстрації земельної ділянки їй присвоюється кадастровий номер.

Третій крок: звернутися власнику земельної ділянки або спадкоємцю  до нотаріуса з витягом з Державного земельного кадастру та іншими документами, необхідними для вчинення нотаріальних дій щодо відчуження земельної ділянки або оформлення спадщини і реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

 

28.08.2021

Як успадкувати земельну ділянку

Спадкування земельної ділянки здійснюється за законом або заповітом.

 Спадкоємцем за заповітом є особа, визначена у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини, здійснюється спадкування за законом.

 Спадкоємці за законом поділяються на декілька черг і кожна з них успадковує майно лише у разі, якщо попередня черга його не успадкувала.

Перша черга: діти померлого, в тому числі зачаті за життя і народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

 Друга черга: рідні брати і сестри, бабуся і дідусь.

 Третя черга: рідні дядько та тітка.

Четверта черга: особи, які проживали з померлим однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини.

 П’ята черга: інші родичі до шостого ступеня споріднення включно. При цьому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів більш далекого ступеня споріднення.

 Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка). Розмір обов’язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

 Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов’язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов’язкову частку.

Право власності на земельну ділянку у порядку спадкування переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

НЕОБХІДНІ ДОКУМЕНТИ

Для оформлення право власності на земельну ділянку у порядку спадкування, необхідно подати державному або приватному нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. До заяви необхідно додати такі документи:

документи, що посвідчують особу спадкоємця (паспорт, ідентифікаційний номер);

свідоцтво про смерть спадкодавця;

документи, що підтверджують родинний зв’язок спадкоємця зі спадкодавцем (свідоцтво про народження, свідоцтво про одруження);

оригінал документів, які підтверджують право власності спадкодавця на земельну ділянку (державний акт на право власності на земельну ділянку);

довідку про нормативну грошову оцінку земельної ділянки та витяг з Державного земельного кадастру на земельну ділянку, які видаються відділами Держгеокадастру.

Якщо спадкоємець постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, заява не потрібна. Він вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом встановленого строку не заявив про відмову від неї.

МІСЦЕ ВІДКРИТТЯ СПАДЩИНИ

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Якщо спадкодавець мав декілька місць проживання, місцем відкриття спадщини вважається останнє місце реєстрації спадкодавця.

Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна.

В особливих випадках місце відкриття спадщини встановлюється законом.

СТРОК ПРИЙНЯТТЯ СПАДЩИНИ

Якщо спадкоємцю потрібно отримати земельну ділянку у спадок, то необхідно протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (тобто з моменту смерті особи або оголошення її померлою) звернутися до нотаріуса за місцем відкриття спадщини (яким є останнє місце проживання спадкодавця) особисто з заявою про прийняття спадщини.

Якщо спадкоємці пропускають зазначений шестимісячний строк з поважних причин, слід звернутися до суду з позовною заявою про поновлення зазначеного строку для прийняття спадщини.

НАБУТТЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ

Якщо спадкоємцем подано всі необхідні документи, то нотаріус видає cвідоцтво про право на спадщину, а також реєструє право власності спадкоємця у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. З цього моменту спадкоємець є повноправним власником успадкованої земельної ділянки.

Земельна ділянка може входити до спадкової маси та успадковуватися лише тоді, коли у її власника (спадкодавця) є правовстановлюючий документ, що посвідчує його право власності на таку земельну ділянку.

ВІДСУТНІСТЬ ДОКУМЕНТІВ

Якщо в документі на право власності (державному акті) на ім’я померлого кадастровий номер відсутній, то в межах відкритої спадкової справи потрібно виготовити відповідну технічну документацію на землю. Після отримання кадастрового номера та отримання витягу із Державного земельного кадастру слід звернутися до нотаріуса для завершення процедури видачі свідоцтва про право на спадщину.

За відсутності правовстановлюючих документів, які підтверджують те, що померла особа була власником земельної ділянки, необхідно звернутись до суду із позовною заявою про визнання права власності в порядку спадкування.

Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку, проте розпочав процедуру її приватизації, у порядку спадкування переходить право вимагати такої приватизації. Необхідно звернутися до нотаріуса, отримати постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії (видачі свідоцтва про право на спадщину на ділянку) та звернутися до суду з позовом про визнання в порядку спадкування права на завершення приватизації та одержання документа, що посвідчує право власності на землю на ім’я спадкоємця.

Якщо житловий будинок, який належав на праві власності померлому громадянину, розташований на неприватизованій земельній ділянці, така ділянка не може бути успадкованою. У такому разі необхідно звернутися відповідно до сільської, селищної, міської ради щодо безоплатної передачі у приватну власність цієї ділянки. Слід враховувати, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм провадиться один раз по кожному виду використання.

ОПОДАТКУВАННЯ СПАДКУ

Якщо земельна ділянка переходить до спадкоємця першого та другого ступеня спорідненості, вона оподатковується за нульовою ставкою податку на доходи фізичних осіб.

Успадкування земельної ділянки іншими спадкоємцями оподатковуються податком на доходи фізичних осіб за ставкою 5% або 18%.

 

25.08.2021

Як узаконити самовільне будівництво?

Останнім часом досить поширеним питанням, при зверненні громадян, є питання узаконення самовільного будівництва.

Власнику чи користувачу земельної ділянки, на якій самовільно побудовано споруду, слід провести технічне обстеження будівництва, потім звернутися в органи державного архітектурно-будівельного контролю (далі-ДАБК). Протягом 10 робочих днів з дня подачі заяви, органи ДАБК повинні безкоштовно прийняти об’єкт будівництва в експлуатацію.

Порядок проведення технічного обстеження та прийняття в експлуатацію таких об’єктів самовільного будівництва затверджений Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 03.07.2018 № 158. При цьому технічне обстеження індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів включно, господарських (присадибних) будівель і споруд загальною площею до 100 квадратних метрів включно проводиться в ході їх технічної інвентаризації з відповідною відміткою в техпаспорті.

До власників (користувачів) земельних ділянок штрафні санкції за виконання будівельних робіт без отримання документів, що дають право на їх виконання, і за експлуатацію або використання об’єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, не застосовуються. Ухвалення в експлуатацію об’єктів здійснюється безоплатно протягом 10 робочих днів з дня подачі заяви, за результатами технічного обстеження об’єкта, шляхом реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації.

До заяви про прийняття в експлуатацію об’єкта потрібно додати:

• два примірники заповненої декларації;
• звіт про проведення технічного обстеження об’єкта з інформацією про можливості його надійної і безпечної експлуатації (крім індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів включно, господарських (присадибних) будівель і споруд загальною площею до 100 квадратних метрів включно);
• завірені в установленому порядку копії: документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, на якій розміщений об’єкт;
  технічного паспорта (з відміткою про проведене технічне обстеження).

❗Один примірник декларації після її реєстрації повертається замовнику, а другий залишається в органі державного архітектурно-будівельного контролю, який її зареєстрував. Датою прийняття в експлуатацію об’єкта є дата реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації.
Зареєстрована декларація є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об’єкт необхідних для його функціонування ресурсів – води, газу, тепла, електроенергії, включення даних про такий об’єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього.

Після прийняття об’єкта в експлуатацію потрібно звернутися в Центр надання адміністративних послуг для проведення процедури державної реєстрації права власності на новобудову з такими документами:

• документ, який відповідно до вимог законодавства свідчить про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта;
  технічний паспорт на об’єкт нерухомого майна;
• документ, що підтверджує присвоєння об’єкту нерухомого майна адреси;
• письмову заяву або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новий об’єкт нерухомого майна (в разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, яке купується у спільну часткову власність);
• договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалося в результаті спільної діяльності).

Якщо ж об’єкт самочинного будівництва не відповідає вищеописаним критеріям, наприклад, побудований на земельній ділянці, що має інше цільове призначення, узаконити його можливо тільки через суд.

 

20.08.2021

Земельний податок

Громадяни України, які володіють рухомим або нерухомим майном мають сплачувати обов’язкові  податки. Зокрема, власники земельних ділянок щороку зобов’язані сплачувати земельний податок, крім випадків, коли вони  звільняються  від такої плати.

Що таке земельний податок?

Земельний податок, або плата за землю – це обов’язковий платіж у складі податку на майно, який сплачують власники земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійні землекористувачі.

Земельний податок належить до місцевих податків. Тому встановлення ставок земельного податку належить до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об’єднаних територіальних громад, які встановлюють розміри ставок цього податку виключно в межах ставок, визначених Податковим кодексом України та затверджують їх своїм рішенням щороку до 15 липня.

Нарахування земельного податку здійснюються податковою  за місцем знаходження земельної ділянки на підставі даних Державного земельного кадастру з урахуванням бази оподаткування земельним податком.

Базою оподаткування для розрахунку земельного податку є:

• нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації;
• площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Ставки податку

Для земельних ділянок, на яких проведено нормативну грошову оцінку:

У розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування − не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь − не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для лісових земель − не більше 0,1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено та які розташовані за межами населених пунктів або в межах населених пунктів:

У розмірі не більше 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, а для сільськогосподарських угідь − не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, а для лісових земель − не більше 0,1 відсотка від нормативної грошової оцінки площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

Зверніть увагу! Податкова обчислює суми земельного податку та надсилає або вручає особисто платнику за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року повідомлення-рішення. Строк сплати  протягом 60 днів з дня вручення повідомлення – рішення.

Якщо платник податку виявив розбіжності у відомостях про земельну ділянку, необхідно звернутись до податкової  за місцем знаходження земельної ділянки з оригіналами документів на право власності, користування пільгою для проведення звірки та уточнення даних.

Пільги зі сплати земельного податку?

Податковим кодексом України встановлено певний перелік осіб, які звільняються від сплати земельного податку:

• особи з інвалідністю першої і другої групи;
• фізичні особи, які виховують трьох і більше дітей віком до 18 років;
• пенсіонери (за віком);
• ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”;
• фізичні особи, визнані законом особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Проте, таке звільнення від сплати податку за земельні ділянки, поширюється на земельні ділянки за кожним видом використання у межах граничних норм:

• для ведення особистого селянського господарства − у розмірі не більш як 2 гектари;
• для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка): у селах − не більш як 0,25 гектара, в селищах − не більш як 0,15 гектара, в містах − не більш як 0,10 гектара;
• для індивідуального дачного будівництва − не більш як 0,10 гектара;
• для будівництва індивідуальних гаражів − не більш як 0,01 гектара;
• для ведення садівництва − не більш як 0,12 гектара.

Для отримання пільги необхідно звернутись до податкової  за місцезнаходженням земельної ділянки із заявою про надання пільги та документами, що посвідчують право на пільгу:

• посвідчення особи з інвалідністю або довідку медико-соціальної експертної комісії;
• посвідчення батьків багатодітної сім’ї;
• пенсійне посвідчення (за віком);
• посвідчення «Учасник бойових дій», «Особа з інвалідністю внаслідок війни», «Учасник війни», «Член сім’ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби», «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС», «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (1-3 категорія) тощо.

Зверніть увагу!   Якщо фізична особа станом на 1 січня поточного року має у власності декілька земельних ділянок одного виду використання, площа яких перевищує межі граничних норм, така особа до 1 травня поточного року подає письмову заяву у довільній формі до податкової за місцем знаходження будь-якої земельної ділянки про самостійне обрання/зміну земельних ділянок для застосування пільги.

 

18.08.2021

Земельний пай

1 липня 2021 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення», яким скасовано дію мораторію на продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей, землі, надані для діяльності у сфері надання послуг у сільському господарстві.

Згідно затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів №548 від 23.07.2010 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за №1011/18306 від 01.11.2010 р. «Класифікації видів цільового призначення земель», земельні ділянки сільськогосподарського призначення мають такі види цільового призначення:

– 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

– 01.02 для ведення фермерського господарства;

– 01.03 для ведення особистого селянського господарства;

– 01.04 для ведення підсобного сільського господарства;

– 01.05 для індивідуального садівництва;

– 01.06 для колективного садівництва;

– 01.07 для городництва;

– 01.08 для сінокосіння і випасання худоби;

– 01.09 для дослідних і навчальних цілей;

– 01.10 для пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;

– 01.11 для надання послуг у сільському господарстві;

– 01.12 для розміщення інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції;

– 01.13 для іншого сільськогосподарського призначення;

– 01.14 для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.

Відповідно до статті 130 Земельного кодексу України, набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть:

а) громадяни України;

б) юридичні особи України, створені і зареєстровані за законодавством України, учасниками (акціонерами, членами) яких є лише громадяни України та/або держава, та/або територіальні громади (тільки з 01.01.2024 року);

в) територіальні громади;

г) держава.

Право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення може набуватися також банками, але виключно в порядку звернення стягнення на них як на предмет застави. Такі земельні ділянки мають бути відчужені банками на земельних торгах протягом двох років з дня набуття права власності.

Важливо пам’ятати, що відповідно до п.15 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України – до 1 січня 2024 року:

а) загальна площа земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власності громадянина України не може перевищувати 100 гектарів. Зазначене обмеження не поширюється на земельні ділянки, набуті у власність громадянином до набрання чинності цим підпунктом;

б) забороняється купівля-продаж або відчуження в інший спосіб на користь юридичних осіб земельних ділянок, які перебувають у приватній власності і віднесені до земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв).

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв) на користь юридичних осіб, а також передача прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на користь юридичних осіб на майбутнє (у тому числі укладення попередніх договорів), є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Отже, відповідно до Земельного кодексу України до 1 січня 2024 року право на придбання земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають тільки громадяни України з обмеженням у площі до 100 гектарів на людину, територіальні громади та держава.

 

10.08.2021

Домашнє насильство

На сьогоднішній день домашнє насильство та насильство за ознакою статті є проявами порушень прав людини та основними перешкодами забезпечення гендерної рівності, а також однією з найгостріших соціальних проблем суспільства, від якої страждають як жінки, так і чоловіки, але найбільш вразливими є жінки та діти. До групи підвищеного ризику насильства підпадають особи з інвалідністю, люди похилого віку, внутрішньо переміщені особи, жінки із сільської місцевості.

Щоденно працівники правоохоронних органів реєструють приблизно два десятки кримінальних правопорушень, пов’язаних із домашнім насильством. Щодня до суду направляється принаймні 14 таких справ, що свідчить про стрімке збільшення кількості осіб постраждалих від домашнього насильства. У 2018 році із заявами звернулися 1,5 тис., у 2019 році – вже понад 2,5 тис., у 2020 році – близько  4 тис., у першому кварталі 2021 року – вже 1 225 постраждалих. Також, у 2019 і 2020 роках було скоєно 80 і 70 умисних вбивств у сфері домашнього насильства. Найбільшу кількість злочинів скоюється одним із подружжя. У 2018 році було скоєно 42 таких злочини, у 2019 році – 1060, що більше, ніж у 25 разів, у 2020 році – 1444 випадки, за 3 місяці 2021 року – 360.

За результатами соціологічного дослідження було встановлено, що  майже половина жертв домашнього насильства не звертаються до правоохоронних органів. Згідно з висновком опитування, на запитання, що потрібно зробити на державному рівні, щоб запобігти домашньому насильству, більшість людей висловилася за посилення відповідальності.

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» деталізує види насильства на: економічне насильство, психологічне насильство, сексуальне насильство, фізичне насильство.  Проте,  насильство незалежно від його виду негативно впливає як на фізичне, так і на психічне здоров’я постраждалих осіб і може призвести до інвалідності чи летальних випадків унаслідок отримання тяжких тілесних ушкоджень, не сумісних із життям, вчинення суїциду.

Задля вирішення даної проблеми були прийняті зміни до Закону України про адміністративні правопорушення, щодо посилення відповідальності за вчинення домашнього насильства та насильства за ознакою статті, який набрав чинності 1 серпня поточного року.

Так, Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначає, що домашнє насильство, насильство за ознакою статі –  умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров’ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення такого припису

Законавчими новаціями встановлені такі зміни та доповнення до Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП):

• відтепер за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статті, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування передбачено покарання у вигляді виконання суспільно корисних робітна строк від 120 до 240 годин. Якщо ж воно вчинене особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за  таке правопорушення , то за його вчинення передбачено покарання у вигляді виконання суспільно корисних робіт від 240 до 360 годин. У свою чергу також збільшений строк адміністративного арешту до 10 діб (замість 7 діб). У разі накладення на кривдника адміністративного стягнення у вигляді суспільно корисних робіт, нарахована плата за виконання таких робіт перераховується постраждалій особі;
• наразі  передбачено відповідальність військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів, за вчинення адміністративних правопорушень, вони  притягується до неї на загальних підставах. До цього часу військовослужбовці та інші особи, на яких поширювалася дія дисциплінарних статутів, за вчинення даного адміністративного правопорушення не притягувалися;
• розгляд справ про адміністративне правопорушення, що стосуються вчинення домашнього насильства зараз можливий без присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. До цього часу  присутність особи, яка притягується до адміністративної відповідальності була обов’язковою, що призводило до затягування розгляду справи, оскільки правопорушники не з’являлися на виклик суду або свідомо затягували розгляд адміністративної справи;
• приведено у відповідність визначення, слова «вчинення насильства в сім’ї»  замінені словами  «вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статті, невиконання термінового припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування».

Ці зміни розроблені з метою удосконалення правового регулювання притягнення до відповідальності за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статті, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування, а також практичної реалізації права постраждалої особи на відшкодування матеріальних збитків і моральної шкоди, завданих наслідком домашнього насильства.

Крім того, вищезазначені новели дозволять призначити більш ефективний вид покарання за вчинення домашнього насильства та насильства за ознакою статті, знизять рівень латентності цього правопорушення та сприятимуть практичній реалізації права постраждалої особи на відшкодування матеріальних збитків і моральної шкоди, завданих кривдником.

Важливо! Якщо Ви зазнали насильство або є ризики застосовування насилля стосовно Вас в майбутньому, слід пам’ятати, що найголовніше правило – не мовчати, а звернутися за допомогою до відповідних органів.

Ви можете звернутися на гарячу лінію 0 800 500 335 або 116 123 (короткий номер) з будь-якого телефону по всій території України. Ця лінія є безкоштовною, анонімною та конфіденційною. Також, якщо Ви стали жертвою насильства необхідно поскаржитись в поліцію, зателефонувавши за номером 102 або написати заяву про застосування насильства відносно Вас або Ваших близьких.

А також, потерпілі від насильства можуть отримати безкоштовну юридичну допомогу, звернувшись до найближчого центру з надання безоплатної правової допомоги за місцем проживання або зателефонувавши  на гарячу лінію системи безоплатної вторинної правової допомоги за номером 0 800 213 103 (цілодобово та безкоштовно у межах України зі стаціонарних та мобільних телефонів).

 

05.08.2021

Договір купівлі-продажу земельної ділянки

Договір купівлі-продажу земельної ділянки укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (стаття 657 Цивільного кодексу України).

Що ж потрібно робити, щоб укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки?

1. Пересвідчитись, що на земельну ділянку, яка стане об’єктом купівлі-продажу, існують правовстановлюючі документи. Це можуть бути: державний акт на право власності на земельну ділянку, свідоцтво про право власності, свідоцтво про право на спадщину, судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття/зміни права власності на земельну ділянку; витяг із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, договір купівлі-продажу, договір дарування чи інші цивільно-правові угоди щодо відчуження земельної ділянки.
2. З’ясувати чи наявний у земельної ділянки кадастровий номер, адже відповідно до ч.1 ст. 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка може бути об’єктом цивільних прав виключно з моменту її формування. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту їй присвоєння кадастрового номеру (ч. 4 ст. 79-1 Земельного кодексу України). Тому, якщо у земельної ділянки немає кадастрового номера, то продавцеві необхідно подбати про його присвоєння, інакше нотаріус відмовить в посвідченні договору купівлі-продажу. Також слід перевірити чи внесена земельна ділянка до Державного земельного кадастру. Тут слід скористатись Публічною кадастровою картою. Пошук земельної ділянки можна робити за кадастровим номером або за місцезнаходженням земельної ділянки. Кадастровий номер земельної ділянки можна знайти, серед іншого на обороті державного акту про право власності на земельну ділянку, над планом земельної ділянки. Це стосується державних актів, які видавались з 2002 по 2012 рік (так звані державні акти синього та зеленого кольору). Проте, якщо Ваш державний виданий у період з 1992 по 2001 роки та не містить кадастрового номеру, то в цьому випадку необхідно буде провести роботу з присвоєння кадастрового номеру. Для цього має бути виконана кадастрова зйомка та розроблена технічна документація щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
3. Обрати нотаріуса, що здійснюватиме посвідчення договору. Вибір нотаріуса узгоджується сторонами договору. Проте, варто звернути увагу на те, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна провадиться за місцезнаходженням цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін договору.
4. Узгодити ціну купівлі-продажу, а також розподіл витрат за послуги нотаріуса та оподаткування при укладенні договору. Провести оцінку земельної ділянки. Експертну грошову оцінку земельних ділянок здійснюють суб’єкти оціночної діяльності у сфері оцінки земель. З Державним реєстром оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок та орієнтовними зразками заяв можна ознайомитися у розділі веб-сайту «Професіоналам земельного ринку».
5. Отримати дозвіл від другого з подружжя на здійснення-купівлі-продажу земельної ділянки. Якщо Ви перебуваєте в шлюбі, то як для продажу, так і для купівлі земельної ділянки вимагається наявність нотаріально посвідченої згоди другого з подружжя або її особиста присутність при укладенні договору.
6. Перевірити земельну ділянку за кадастровим номером у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Таким чином ви дізнаєтесь, чи оспорювалося право власності на земельну ділянку, чи існують межові спори, чи не перебуває вона під арештом і чи не була передана в іпотеку.
7. Варто також звернути увагу на те, що якщо на земельній ділянці розташований будинок, то в такому випадку потрібно перевірити наявність документів на будинок. Якщо таких немає, необхідно подбати про їх оформлення, адже без них укладення договору стане неможливим.
8. Звернутися до нотаріуса з метою укладення договору. Результатом укладення та підписання договору буде внесення відомостей про укладений договір до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Саме після проходження завершального етапу на шляху до укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, Ви станете повноправним власником земельної ділянки.

 

04.08.2021

Відновне правосуддя

З початку 2019 року Міністерством юстиції України та Офісом Генерального прокурора проєкт «Програма відновлення для неповнолітніх, які є підозрюваними у вчиненні кримінального правопорушення» впроваджувався на базі системи надання безоплатної правової допомоги у 6 регіонах, а вже у квітні 2020 року реалізація проекту поширилася на всю територію нашої держави. Зазначене здійснюється за підтримки Представництва Дитячого Фонду Організації Об’єднаних Націй (ЮНІСЕФ) в Україні.

Що таке відновне правосуддя?

Програма відновлення для неповнолітніх, які є підозрюваними у вчиненні кримінального правопорушення побудована на процесі відновного правосуддя, яке засовується замість традиційного карального методу, що має на меті покарати винуватого або виправдати невинуватого. Відновне правосуддя у свою чергу спрямоване на відновлення порушених соціальних зв’язків шляхом усунення шкоди, нанесеної потерпілій особі та  примирення на цій підставі потерпілої особи та неповнолітнього правопорушника.

Процедура відновного примирення  – це позасудова процедура врегулювання конфлікту шляхом переговорів неповнолітнього підозрюваного та потерпілої особи за допомогою медіатора (посередника) з метою укладення угоди про застосування Програма відновлення для неповнолітніх, які є підозрюваними у вчиненні кримінального правопорушення, на основі взаємних поступок чи добровільного задоволення вимог потерпілого.

Яка мета програми відновлення для неповнолітніх?

Метою Програми, побудованої на відновному підході у кримінальному провадженні є:

– забезпечення відшкодування заподіяної шкоди потерпілій стороні;

– відновлення психоемоційного стану потерпілої сторони та неповнолітнього, який є підозрюваним у вчиненні кримінального правопорушення;

– забезпечення максимально раннього виведення неповнолітніх із кримінального процесу з обов’язковим ужиттям узгоджених заходів для їх ресоціалізації;

– запобігання повторним кримінальним правопорушенням.

За яких умов може застосовуватися програма відновного правосуддя?

До умов застосування програми належать:

• наявність потерпілої сторони (фізичної або юридичної особи);
• неповнолітній вперше вчинив кримінальний проступок або нетяжкий злочин;
• визнання неповнолітнім факту вчинення злочину;
• згода неповнолітнього і потерпілого на участь у програмі.

Які наслідки участі у програмі відновлення для неповнолітнього правопорушника?

За результатами програми відновлення, якщо неповнолітній відшкодує шкоду і примириться з потерпілим, кримінальне провадження відносно нього може бути закритим. З усiма непoвнoлiтнiми, якi беруть участь у прoграмi з вiднoвнoгo правoсуддя, працюють прoфесiйнi психoлoги. Фахiвцi складають психoлoгiчнi пoртрети цих дiтей. Пiсля цьoгo призначаються захoди, направленi на ресoцiалiзацiю непoвнoлiтнiх.

Програма дає можливість підліткам не розлучатися зі своїми батьками, рідними та близькими, не потрапляти під негативний вплив осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі, продовжувати навчання у школах та інших навчальних закладах, займатися спортом, працювати та прагнути стати свідомими і відповідальними громадянами України.

Яку користь для суспільства несе програма відновлення?

У рамках відновного правосуддя повніше, ніж у рамках карального правосуддя, задовольняються особисті та суспільні інтереси, зокрема:

– інтереси потерпілої особи, оскільки усувається завдана їй шкода;

– інтереси неповнолітнього, оскільки до нього застосовується не покарання, а альтернативні заходи впливу;

– інтереси громади та суспільства в цілому, оскільки конфлікт вичерпується мирно й відновлюється стан соціальних зв’язків, який існував до вчинення правопорушення.

Відновний підхід зосереджує увагу на потребах і зобов’язаннях, спричинених правопорушенням. У центрі уваги перебувають інтереси потерпілої сторони, при цьому правопорушника заохочують до осмислення того, якої шкоди він завдав, та необхідності взяти на себе відповідальність за вчинені дії. В результаті соціальні зв’язки у спільноті відновлюються на засадах миру та порозуміння.

 

02.08.2021

 Нюанси спадкування земельної ділянки

 Відповідно до цивільного законодавства України спадкування – це перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Що потрібно для спадкування земельної ділянки?

Спадкування земельної ділянки здійснюється за законом або за заповітом. Спадкоємцем за заповітом є особа, визначена у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини, здійснюється спадкування за законом.

Спадкоємці за законом поділяються на п’ять черг і кожна з них успадковує майно лише у разі, якщо попередня черга його не успадкувала. Цивільне законодавство встановлює такі черги спадкоємців за законом:

1 черга: діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, хто його пережив, та батьки;

2 черга: рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері;

3 черга: рідні дядько та тітка спадкодавця;

4 черга: особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини;

5 черга: інші родичі до шостого ступеня спорідненості включно, утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї.

Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка). Розмір обов’язкової частки у спадщині може бути зменшений судом із урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

Для спадкування земельної ділянки потрібно подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу протягом 6 місяців після смерті спадкодавця. Заява подається за останнім місцем проживання померлого. Якщо ж місце проживання померлого невідоме, то місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини.

Оформлення спадщини на землю

Після відкриття спадкової справи, нотаріус на підставі поданих документів від спадкоємця, перевіряє наявність зареєстрованого права на ділянку за померлим в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Якщо інформація про зареєстроване право власності та наявність кадастрового номера земельної ділянки підтверджується, то в подальшому нотаріус має право видати спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку.

Однак, існують такі ситуації, коли спадкодавцю за життя був виданий документ на право власності на земельну ділянку (наприклад, державний акт), якій кадастровий номер присвоєно не було. Тоді нотаріус не зможе видати свідоцтво на спадщину спадкоємцю через відсутність реєстрації земельної ділянки в Держаному земельному кадастрі.

Кадастровий номер – цифровий унікальний штрих-код об’єкта нерухомого майна, що дозволяє ідентифікувати певну ділянку землі щодо її місця розташування. Він унікальний в межах держави і не може повторюватися.

Що ж робити в такому випадку?

Спадкоємцю необхідно звернутися в землевпорядну організацію (що має в своєму складі сертифікованого інженера-землевпорядника) з метою виготовлення технічної документації на земельну ділянку. В подальшому, після розробки і узгодження документації у відповідних установах відомості про земельну ділянку вносяться до Державного земельного кадастру з присвоюється їй кадастрового номера та видачею про це витягу. У тому числі на підставі цього документу, нотаріус видає спадкоємцю свідоцтво про право на спадщину та реєструє його право власності на земельну ділянку.

Оподаткування при спадкуванні землі

Від сплати податку при отриманні у спадщину земельної ділянки звільняються фізичні особи-резиденти, які є родичами першого та другого ступеню споріднення. Решта фізичних осіб-резидентів сплачують податок на доходи фізичних осіб за ставкою 5% від вартості ділянки.

Для визначення суми податку, який підлягає сплаті, використовують експертну та нормативну оцінки землі. Для визначення розміру податку при спадкуванні необхідно зробити експертну оцінку земельної ділянки, звернувшись до будь-якого сертифікованого оцінювача (або ж організації).

Також, варто не забувати про те, що в разі сплати спадкоємцем податку з’являється зобов’язання і щодо сплати 1,5% військового збору від вартості оцінки

  30.06.2021

Чи можна примусово вакцинувати від СOVID-19?

Людству неодноразово вдавалось побороти смертельні інфекційні хвороби саме через масове вакцинування. У зв’язку з пандемією коронавірусної хвороби ще рік тому розпочались активні пошуки дієвих засобів запобігання розповсюдженню вірусу. Один із них – вакцина від COVID-19. В сучасних реаліях, коли масове вакцинування від коронавірусу – це не примарне майбутнє, а реалії сьогодення,  назріває питання: а чи можна вакцинувати людину від COVID-19 примусово?Щоб знайти відповідь на це питання розглянемо, як воно врегульовано на законодавчому рівні.

В ст.10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» зазначено, що кожен громадянин мусить піклуватися про своє здоров’я і здоров’я дітей, не шкодити здоров’ю інших громадян, проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення. А в статті 43 вищевказаного закону, йдеться про те, що пацієнт мусить дати згоду на будь-яку медичну допомогу, зокрема й на щеплення (крім прямої загрози життю, як от у випадку сказу, коли вакцинація здійснюється незалежно від волевиявлення хворого).

Отже, вакцинуватись чи ні вирішує сам пацієнт, адже це  його право, а не обов’язок.

Але варто пам’ятати, що в питанні вакцинування фігурують не лише права однієї людини (право на відмову від нього), а й інтереси суспільства вцілому  та держави зокрема.

Саме тому, Закони України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя» передбачають обов’язковість щеплень від туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, коклюшу, правця та кору.

Закон допускає відмову від профілактичного щеплення лише за медичними показниками (до прикладу: особам хворим на ВІЛ, які отримують хіміотерапію, тому що їхня імунна система слабка та ін.).

Дітям, які не отримали профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень, відвідування дитячих закладів не дозволяється (ст. 15 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

До того ж відмова працівника від профілактичних щеплень і проти інших інфекційних хвороб може бути підставою для відсторонення його від виконання робіт на підприємствах та установах, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників чи поширення ними інфекцій. У разі відмови або ухилення від щеплень ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Вказаними нормами визначено відповідальність за нездійснення обов’язкових щеплень, з чого випливає, що право пацієнта на відмову від лікування не безмежне, оскільки спеціальною нормою встановлено обов’язок зробити профілактичні щеплення.

А що говорить судова практика ?

У Постанові Верховного Суду від17 квітня 2019 року по справі № 682/1692/17 зазначено, що індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, інших батьків та їх дітей, які провели у встановленому державою порядку щеплення, зокрема, перед направленням дітей до навчального закладу для здобуття освіти. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета – загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України.

Вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров’я, а також здоров’я зацікавлених осіб, є виправданою.

Тобто принцип важливості суспільних інтересів ставиться вище над особистими. І якщо відмова від вакцинації може спричинити негативні наслідки для суспільства в цілому, держава встановлює санкції за відмову.

В примусовому порядку проводити вакцинування чинне законодавство не дозволяє, але держава, шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів, може обмежити громадянина, що відмовився від щеплення в реалізації деяких його особистих прав.

Наразі вакцинація від COVID-19 в Україні є добровільною. Тому, вакцинувати примусово від COVID-19 в Україні на сьогоднішній день не можна.

Наказом МОЗУ від 24.12.2020 р. № 3018 затверджена «Дорожня карта з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках» (зі змінами від 09.02.2021 № 213).

З 1 березня кожен бажаючий може записатися до листа очікування на вакцинацію від COVID-19 на порталі «Дія» або через Національний контакт-центр МОЗ за номером 0 800 60 20 19.

26.06.2021

Ринок землі в Україні: що зміниться з 1 липня 2021 року?

З  1 липня 2021 року набуває чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення» № 552-ІХ від  31.03.2020 року .

Даний Закон запускає ринок  землі сільськогосподарського  призначення в Україні.

Закон запроваджує поетапне скасування діючої заборони на відчуження земельних ділянок с/г призначення приватної власності із низкою обмежень, що в основному зводяться до обмеження їх набуття певними суб’єктами, а також обмеження концентрації землі до певної площі в «одні руки».

У період з 1.07.2021 по 31.12.2023 рр. дозволено обіг земель виключно між громадянами України. В цей період відчуження с/г земель приватної власності буде дозволено між громадянами України з розрахунку не більше 100 га в «одні руки». Консолідація с/г земель громадянином України в розмірі 10 000 га передбачена лише з 1 січня 2024 року.

Що необхідно знати громадянам про укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки с/г призначення?

Важливо! Договір купівлі-продажу  земельної ділянки підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню. Пакет документів, який потрібно буде подати нотаріусу, при укладенні договору між громадянами наступний:

документи, які підтверджують їх особу і громадянство України,

державний акт на право власності на землю, договір, свідоцтво про право на спадщину або інший документ, що підтверджує право власності,

документи про грошову оцінку відчужуваної земельної ділянки.

Окрім того, з метою визначення загальної площі ділянок, які має право набути у власність одна особа, нотаріусу необхідно буде надати відомості та документи про перебування набувача у шлюбі, у тому числі зареєстрованому за кордоном, та про набуття землі сільськогосподарського призначення на праві спільної сумісної власності подружжя.

Водночас нотаріус як суб’єкт первинного фінансового  моніторингу має право витребувати у потенційного покупця відомості та документи, що підтверджують джерела походження коштів для придбання земельних соток чи гектарів. Джерелами походження коштів для набуття у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення можуть бути: заробітна плата (грошове забезпечення); гонорари та інші виплати згідно з цивільно-правовими правочинами; дохід від підприємницької або незалежної професійної діяльності; дохід від відчуження майна; дивіденди; проценти; роялті; страхові виплати; виграші (призи) в азартні ігри, виграші (призи) у лотерею чи в інші розіграші, у букмекерському парі, у парі тоталізатора; призи (виграші) у грошовій формі, одержані за перемогу та/або участь в аматорських спортивних змаганнях; благодійна допомога; пенсія; спадщина; подарунки; кошти, отримані в позику (кредит); набуття права на знахідку або скарб; інші джерела, не заборонені законом.

Які і скільки податків необхідно буде сплатити при укладанні такого договору?

Необхідно буде сплатити податок на доходи фізичних осіб за ставкою 5% від ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, та військовий збір у розмірі 1,5%, до того ж ще до моменту нотаріального посвідчення договору відчуження земельної ділянки. Базовою розрахунковою величиною для оподаткування буде зазначена в договорі купівлі-продажу ціна, яка не може бути нижчою за оціночну вартість землі, розрахованої уповноваженим органом. До 1 січня 2030 року ціна продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв), не може бути меншою за їх нормативну грошову оцінку.

Додатково інформуємо. Відповідно до пункту 2³ ст.14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» громадяни України – власники земельних ділянок, які проживають у сільській місцевості, – мають право на безкоштовне отримання таких правових послуг, як складення процесуальних документів та представництво інтересів у суді.

 

22.06.2021

Право на спадщину співмешканця у цивільному шлюбі

Цивільний шлюб – доволі поширений вид відносин між чоловіком та жінкою, який офіційно не зареєстрований в органі ДРАЦС. Чи виникають у такому шлюбі цивільні права та обов’язки, наприклад – право на спадщину одного зі співмешканців, у разі смерті іншого?

Для початку пригадаємо, що Цивільним кодексом України передбачено два види переходу прав та обов’язків від фізичної особи, яка померла до інших осіб: за заповітом або за законом ( ст.1217 ЦКУ).

Спадкування за заповітом. Якщо був складений заповіт спадкодавцем, який добровільно залишає після своєї смерті майно цивільній дружині чи цивільному чоловіку (як повністю, так і в частці), то спадкоємець отримає те майно, яке заповідач вказав у заповіті.

Коли немає складеного заповіту або його визнано недійсним, то спадкування відбудеться за законом.

Цивільним кодексом України визначено чотири черги спадкування за законом.

• До першої черги на прийняття спадщини відносяться: діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
• До другої черги відносяться: рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
• До третьої черги відносяться: рідні дядько та тітка спадкодавця.
• До четвертої черги відносяться: особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини.

Тобто, цивільний чоловік чи цивільна дружина належать до четвертої черги спадкування за законом, та лише за умови, що вони разом проживали однією сім’єю не менше п’яти років.

Якщо неможливо підтвердити відповідними документами постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, у зв’язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

 

20.06.2021

Порядок отримання земель для сінокосіння і випасання худоби

Зараз в українських селах та селищах майже кожен господар у своєму подвір’ї тримає худобу, яку треба не тільки годувати але й мати місце, де її пасти. Для того щоб не порушувати закон, існують правила та порядок стосовно отримання земель для сінокосіння і випасання худоби.

Довідково! Земельні ділянки для сінокосіння та випасання худоби – це ділянки сільськогосподарського призначення, які надаються тільки в тимчасове користування (оренду) і повинні використовуватися виключно як сінокіс чи пасовище. Переводити такі ділянки в інші види сільськогосподарських угідь, до прикладу в ріллю чи багаторічні насадження, заборонено. Такі земельні ділянки можуть надаватись лише громадянам, які утримують худобу (корів, кіз, овець тощо).

Порядок отримання земель для сінокосіння і випасання худоби

Отже, громадяни вправі взяти в оренду землі як державної, комунальної так і приватної власності для сінокосіння та випасання своєї худоби. Проте, Законом України «Про рослинний світ» забороняється використання природних рослинних ресурсів для випасання худоби та забезпечення інших потреб тваринництва, якщо це може призвести до деградації земель, зайнятих об’єктами рослинного світу, або перешкоджає їх своєчасному природному відтворенню.

Для того аби отримати в оренду земельну ділянку для сінокосіння і випасання худоби, яка розташована в межах населеного пункту, необхідно звернутись з клопотанням до органу місцевого самоврядування:

• до місцевої ради (якщо питання стосується земель комунальної власності, які розташовані в населених пунктах);
• до районної держадміністрації (якщо питання стосується земель державної власності поза межами населених пунктів);
• до Головного управління Держгеокадастру в області (якщо питання стосується земель для ведення особистого селянського господарства або садівництва державної власності поза межами населених пунктів).

У даному клопотанні необхідно в обов’язковому порядку вказати орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. Також потрібно додати:

• графічні матеріали, на яких зазначається бажане місце розташування земельної ділянки, її розмір;
• письмову згоду землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб );
• копії документів, що посвідчують особу, яка звернулась з клопотанням та довідки про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податку.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах своїх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови (ч. 7 ст. 118 ЗКУ) у наданні такого дозволу може бути ЛИШЕ невідповідність місця розташування об’єкта вимогам:

• законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів;
• генеральних планів населених пунктів;
• іншої містобудівної документації;
• схем землеустрою;
• техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць;
• проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отримання земель для громадського пасовища

Згідно з частиною 2 статті 34 Земельного кодексу України органи виконавчої влади та місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські пасовища.

Жителі громади, які мають потребу у створенні такого пасовища, обирають уповноважену особу, яка подає відповідну пропозицію до місцевої ради, після чого проводяться загальні збори села для обговорення питання. Така пропозиція оформлюється протоколом загальних зборів села.

Якщо сільська рада не бажає створювати громадське пасовище, землі пасовищ можуть передаватися громадянам в оренду. Для цього потрібно лише звернутися до сільської (селищної) ради з заявою про надання в оренду земельної ділянки для сінокосіння або випасання худоби із земель державної або комунальної власності. Договір оренди із сільською (селищною) радою завжди укладається в письмовій формі, реєструється у сільській (селищній) раді і за бажанням може посвідчуватися нотаріально.

Обов’язковою умовою в даному договорі буде сплата земельного податку. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але повинен бути не меншим ніж це прописано в п.288 Податкового Кодексу України, а саме: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено (для сільськогосподарських угідь) – не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки. Це мотивується тим, що коли сільська/селищна рада, яка надаватиме в оренду земельну ділянку та встановить відсоток, тобто розмір плати, повинна знати її ринкову вартість.

Контролюючим органом за користуванням пасовищем буде сільська (селищна) рада.

У випадку відмови стосовно виділення земельної ділянки для сінокосіння і випасання худоби, і незгоди з прийнятим рішенням кожний громадянин має право на звернення до суду для оскарження рішення, дії чи бездіяльності відповідного органу.

Чи повинні власники худоби щось сплачувати за її випасання? І хто має контролювати користування пасовищем?

За земельну ділянку громадського пасовища для загального користування, яка знаходиться у власності територіальної громади, ні земельний податок, ні оренда не сплачується. Разом з тим, місцева рада має право визначити розмір плати з кожного власника худоби (залежно від її кількості та виду), який користується цим громадським пасовищем. Але це вже не плата за землю, а плата за користування. Контроль за користуванням пасовищем на землях комунальної власності здійснює місцева рада.

 

15.06.2021

Порядок звільнення у разі скорочення штату

Процедура звільнення працівників у зв’язку зі скороченням чисельності або штату відповідно до вимог Кодексу законів про працю України (далі —  КЗпП України) передбачає наступні етапи:

– повідомлення первинних профспілкових організацій про заплановане скорочення чисельності або штату працівників;

– видання наказу про скорочення чисельності або штату працівників;

– попередження працівників про наступне вивільнення, пропонування переведення на іншу роботу;

– отримання згоди виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації на звільнення працівників;

– інформування місцевого центру зайнятості про заплановане масове вивільнення працівників;

– звільнення працівників.

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» у разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників у зв’язку з реорганізацією підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинній профспілковій організації (у разі наявності) інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілкою про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом’якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Рішення про скорочення штату повинно бути оформлене відповідним наказом. Наказ має містити обґрунтування скорочення штату працівників. та перелік посад, кількість та категорії працівників, які будуть виключені із штатного розпису.

Також при проведенні вивільнення працівників необхідно враховувати обмеження щодо звільнення окремих категорій працівників та переважне право на залишення на роботі. Переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам, зазначеним у статті 42 КЗпП України. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше, ніж за два місяці. Цей строк не підлягає продовженню при знаходженні працівника у відпустці або на період тимчасової непрацездатності.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації (частина третя статті 49-2 КЗпП України). Отже, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний запропонувати працівнику вакансії, які були на день попередження про звільнення, а також вакансії, які з’являються протягом 2 місяців і які відповідають його професії та кваліфікації (рівнозначні нинішній посаді або нижчі). Разом з цим, власник або уповноважений ним орган не зобов’язаний пропонувати працівнику посаду вищого рівня, можливість призначення на такі посади визначається загальними правилами про комплектування кадрів, які діють на підприємстві.

Звільнення з підстав скорочення чисельності або штату працівників допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

Не пізніше, ніж за два місяці до звільнення працівників, підприємство направляє до Державної служби зайнятості звіт про заплановане вивільнення працівників. Інформування служби зайнятості повинно проводитися одночасно із повідомленням працівників про наступне вивільнення. У десятиденний строк після звільнення працівників до Державної служби зайнятості направляється звіт про фактичне звільнення працівників.

Працівник може бути звільнений лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. У разі якщо виборний орган первинної профспілкової організації не утворюється, згоду на розірвання трудового договору надає профспілковий представник, уповноважений на представництво інтересів членів професійної спілки згідно із статутом.

Звільнення працівників повинно відбуватися не раніше закінчення 2-місячного попереджувального строку (скорочення строку попередження можливе за наявності згоди працівника).

У день звільнення працівнику видаються належно оформлена трудова книжка та копія наказу про звільнення (стаття 47 КЗпП України). Працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі не менше середнього місячного заробітку. У разі звільнення працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації (у т.ч. грошової компенсації за всі невикористані ним дні щорічної відпустки), провадиться в день звільнення.

15.06.2021

Поділ спільного майна подружжя: спірні питання та шляхи вирішення

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Як розділити майно після розлучення?

Основна ідея поділу майна полягає у припиненні режиму спільності й виникненні на його основі режиму роздільності майна. Кожен із подружжя після поділу майна стає власником тієї чи іншої речі або сукупності речей і не пов’язує свої дії щодо володіння, користування та розпорядження майном з іншим із подружжя. Межа між спільно нажитою і приватною власністю одного з подружжя дуже тонка, а судова практика щодо цього питання досить неоднозначна.

Як вирішуються спірні питання при поділі майна?

Якщо подружжя не дійшло згоди щодо розміру належних їм часток або способу поділу спільного майна, то спір вирішується у судовому порядку. При поділі майна суду в першу чергу необхідно визначити його предмет, тобто те майно подружжя, яке підлягає поділу. При поділі майна подружжя мають враховуватися три категорії об’єктів:

а) речі (окрема річ або сукупність речей), які належать подружжю на праві спільної сумісної власності;

б) кредиторські вимоги подружжя (право вимоги за договором позики, купівлі-продажу тощо, коли подружжя виступає як кредитор і вправі вимагати повернення боргу, передачі речі тощо);

в) боргові зобов’язання подружжя (зобов’язання, за якими подружжя виступає як боржник і зобов’язане повернути борг, повернути або передати річ тощо).

Поділ майна здійснюється з урахуванням вартості речей, які належать подружжю на праві спільної власності, а також розміру їх кредиторських вимог та боргових зобов’язань.

Яка позовна давність подачі заяви про поділ майна?

До вимог про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у 3 роки, при умові відлік строку позовної давності при поділі майна колишнього подружжя через суд починається з моменту порушення права одного із співвласників іншим, а не датою розірвання шлюбу.

Зверніть увагу!  Майно осіб, які проживають однією сім’єю без реєстрації шлюбу, набуте підчас спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності.

Головна порада від юристів – в шлюбі не купуйте майно на одного із подружжя. Так є плюси, точніше один – в договорі вказаний один власник, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав також один, а тому і податкові та інші органи дізнаються з реєстру про одного власника. Мінусів значно більше. Наведемо декілька прикладів:

• у разі розлучення, якщо подружжя не визначає долю такого майна шляхом укладення договору поділу спільного майна або іншими цивільними договорами, то у вказаного в документах власника залишається іллюзія, що він є єдиним власником. І потім дивується, чому через 10 років при продажу нотаріус вимагає згоду від іншого із колишнього подружжя. І особливо «приємно» в такому разі шукати такого колишнього, вмовляти дати згоду і ще й, можливо, сплатити йому відступні;
• у разі смерті нетитульного власника (не записаного в договорі). У діючому на тепер законодавстві не існує ідеального чи єдиного способу оформлення такої частки. Хтось вважає, що у зв’язку зі смертю нетитульний власник більше не володіє майном, хоча це суперечить нормам Сімейного кодексу, адже майно є спільним сумісним з моменту купівлі і не перестає ним бути у разі смерті. Інший відправить визначати частку померлого до суду;
• коли спочатку розлучились, а потім ще й помер – об’єднує наслідки перших двох випадків.

Як запобігти цим проблемам:

• купуйте одразу на двох, в рівних частках, або якщо вважаєте їх не рівними – купуйте не в рівних частках, а відповідно до “внеску” та вказуйте у договорі, що такі частки будуть особистими кожного з вас;
• укладайте шлюбні договори, де вирішуйте питання, кому належатиме майно, що набувається і чи потрібна на це згода іншого з подружжя;
• укладайте договори поділу спільного майна подружжя у шлюбі, або якнайшвидше після розлучення;
• у випадку розлучення розглядайте варіанти з укладенням договору про припинення права на аліменти у зв’язку з передачею об’єкта нерухомого майна.

 

12.06.2021

Оформлення права власності на земельну ділянку

Для оформлення права власності на земельну ділянку право на яку посвідчується сертифікатом, Вам необхідно виділити земельну ділянку у натурі (на місцевості). Підставою для такого виділення є рішення відповідної сільської/селищної/міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки (ст. 3 Закону України «Про виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»).

Отже, в першу чергу потрібно подати до сільської/селищної/міської ради заяву про виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

До заяви необхідно приєднати наступні документи:

1. ксерокопію паспорту;
2. ксерокопію реєстраційного номеру облікової картки платника податків;
3. ксерокопія сертифікату на земельну частку (пай).

За результатом розгляду заяви отримати рішення про виділення земельної частки (паю) у натурі (на місцевості).

Наступним кроком є розробка проекту землеустрою.

Проект землеустрою розробляє землевпорядна організація, а безпосереднім виконавцем може бути лише особа, що має сертифікат інженера-землевпорядника, який визначає точні межі земельної ділянки, їх геодезичні координати, встановлює межові знаки, складає кадастровий план земельної ділянки та проект землеустрою(ст. 26 Закону України “Про землеустрій”).

Дізнатись перелік осіб які мають сертифікат інженера-землевпорядника, можливо за посиланням: https://land.gov.ua/reyestr_inzheneriv_zemlevporyadnykiv/.

Наступник кроком є присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці.

Для цього необхідно подати до відділу Держгеокадастру заяву про присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці. Подання документації із землеустрою до Держгеокадастру, для внесення відомостей до Державного земельного кадастру від імені замовника документації здійснюється її розробником, якщо інше не встановлено договором (частина четверта статті 26 Закону України “Про землеустрій”).

До заяви необхідно додати такі документи:

• заява про внесення відомостей до Державного земельного кадастру;
• оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки;
• документація із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа.

Протягом 14 днів безоплатно видається витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, в якому зазначаються відомості внесені до Поземельної книги, зокрема кадастровий номер або вмотивована відмова у проведенні такої реєстрації.

Після реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, далі необхідно подати клопотання до сільської/селищної/міської ради про документації із землеустрою та передання земельної ділянки у власність(ст. 5 Закону України «Про виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»).

До клопотання додається :

• екземпляр погодженої документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
• витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

В результаті чого ви отримаєте відповідне рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Останнім кроком є державна реєстрація права власності на земельну ділянку.

Реєстрація права власності оформлюється відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” та Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Для проведення реєстрації права власності земельної ділянки необхідно звернутися до державного реєстратора речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація речових прав здійснюється за принципом екстериторіальності в межах однієї області, тобто Ви маєте право обрати будь якого державного реєстратора.

Державному реєстратору необхідно пред’явити документ, що посвідчує особу, надати засвідчену копію рішення про безоплатну передачу земельної ділянки, а також здійснити оплату адміністративного збору за державну реєстрацію права власності на рахунок установи в якій працює обраний державний реєстратор.

10.06.2021

Які будівельні роботи можна проводити без дозволу на власній земельній ділянці чи у приміщенні

Будувати житлові будинки (приватні, дачні, багатоквартирні) або виконувати їх реконструкцію заборонено без отримання відповідного дозволу. Також без попереднього узгодження не можна розпочинати роботи щодо зведення промислових і комерційних приміщень. Плануючи будівництво на присадибній ділянці (садовій або дачній) часто виникають питання щодо того, які об’єкти потребують отримання дозвільної документації на початок будівництва (оформлення будівельного паспорта забудови земельної ділянки, направлення повідомлення до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю про початок виконання будівельних робіт тощо), а які можна будувати без відповідної документації. 

Приватні будинки

Перш за все, необхідно нагадати, що на сьогодні для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, проведення технічної інвентаризації щодо зазначених об’єктів нерухомості є необов’язковим.

Водночас на виконання Закону України від 17 січня 2017 року № 1817-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення містобудівної діяльності» 07 червня 2017 року Кабінетом Міністрів України було прийняв постанову № 406, якою затверджено Перелiк будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та пiсля закінчення яких об’єкти не підлягають прийняттю в експлуатацію (далі – Перелік). Зокрема це стосується зведення на земельній ділянці тимчасових будівель та споруд без влаштування фундаментів, зокрема навісів, наметів, альтанок, накриття, естакад, літніх душових, сходів, теплиць, гаражів, криниць, свердловин, люфт-клозетів, вигрібних ям, замощень, парканів, вбиралень, відкритих басейнів та басейнів із накриттям, погребів, входів до погребів, хвірток, приямків, терас, воріт, ґанків.

Гаражі

Cьогодні не потребує оформлення спеціальних документів будівництво гаражів, щоправда, без влаштування фундаментів.

Будівництво капітальних гаражів, тобто таких, що мають фундамент і не є тимчасовими спорудами, потребує оформлення будівельного паспорта та повідомлення відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю.

Огорожі (паркани)

Як зазначалося вище, влаштування огорож (парканів) на присадибних, дачних та садових ділянках не потребує оформлення дозвільних документів. Однак їх зведення має відповідати вимогам будівельних норм. Так, відповідно до ДБН Б.2.2-5:2011 «Благоустрій територій» дозволено проектувати огородження як окремих ділянок, так і усієї прибудинкової території садибної забудови. Висота огороджень має бути не більше ніж 2,0 м на межі сусідніх земельних ділянок та не більше ніж 2,5 м на межі з вулицею для забезпечення нормативної інсоляції (проникнення сонячних променів) та провітрювання суміжних територій.  

Приєднання та підключення до мереж

Приєднання та пiдключення до інженерних мереж відповідно до технічних умов iндивідуальних (садибних) житлових будинкiв, садових, дачних будинків, господарських будівель і споруд, гаражів, розташованих на присадибних, дачних і садових земельних ділянках та земельних ділянках для будівництва індивідуальних гаражів, також не потребує оформлення дозвільної документації.

Тому, враховуючи положень Переліку, постачальники електроенергії, газу, води не мають права вимагати оформлення дозвільних документів на приєднання та підключення будинків та господарських будівель і споруд до своїх мереж.

Також без отримання додаткових документів дозволяється оснащувати будівлі і споруди приладами для ведення відокремленого обліку теплової енергії, гарячої і холодної води.

Покрівля, дверні та віконні прорізи

Заміна покрівлі будівель і споруд згідно з будівельними нормами без втручання в несучі конструкції, а також заміна вже існуючих заповнень віконних, балконних та дверних прорізів теж проводиться без необхідності отримання окремих дозволів.

Перепланування

Роботи з переобладнання та перепланування житлового будинку чи приміщення, а також нежилого будинку, будівлі, споруди, приміщення, виконання яких не передбачає втручання в огороджувальні та несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребують оформлення документів, що дають право на виконання будівельних робіт. Після завершення зазначених робіт введення об’єкта в експлуатацію не потребується.

Багатоквартирні будинки

Відповідно до частини другої статті 383 Цивільного кодексу України власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для проживання як єдиного цілого, – за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать правил експлуатації будинку і санітарно-технічних вимог.

Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 (далі – Правила), встановлено, що до елементів перепланування жилих приміщень належать: перенесення і розбирання перегородок, перенесення і влаштування дверних прорізів, улаштування і переустаткування тамбурів, прибудова балконів на рівні перших поверхів багатоповерхових будинків. До переобладнання належить улаштування в окремих квартирах багатоквартирних будинків індивідуального опалення та іншого інженерного обладнання, перенесення нагрівальних, сантехнічних і газових приладів; влаштування і переустаткування туалетів, ванних кімнат, вентиляційних каналів.

Пунктом 1.4.1 Правил визначено, що переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої ради народних депутатів відповідно до законодавства.

Водночас, як вже зазначалося, роботи з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення, а також нежилого будинку, будівлі, споруди, приміщення в них, виконання яких не передбачає втручання в огороджувальні та несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, – щодо об’єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об’єктів з незначними (СС1), з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об’єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію.

Відповідні норми знайшли свої відображення і у рішеннях суду, наприклад, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2019 року у справі № 462/2845/16-а та від 28 квітня 2020 року у справі № 727/11479/17.

Увага! Проведення будь-якого ремонту чи реставрації у приміщенні, у тому числі квартирі, що знаходиться у будинку-пам’ятці архітектури національного або місцевого значення здійснюється лише за наявності письмового дозволу Міністерства культури України або органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно, на підставі погодженої з ними науково-проектної документації (стаття 26 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

 

08.06.2021

Що робити, якщо дитину не беруть до школи за місцем проживання?

Літо тільки розпочалось, проте батьки майбутніх першокласників вже стурбовані питанням підбору начального закладу для своїх дітей. Проте іноді замість довгоочікуваного підтвердження на вступ до першого класу, заклад освіти відмовляє у зарахування до навчального закладу. Що ж робити у даному випадку розгубленим батькам?

Українським законодавством, а саме статтею 13 Закону України «Про освіту» гарантовано право кожної дитини на здобуття початкової та базової середньої освіти в закладі, що є найбільш доступним та наближеним до місця її проживання.

Однак, батьки можуть обрати будь-який інший заклад освіти для навчання дитини, якщо в ньому є вільні місця.

Законодавство не встановлює жодного, так званого «закріплення» дітей за освітніми закладами.

Принцип «територіальності», тобто максимальна наближеність розташування закладу освіти до місця проживання дитини, має неабияке значення, як і у великих містах, так і в віддалених населених пунктах чи віддалених районах. Тому навчання дитини у школі за місцем проживання – це питання зручності, комфорту та економії часу.

Питання порядку зарахування, відрахування та переведення учнів до державних та комунальних закладів освіти для здобуття повної загальної середньої освіти врегульовано наказом Міністерства освіти і науки України від 16 квітня 2018 року № 367 (далі – Порядок).

Так, відповідно до Порядку право на першочергове зарахування до закладу освіти мають діти, які проживають на території обслуговування цього закладу освіти.

Інформація про закріплену за закладом освіти територію обслуговування, спроможність закладу освіти, кількість учнів у кожному класі та відповідно наявність вільних місць у кожному з них обов’язково оприлюднюється на інформаційному стенді закладу освіти та на його веб-сайті (у разі відсутності веб-сайту закладу освіти – на веб-сайті органу, у сфері управління якого перебуває заклад освіти) щороку впродовж двох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення, але не пізніше ніж за місяць до початку прийому заяв закладами освіти (до 31 травня).

Найпоширеніша підстава для відмови у зарахування до першого класу обраного закладу освіти – перевищено максимальну кількість дітей у класі, тобто кількість поданих батьками до закладу освіти заяв про зарахування дітей на навчання перевищує загальну кількість місць у класі.

В такій ситуації до 1 червня включно зараховуються:

• діти, місце проживання яких на території обслуговування закладу освіти підтверджено;
• брати та/або сестри дітей, які вже здобувають освіту у цьому закладі;
• діти працівників цього закладу освіти;
• випускники дошкільного підрозділу цього закладу освіти (за його наявності).

Підтвердити місце проживання дитини, зокрема можна такими документами:

• паспорт громадянина України (тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, довідка про звернення за захистом в Україні) одного з батьків дитини чи законних представників;
• довідка про реєстрацію місця проживання дитини або одного з її батьків чи законних представників;
• довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи;
• документ, що засвідчує право власності на відповідне житло (свідоцтво про право власності, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, договір купівлі-продажу житла тощо);;
• рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання;
• документ, що засвідчує право користування житлом (договір найму/піднайму/оренди тощо), укладений між фізичними особами (за умови його реєстрації відповідно до статті 158 Житлового кодексу Української РСР або нотаріального посвідчення) чи між юридичною і фізичною особами, зокрема щодо користування кімнатою в гуртожитку;
• довідка про проходження служби у військовій частині;
• акт обстеження умов проживання.

Однак цей перелік не є вичерпним. Підтвердженням також може бути інший офіційний документ, що містить інформацію про місце проживання дитини та/або одного з її батьків чи законних представників. Приймаючи такий документ, керівники навчальних закладів мають переконатися, що він:

• містить інформацію, яка підтверджує чи посвідчує місце проживання дитини або її батьків (одного з батьків) на території обслуговування відповідного закладу загальної середньої освіти;
• складений, виданий чи посвідчений особою, яка уповноважена на це відповідно до закону;
• має форму та реквізити, передбачені відповідним нормативно-правовим актом.

Важливо також, що вид документу для підтвердження місця проживання обирає особа, яка подає заяву на зарахування дитини.

Якщо кількість дітей, які мають право на першочергове зарахування, перевищує спроможність закладу освіти (тобто в класах відсутні вільні місця), орган, у сфері управління якого перебуває заклад освіти, невідкладно має запропонувати на вибір батьків таких дітей перелік закладів освіти, максимально доступних і наближених до місця їх проживання.

Це фактично є один із способів вирішення ситуації щодо відмови у зарахуванні дитини саме з підставі відсутності вільних місць в освітньому закладі.

Окрім того, неправомірна відмова у зарахуванні дитини до школи може бути впродовж двох робочих днів письмово оскаржена до органу, у сфері управління якого перебуває заклад освіти.

У разі встановлення порушення вимог Порядку відповідний орган невідкладно письмово повідомляє заклад освіти про необхідність усунення цього порушення відповідно до законодавства. За недотримання працівниками закладу освіти положень Порядку відповідає керівник цього закладу освіти.

Таким чином, дитина має першочергове право на зарахування до школи за місцем її проживання, а будь-яка необґрунтована відмова керівництва школи у такому зарахуванні може бути оскаржена до відповідного відділу освіти за місцем розміщення цієї школи.

З контактними даними департаментів освіти і науки обласних, Київської міської державних адміністрацій можна ознайомитись на офіційному вебсайті Міністерства освіти і науки України за посиланням: https://bit.ly/35qZa7x, а щодо підзвітних їм відділів освіти – безпосередньо на вебсайтах таких департаментів.

 

07.06.2021

Що робити, якщо ви виявили помилки у своєму акті на право власності на земельну ділянку чи іншому правовстановлюючому документі?

Помилки у землевпорядних документах, у тому числі і державних актах, які видавалися громадянам та юридичним особам у різний час поділяють на дві групи: технічні та орфографічні.

Технічні помилки, наприклад, стосуються неправильно визначеної площі земельної ділянки, її конфігурацій.

Орфографічними помилками є помилки допущені у:

-прізвищі, імені і по батькові громадянина, якому видавався державний акт на право приватної власності на його земельну ділянку;

-назві юридичної особи;

-назві населеного пункту, вулиці тощо.

Відповідно до п. 150 Порядку ведення Державного земельного кадастру  № 1051 виправлення технічних помилок, допущених не з вини органу, що веде Державний земельний кадастр, здійснюється кадастровим реєстратором за заявою зацікавленої особи.

З 2013 року державні акти на право власності на земельну ділянку не видаються, а тому помилку в самому державному акті, який був виданий раніше, виправити неможливо. Для вирішення даного питання необхідно письмово повідомити про факт виявлення помилки територіальний орган  Держгеокадастру за місцезнаходженням земельної ділянки. Заяву разом з доданими до неї документами потрібно подати особисто або надіслати рекомендованим листом з описом вкладення та повідомленням про вручення. Якщо факт невідповідності відомостей з Державного земельного кадастру та інформації, що міститься в документах, які є підставою для внесення таких відомостей, підтверджено, Державний кадастровий реєстратор за допомогою програмного забезпечення:

• складає в електронній та паперовій формі протокол виправлення помилки, безоплатно виправляє допущену помилку (крім випадків, коли технічна помилка допущена не з вини органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру);
• письмово повідомляє заявника не пізніше наступного дня про виправлення помилки (у тому числі власників, користувачів земельних ділянок, а також третіх осіб, інтересів яких стосувалося виправлення помилок);
• надсилає державному реєстраторові прав на нерухоме майно повідомлення в електронній формі;
• безоплатно видає заявнику витяг, довідку з Державного земельного кадастру, викопіювання з картографічних матеріалів Державного земельного кадастру на заміну документа, в якому виявлено помилку.

У разі, якщо кадастровий реєстратор не може перевірити та підтвердити відомості про власника земельної ділянки, він відмовить у державній реєстрації земельної ділянки. Дана відмова оформлюється відповідним рішенням, яке видається заявнику на руки і це є підставою для звернення до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту належності заявнику правовстановлюючого документу.

Після отримання позитивного рішення суду, заявник подає його державному кадастровому реєстратору разом із державним актом, що містить помилку. На підставі таких документів до Державного земельного кадастру  вносяться зміни і заявнику видається витяг із правильними відомостями.

04.06.2021

Кримінальна відповідальність за невиплату заробітної плати

Своєчасне одержання винагороди за працю – це конституційно закріплене право кожного громадянина. В тому ж випадку, якщо роботодавець нехтує цим правом працівника та не виплачує заробітну плату, законодавець передбачив для нього фінансову, адміністративну та кримінальну відповідальність. В якому випадку працедавця очікує вже кримінальна відповідальність?

Право кожного громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю та соціальних виплат закріплене у статтях 43, 46 Конституції України. Реалізація зазначених конституційних прав громадян також регулюється Законом України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 р. № 108/95-ВР, Кодексом законів про працю України, іншими законодавчими та нормативними актами. Зокрема, законодавством визначено строк, періодичність і місце сплати заробітної плати. У статті 24 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. А стаття 21 цього Закону передбачає заборону будь-якого зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об’єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання.

 

Варто відзначити, що кримінальна відповідальність передбачена не лише за невиплату заробітної плати, але й стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати. Відповідно до статті 175 Кримінального кодексу України під невиплатною слід вважати неповну або несвоєчасну виплату громадянам зазначених соціальних гарантій. При цьому, невиплата утворює склад кримінального правопорушення, якщо вона є безпідставною та триває більше ніж один місяць.

Це означає, що якщо виплати не здійснюються на законних підставах, наприклад, з працівника утримується частина заробітної плати для покриття заборгованості працівника підприємству, на якому він працює або ж невиплата була зумовлена об’єктивними причинами, такими як відсутність бюджетного фінансування – склад кримінального правопорушення в таких випадках відсутній.

Слід зазначити, що визначальним є саме умисність у діях, наприклад нецільове використання коштів, призначених для виплати заробітної плати. При цьому суб’єктом кримінального правопорушення передбаченого ст. 175 ККУ може бути лише керівник підприємства, установи або організації незалежно від форми власності чи громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності. Інші службові особи, а так само приватні особи можуть нести кримінальну відповідальність за цією статтею лише як співучасники.

Водночас частиною 3 статті 175 передбачено можливість звільнення від кримінальної відповідальності, але за певних умов. Так, особа, яка вчинила безпідставну невиплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам більше ніж за один місяць, у т.ч. і внаслідок нецільового використання коштів, призначених для таких виплат, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо:

а) нею здійснена виплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам;

б) виплату проведено до притягнення її до кримінальної відповідальності.

Цікаво, що 7 квітня 2021 року Комітет з питань правоохоронної діяльності на виконання доручення Голови Верховної Ради України розглянув на своєму засіданні проєкт Закону України «Про внесення змін до статті 175 Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за невиплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат». Законопроєкт розроблено з метою посилення кримінальної відповідальності за невиплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат, шляхом внесення змін до статті 175 Кримінального кодексу України.

Законопроєкт пропонується суттєво підвищити розміри штрафів за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених у статті 175 КК, а також виключити частину третю статті 175 Кримінального кодексу України, якою передбачена підстава для звільнення особи від кримінальної відповідальності за вчинення передбачених у цій статті кримінальних правопорушень.

Важливо! У випадку, якщо ви вбачаєте у невиплаті заробітної плати або інших виплат склад кримінального правопорушення вам слід звернутися із відповідною заявою до правоохоронних органів.

 

03.06.2021

Донорство: як використати додаткові дні відпочинку

Відповідно до законодавства донори мають право на увільнення від роботи в день донації та на день відпочинку після кожного дня здійснення донації крові та/або її компонентів. Середній заробіток при цьому зберігається. Як правильно скористатися пільговими вихідними?

Усі аспекти донорства в Україні регулює законодавство. До 25 січня цього року ми керувалися  Законом України  «Про донорство крові та ї компонентів». Та з 25 січня 2021 року нові правила щодо організації заготівлі, тестування, переробки, зберігання, розподілу, транспортування та реалізації донорської крові та компонентів крові визначили в Законі України «Про безпеку та якість донорської крові та компонентів крові». Цей закон розробили задля адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

Як стати донором

Отже, відповідно до законодавства донором крові та/або компонентів крові може бути:

1) будь-який дієздатний громадянин України;

2) іноземець чи особа без громадянства, яка має посвідку на постійне проживання на території України.

Потенційний донор також повинен:

• пройти відповідне медичне обстеження в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, за результатами якого має бути підтверджена відсутність показань до постійного чи тимчасового відсторонення від донорства відповідно до переліку показань, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я;
• пройти співбесіду перед донацією крові та/або компонентів крові, під час якої йому нададуть вичерпну інформацію щодо донації;
• надати письмову згоду на забір у нього крові та/або компонентів крові, а також (за потреби) на застосування до нього допоміжних медичних технологій за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державнуполітику у сфері охорони здоров’я.

Якщо особа, яка повністю підпадає під вищезазначені ознаки, виявить бажання здійснити донацію крові та/або компонентів крові, вона може звернутися до будь-якого суб’єкта системи крові, що здійснює заготівлю, переробку, тестування, зберігання, розподіл та реалізацію донорської крові й компонентів крові, незалежно від реєстрації місця проживання.

Під час медичного обстеження та співбесіди, що проводиться перед донацією крові та/або компонентів крові, особа зобов’язана повідомити відповідній посадовій особі суб’єкта системи крові всю відому їй інформацію про перенесені та наявні в неї захворювання, а також про вживання нею наркотичних речовин та властиві їй інші форми ризикованої поведінки, що можуть спричинити зараження реципієнта інфекційними хворобами внаслідок трансфузії, а також за наявності яких виконання донорської функції може бути обмежено.

Зазначена інформація засвідчується особистими підписами особи, яка виявила бажання здійснити донацію крові та/або компонентів крові, та посадової особи закладу охорони здоров’я, в якому проводиться медичне обстеження перед донацією, і становить лікарську таємницю.

Величину разової максимально допустимої дози крові та компонентів крові, збір якої може бути здійснено від одного донора, та регулярність донацій визначається відповідно до Закону центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я. Більшість суб’єктів системи крові використовують послуги штатного працівника  лікаря-терапевта, який приймає відповідні рішення. Лікар-терапевт уповноважений приймати остаточне рішення про допуск до донації або про відсторонення донора від виконання ним донорської функції на підставі результатів обов’язкового медичного обстеження, проведеного в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади.

Результати процедур медичного обстеження та тестування донорів щодо допуску до здійснення донації документально фіксуються, а будь-яка невідповідність критеріям допуску до донорства повідомляється донору з наданням повної інформації та обґрунтування з дотриманням вимог щодо конфіденційності.

Детально порядок медичного обстеження донорів крові та компонентів крові визначено Наказом МОЗу України від 08.02.2021 № 207.

Пільги та обов’язки донорів

Донор має право на увільнення від роботи в день донації та збереження за цей день середнього заробітку. Крім того, день відпочинку із збереженням середнього заробітку надається донору після кожного дня здійснення донації крові та/або компонентів крові.

Здобувачі вищої, професійної (професійно-технічної) та фахової передвищої освіти у зазначені дні звільняються від занять, а військовослужбовці строкової служби та курсанти закладів військової освіти – від несення нарядів, вахт та інших форм служби.

Однак донор має й деякі обов’язки перед роботодавцем. Зокрема, повідомити, що планує здавати кров, щонайпізніше за один робочий день до дня донації; використати день відпочинку безпосередньо після дня донації або приєднати до щорічної відпустки.

Повідомлення керівника за місцем роботи про намір пройти обстеження і здати кров здійснюється у формі письмової заяви. Роботодавець зобов’язаний безперешкодно відпустити з роботи працівника, що є або виявив бажання стати донором, у дні медичного обстеження і донації крові та/або її компонентів. Як виняток: відсутність донора на робочому місці в ці дні загрожуватиме життю чи здоров’ю людей, спричинить невиконання завдань, пов’язаних із забезпеченням оборони, безпеки держави та громадського порядку, завдасть суттєву матеріальну шкоду або матиме інші тяжкі. На час донації роботодавець увільняє працівника від роботи зі збереженням середнього заробітку

Для цього працівнику необхідно подати роботодавцю заяву про увільнення від роботи. У такій заяві фахівці радять донору вказувати, коли буде надано довідку на підтвердження факту донації (наприклад, першого робочого дня після дня донації крові), коли донор бажає отримати день відпочинку (безпосередньо після дня донації або разом зі щорічною відпусткою).

Якщо медичне обстеження виявить протипоказання для донації, працівник не може вимагати дня відпочинку, утім оплата за день обстеження визначається з огляду на середній заробіток. У разі, якщо працівник планував узяти день відпочинку одразу після донації, він має вийти на роботу і надати довідку про проведене обстеження.

Роботодавцеві радимо звертати увагу на медичний документ, який надає працівник після обстеження або донації крові:

• № 435/о «Довідка щодо надання донорам пільг» – працівник має право на день відпочинку за донацію крові;
• № 436/о «Довідка щодо обстеження донора» – працівник кров не здавав і не має права на день відпочинку.

Поширені запитання

Якщо працівник приніс довідку про те, що здавав кров у період соціальної відпустки на дітей, чи продовжиться ця відпустка?

На жаль, ні, оскільки законом передбачено продовження лише щорічної основної відпустки.

Працівник вранці здав кров, а після обіду прийшов на роботу. Керуючись нормами закону, працівник написав заяву, що просить надати йому день відпочинку за день здавання крові та ще один день відпочинку за роботу в день донації. Чи може роботодавець виконати вимоги працівника?

Вирішення ситуації залежатиме від того, чи узгоджував працівник з керівництвом, що працюватиме в день донації крові. Якщо ж він вийшов на роботу з власної ініціативи, права на інший день відпочинку за роботу в цей день він не має. Такий працівник має право лише на день відпочинку за день донації крові, який він може приєднати до щорічної відпустки або взяти на наступний день після донації.

Якщо під час щорічної відпустки працівник надав роботодавцю  довідку за формою № 435/о про здавання крові, чи продовжиться відпустка?

У цьому випадку роботодавець зобов’язаний продовжити відпустку на один календарний день, навіть якщо працівник не писав заяви про продовження відпустки. Щоб отримати право на продовження відпустки, працівник має надати довідку до завершення цієї відпустки.

 

01.06.2021

Батькам майбутніх школярів – про процедуру зарахування в перший клас

Наближення шкільного віку дитини її батьки завжди чекають з помітним хвилюванням та почуттям відповідальності за долю і майбутні успіхи своєї дитини. Рішення про вибір навчального закладу, зазвичай, приймається за рік, а то й раніше до початку першого навчального року. Бажання батьків – вільно обирати і школу, і першу вчительку для свого чада. Проте потрібно розуміти процес зарахування майбутніх першачків до навчальних закладів, аби потому не бути розчарованим та вчасно завершити всі приготування.

Стаття 53 Конституції України встановлює, що кожен має право на освіту. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах, розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання, надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Яким чином здійснюється зарахування до першого класу, які документи потрібно надати батькам?

Зарахування дітей до першого класу відбувається шляхом подачі заяви до закладу освіти одним з батьків разом з наступними документами :

– копія свідоцтва про народження дитини;

-оригінал або копія медичної довідки за формою первинної облікової документації № 086-1/о «Довідка учня загальноосвітнього навчального закладу про результати обов’язкового медичного профілактичного огляду», затвердженою наказом Міністерства охорони здоров’я України від 16 серпня 2010 року № 682, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 10 вересня 2010 року за № 794/18089.

У разі наявності та за бажанням одного з батьків, при поданні заяви про зарахування може бути пред’явлено документ, що підтверджує місце проживання дитини чи одного з її батьків на території обслуговування закладу освіти, реквізити якого зазначаються в заяві про зарахування.

Варто звернути увагу, що право на першочергове зарахування до початкової школи мають діти, які проживають на території обслуговування цієї школи.

Присутність дитини під час подання заяви про зарахування не є обов’язковою.

За якими правилами відбувається зарахування дітей до першого класу?

Перш за все до школи зараховуються усі діти, місце проживання яких на території обслуговування закладу освіти підтверджене, а також діти, які є рідними (усиновленими) братами та/або сестрами дітей, які здобувають освіту у цьому закладі, чи дітьми працівників цього закладу освіти, чи випускниками дошкільного підрозділу цього закладу освіти (за його наявності).

Крім цього, якщо є  вільні місця у перших класах, зараховуються діти, які не проживають на території обслуговування цього закладу, за результатами жеребкування, процедура проведення якого розробляється відповідно до Наказу Міністерства освіти і науки України від 16.04.2018  № 367 «Про затвердження Порядку зарахування, відрахування та переведення учнів до державних та комунальних закладів освіти для здобуття повної загальної середньої освіти», схвалюється педагогічною радою закладу освіти та затверджується його керівником.

Також зараховуються на вільні місця та за умови утворення окремого (окремих) класу (класів) також і ті діти, які не проживають на території обслуговування цього закладу, але мають бажання здобувати освіту за освітньою програмою, що використовується закладом освіти та затверджена Державною службою якості освіти України. У разі, якщо кількість поданих заяв перевищує загальну кількість місць у такому класі (класах), зарахування дітей відбувається за результатами жеребкування.

Як дізнатися про зарахування дитини до першого класу та дату і час проведення жеребкування?

Впродовж двох робочих днів з дня зарахування дітей заклад освіти з дотриманням Закону України «Про захист персональних даних» оприлюднює на інформаційному стенді закладу освіти, а також на офіційному веб-сайті закладу освіти (у разі відсутності веб-сайту закладу освіти – на веб-сайті органу, у сфері управління якого перебуває заклад освіти):

– список зарахованих учнів із зазначенням лише їх прізвищ;

– оголошення про дату, час, місце і спосіб проведення жеребкування;

– інформацію про кількість вільних місць і прізвища дітей, які претендують на вільні місця;

– наказ керівника закладу освіти про утворення конкурсної комісії у складі 3 осіб для проведення жеребкування.

Що таке жеребкування, як воно відбувається?

Жеребкування – захід публічного характеру, що проводиться за добровільної присутності батьків дітей, які претендують на вільні місця, або уповноваженої ними особи на засадах випадкової вибірки, прозорості та відкритості.

Жеребкування проводиться за допомогою барабана, скриньки або іншого пристрою, що має бути виготовлений з прозорого матеріалу, з використанням однакових за розміром, кольором, вагою, формою та іншими ознаками кульок, карток, аркушів паперу тощо.

Жеребки виготовляються чи запаковуються у спосіб, що унеможливлює ознайомлення з їх змістом до моменту діставання їх з пристрою.

Тип пристрою та жеребків визначається конкурсною комісією до її засідання, на якому відбувається жеребкування.

Кількість жеребків, які дають право бути зарахованим на вільне місце, має відповідати кількості таких вільних місць. Інформація про те, які з жеребків дають право бути зарахованим на вільне місце, має бути доведена до відома усіх присутніх учасників жеребкування з обов’язковим відображенням у відповідному протоколі засідання конкурсної комісії.

Жеребки до їх поміщення у пристрій демонструються присутнім учасникам жеребкування, які мають право оглянути як жеребки, так і пристрій.

Після перемішування жеребків у пристрої, кожен учасник жеребкування дістає жеребок з пристрою у порядку розміщення дітей у списку, сформованому в алфавітному порядку, розпаковує його, демонструє та оголошує усім присутнім учасникам жеребкування та членам комісії його зміст. У разі відсутності під час жеребкування одного з батьків дитини або уповноваженої ними особи жеребок замість них дістає з пристрою визначений конкурсною комісією член цієї комісії.

Інформація про результат кожного учасника жеребкування відразу фіксується у протоколі засідання конкурсної комісії.

Після діставання останнього жеребка головою або одним з членів конкурсної комісії оголошуються результати жеребкування, що фіксуються в протоколі, який підписується усіма членами конкурсної комісії та є підставою для видання відповідного наказу про зарахування дітей на вільні місця.

Учасник жеребкування може звернутися зі скаргою до органу, у сфері управління якого перебуває заклад освіти, протягом двох робочих днів після оголошення результатів жеребкування.

Звертаємо увагу на те, що у зв’язку з карантинними обмеженнями, які діють на території України за посиланням: https://school.isuo.org/ батьки мають змогу подати електронну заяву про реєстрацію в заклади загальної середньої освіти, а згодом отримати результати про зарахування.

Якщо у Вас або Ваших родичів наявний цивільний або адміністративний спір, виникають додаткові питання, то  Ви можете отримати консультацію професійного юриста, звернушивсь до системи безоплатної правової допомоги.

 

30.03.2021

Як діяти, якщо тиснуть колектори?

Нав´язливі дзвінки, “листи щастя”, погрози… Так професійні “вибивачі боргів” тероризують українців, які з різних причин не сплачують кредити або є поручителями. Тому не дивно, що у пересічних українців при слові “колектор” виникають не найприємніші асоціації. Хто ж такі колектори та чому українці воліють з ними не мати справ? Чи законна їх діяльність та як захиститися від протиправних дій “вибивачів боргів”?

Хто такі колектори та які правові підстави їх діяльності?

 Колекторська компанія – це юридична особа, яка від імені  банку чи іншого кредитора або на підставі переуступлення права вимоги займається стягненням. На даний час підставою для виконання колекторською організацією своїх функцій може бути договір, укладений з кредитором (договір доручення, комісії, факторингу) по боргам, які виникли через прострочення кредитних зобов’язань.

Станом на сьогодні спеціальних законодавчих актів, які регулюють діяльність колекторів в Україні, немає, але водночас законодавство прямо не забороняє їх діяльність.

27 січня поточного року Верховною Радою України прийнято в першому читанні проект Закону  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту боржників при врегулюванні простроченої заборгованості».

Законопроектом передбачається врегулювати правовідносини, що виникають під час врегулювання простроченої заборгованості, з метою захисту прав споживачів – боржників та обмеження доступу до ринку потенційно недобросовісних колекторів. Зокрема, пропонується законодавчо визначити поняття «колекторська компанія», «врегулювання простроченої заборгованості», створити відповідний Реєстр колекторських компаній, який буде вести Національний банк України, колекторські компанії у своїй діяльності повинні будуть діяти за чітко встановленими правилами, дотримуючись норм етичної поведінки та у разі порушення норм законодавства нести визначену законом відповідальність.

 Основна функція колекторів – стягнення боргу з боржника, яка може визначатися як послуга, що надається колектором відповідному кредитору (так зване посередництво між кредитором і боржником). У такому випадку колектор виступає посередником між кредитором і боржником за певну винагороду, передбачену умовами договору. У разі, якщо ж колектор купує право вимоги до боржників у кредиторів, він фактично набуває статусу нового кредитора.

Варто звернути увагу, що у своїй діяльності колекторські компанії повинні дотримуватися вимог законодавства, що стосується розкриття банківської таємниці, а також захисту персональних даних.

Слід пам’ятати, що в будь-якому разі у боржника є право вимагати номер договору, дату його оформлення, дані первинного кредитора і тип договору між кредитором та колекторами (факторинг, доручення тощо). А також є право вимагати для ознайомлення завірені копії цих документів. Адже, згідно з частиною 2 статті 517 Цивільного кодексу України боржник має право не виконувати свого обов’язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов’язанні.

Які права колекторів?

Примусове стягнення заборгованості в рамках закону може бути здійснене лише за рішенням суду, що набрало законної сили і з дотриманням усіх офіційних процедур, передбачених Законом України «Про виконавче провадження».

Колектори самостійно цього робити ні в якому разі не можуть. Але вони мають право звернутися до суду із метою стягнення переуступленого їм боргу і у випадку позитивного рішення суду звертатися до виконавчої служби чи приватних виконавців з метою стягнення заборгованості.

Слід зазначити, що колектори вкрай рідко вдаються до судового порядку стягнення заборгованості. Відбувається це з ряду причин: небажання нести додаткові часові та грошові витрати, відсутність доказової бази, безпідставність висунутих до боржника вимог, безперспективність примусового стягнення боргу в порядку виконавчого провадження тощо.

Отже, фактично єдина законна функція колекторів – це письмово нагадувати боржникам про залишок боргу (а в разі несплати, передавати справи до суду, щоб отримати борги державними чи приватними судовими виконавцями).

Банк чи інша організація, яка передає борги, передаючи інформацію про позичальника, має враховувати положення ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність», де вказано, що інформація щодо діяльності й фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, є банківською таємницею, розголошення якої заборонене, хоча й допускається лише у виняткових випадках, передбачених законом.

Як діяти, коли вас турбують колектори щодо кредиту, по сплаті якого ви дійсно маєте заборгованість?

Колектори можуть телефонувати у будь-який день та час, можуть тиснути з метою отримання боргу або й погрожувати. У такій ситуації можна скористатися наступними порадами:

• опанувати себе, спілкуватися ввічливо і тактовно, не зриваючись на крик та погрози у відповідь. При цьому доречно встановити на мобільний телефон додаток, який записує усі ваші телефонні розмови. В майбутньому це слугуватиме доказом у разі неправомірних дій відносно вас с боку колекторів (тиску, погроз, вимагання тощо);
• домовитися про реструктуризацію боргу, тобто погашення його частинами. Як правило, колектори йдуть на такі умови, адже їх мета – отримати від вас гроші;
• взяти гроші для погашення кредиту у іншому банку. Ви можете спробувати оформити новий кредит в банку або небанківській кредитній установі для того, щоб погасити існуючу прострочену позику. Але врахуйте, що в банку це зробити буде непростоз огляду на кредитну історію.
• звернутися до юристів і доручити їм процес роботи з колекторською фірмою. Безумовно, це спричинить додаткові витрати (у разі, якщо не маєте права на безоплатну вторинну правову допомогу), але в ряді випадків звернення до юристів буде єдиним ефективним методом;
• звернутися до суду, якщо ви незгодні з сумою заборгованості.

Як діяти, якщо від вас вимагають віддати кредит, який ви не брали?

Якщо вас та вашу родину турбують колектори щодо кредиту, який ви точно не брали, слід відразу про це повідомити колектору та уточнити, до вас звертаються як до боржника за кредитом, чи третьої особи (так званого поручителя).

Адже непоодинокі ситуації, коли ваш родич чи знайомий взяв кредит і вказав вас поручителем, надавши ваш номер телефону та іншу контактну інформацію. При цьому ви можете і не підозрювати про це. У такому разі краще говорити колекторам, що з боржником ви давно не спілкуєтеся, не бачитеся і не збираєтеся його шукати, щоб передати інформацію. Якщо ж ви підтримуєте стосунки з боржником, вимагайте від нього зв’язатися з ними і видалити ваш номер з бази.

Також може бути, коли позичальник вказав не свій номер телефону кредитору, а ваш, поясніть колекторам цю ситуацію а якщо ви знаєте позичальника – зв’яжіться з ним і попросіть змінити вказані номери телефону.

Врешті ви можете просто змінити номер телефону, щоб вас не турбували колектори.

Але бувають ситуації, коли колектори погрожують, приїжджають до місця вашого проживання, розклеюють ваші фото з ганебними надписами, псують ваш автомобіль з метою залякати вас, щоб ви повернули кредит, то така діяльність є протизаконною і злочинною незалежно від того, чиє у вас заборгованість за кредитом, а тим паче, якщо ви взагалі не брали ніякий кредит.

Будь-який збір інформації про фізичну особу без її згоди є незаконним. У разі порушення своїх прав така фізична особа може звернутися зі скаргою на незаконні дії, пов’язані зі збором, зберіганням і обробкою його персональних даних до спеціально уповноваженого органу державної влади з питань захисту персональних даних або до суду.

Якщо дії представників колекторських компаній виходять за рамки правового поля настільки, що містять в собі ознаки складів кримінальних правопорушень, передбачених Кримінальним кодексом України (наприклад, погроза вбивством, вимагання, примушування до виконання цивільно-правових зобов’язань тощо), терміново необхідно звернутися із заявою про вчинення кримінального правопорушення до органів внутрішніх справ.

Якщо потребуєте правової консультації – телефонуйте Єдиного контакт-центру 0 800 213 103 (цілодобово, безкоштовно в межах України).

 

28.03.2021

Як дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування реалізувати своє право на житло

Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування – це такі ж діти, як і всі, у них є право на життя, на відпочинок, на освіту та інші поряд з цими права, але реалізація майнових прав, таких, як право на житло потребують додаткових зусиль. Як дитині-сироті або дитині, позбавленій батьківського піклування отримати житло розповідає фахівець Підволочиського бюро правової допомоги Андріана Левак.

Стаття 32 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» гарантує збереження за дітьми-сиротами права на житло, в якому вони проживали з батьками, рідними. Але дуже часто в нашому сьогоденні такі діти залишають без батьківської любові і без житлового приміщення. До повноліття ними можуть опікуватись інші люди, які забезпечують їх житлом. Що робити коли дитині-сироті виповнюється 18 років, куди іти жити?

Статею 33 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які досягли 16 років, у разі відсутності в них житла мають право зараховуватися на квартирний облік та соціальний квартирний облік.

На даний квартирний облік діти зараховуються за місцем їх походження або проживання до встановлення опіки. З 16 років на облік можна стати за заявою опікуна чи піклувальника, прийомних батьків, батьків-вихователів, адміністрації закладу, де проживає дитина, або органу опіки та піклування.

Такий квартирний облік ведуть органи місцевого самоврядування (місцеві ради), які власне і надають соціальне житло, особам, що перебувають на квартирному обліку. Порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на забезпечення житлом дітей-сиріт затверджується щороку Кабінетом Міністрів України.

В грудні 2020 року Верховна Рада України прийняла ряд змін щодо захисту житлових прав дітей-сиріт, а саме:

• діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які досягли 16 років, а також особи з їх числа, які перебувають на обліку внутрішньо переміщених осіб, беруться відповідними органами місцевого самоврядування на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, за місцем їх фактичного проживання, зазначеним у довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи;
• діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які досягли 16 років, а також особи з їх числа, місцем проживання яких до влаштування в сім’ї громадян, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є населені пункти тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей, територія населених пунктів на лінії зіткнення, тимчасово окупована територія Автономної Республіки Крим та які не перебувають на обліку внутрішньо переміщених осіб, беруться на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, органами місцевого самоврядування за місцем їх фактичного проживання на території населених пунктів України. Зміна місця проживання таких осіб після взяття їх на облік як громадян, які потребують поліпшення житлових умов, не є підставою для зняття їх з відповідного обліку;
• особи з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, після досягнення 23 років не втрачають право на позачергове отримання жилого приміщення, за умови їх перебування у встановленому порядку на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, на момент досягнення 23-річного віку.

Дані зміни дають можливість дітям-сиротам та дітям, позбавлених батьківського піклування стати на квартирний облік за місцем фактичного проживання. Також важливим аргументом є те, що після досягнення 23-річного віку такі особи не втрачають дане право. Такі зміни вводяться в дію з 31 березня 2021 року.

 

25.03.2021

Що робити, якщо шахрай взяв онлайн-кредит на ваше ім’я

Інколи у житті трапляються ситуації, коли фінансові установи вимагають повернути гроші, які людина ніби то взяла. Але людина вперше чує, що вона  оформила онлайн кредит. Що робити?

Мікрокредит ‒ це невелика сума грошей, яку банк або небанківська організація надає в кредит на певний період. Такий кредитний договір можна укласти з мікрофінансовою організацією (МФО), у тому числі через мережу Інтернет. Для цього необхідно лише зареєструватись на сайті МФО і внести всі необхідні дані. Процес недовгий та нескладний, тому цим все більше користуються недобросовісні особи ‒ шахраї.

У випадку виявлення факту укладення на ваше ім’я договору онлайн – кредиту необхідно дізнатися, в якій саме МФО взято кредит і яку суму ви начебто винні, та:

• звернутися до МФО з вимогою надати завірені в установленому порядку копії кредитного договору, що має містити номер, дату укладення, реквізити кредитора, а також документів, які підтверджують, що саме ви укладали договір.

Крім того, варто зазначити у зверненні до МФО, що особисто ви ніяких кредитних договір з МФО не укладали, коштів не отримували (за наявності навести необхідні докази) та вимагаєте скасувати заборгованість, що начебто рахується за вами;

• записувати всі телефоні розмови із співробітниками МФО чи колекторськими компаніями, що намагатимуться стягнути з вас відповідну заборгованість, які в майбутньому можуть будуть використані як докази неправомірних дій таких організацій;
• звернутися до правоохоронних органів із заявою про вчинення щодо вас кримінального правопорушення, зокрема шахрайства, яке полягає у оформленні на вас кредиту. Це робиться задля того, щоб правоохоронний орган зміг зафіксувати факт правопорушення та внести відомості щодо нього до Єдиного реєстру досудових розслідувань;
• за бажанням повідомити щодо укладення на ваше ім’я онлайн-кредиту сторонньою особою Департамент кіберполіції Національної поліції України, до повноваження якого надежить участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики щодо попередження та протидії кримінальним правопорушенням, механізм підготовки, вчинення або приховування яких передбачає використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку;
• звернутися зі скаргою щодо укладення договору онлайн – кредиту на ваше ім’я сторонньою особою з використанням підроблених документів до Національного банку України з метою проведення перевірки та відібрання пояснень від МФО.

Важливо! У разі, якщо МФО відступило право вимоги щодо кредитної заборгованості колекторській компанії, пам’ятайте, що ніхто без вашого дозволу не має права заходити до квартири чи будинку (це кримінальне правопорушення, передбачене статтею 162 Кримінального кодексу України – порушення недоторканості житла), забирати будь-які речі (частина третя статті186 Кримінального кодексу України – грабіж, поєднаний з проникненням у житло), примушувати сплатити заборгованість (стаття 355 Кримінального кодексу України – примушування до виконання цивільно-правових зобов’язань), присвоювати собі функції Державної виконавчої служби (стаття 356 Кримінального кодексу України – самоправство).

• якщо всі вищеперераховані дії не призвели до бажаного результату, варто звернутися до суду з позовною заявою про визнання недійсним кредитного договору.

Дана позовна заява розглядається за правилами загального позовного провадження. В ході розгляду справи необхідно буде надати докази, що договір ви не укладали, про його існування не знали, на вебсайті МФО не реєструвались і листування з ними взагалі не вели.

Варто подати клопотання до суду про витребування у мобільного оператора, номер якого було зазначено для отримання кредиту, відомостей про місцезнаходження мобільного пристрою за номером телефона та роздруківку смс – повідомлень, а також про витребуванню інформації у банківської установи щодо рахунку (картки), на який перераховані кредитні кошти.

Після того, як буде доведено факт шахрайства, рекомендуємо вам звернутися в Бюро кредитних історій з вимогою вилучити запис про оскаржену кредитну заборгованість з вашої кредитної історії.

 

24.03.2021

Роботодавець не виплатив заробітну плату при звільненні. Як діяти?

Якщо ви вирішили звільнитися – можете розраховувати, що роботодавець виплатить вам усю зароблену вами суму коштів у день звільнення. Якщо ж цього дня ви не працювали – кошти повинні виплатити не пізніше наступного дня після пред’явлення вимоги про розрахунок. Але що робити, якщо роботодавець “забув” вас розрахувати? 

Працівник, якому не виплатили заробітну плату, має право не тільки стягнути саму заборгованість, але також середній заробіток за період затримки розрахунку, а також компенсацію втрати невиплачених доходів. Стаття 175 КК України передбачає кримінальну відповідальність за безпідставну невиплату заробітної плати у вигляді штрафів, аж до позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Відсутність грошей у роботодавця не є поважною причиною для невиплати заробітної плати працівнику.

Стягнути заборгованість по заробітній платі можна двома способами. Це досудовий і судовий порядок.

У досудовому порядку варто звертатися до комісії по трудових спорах (якщо вона створена на підприємстві). Якщо такої комісії немає або вона не створена – необхідно звертатися зі скаргою на роботодавця в державну службу з питань праці. Територіальні відділення Держпраці існують у всіх областях України. Цілком ймовірно, що після того, як ви звернетеся до них зі скаргою на роботодавця – вам буде виплачена заробітна плата і не доведеться додатково звертатися до суду. Це істотно заощадить ваш час і ви досягнете результату набагато швидше.

Якщо досудовий порядок не приніс бажаного результату – залишається один тільки шлях. Звертатися до суду. Для цього потрібно:

• для початку – звернутися письмово із заявою до роботодавця з вимогою виплатити заробітну плату. Таку заяву потрібно відправити поштою рекомендованим листом і залишити собі чек та копію такої заяви. Можна також здати заяву в канцелярію роботодавця
• звернутися із заявою на ім’я роботодавця про видачу довідки про нараховану, але невиплачену заробітну плату. Якщо з якоїсь причини роботодавець не надав ці документи, то тоді потрібно звернутися до Пенсійного фонду і взяти довідки  за формами ОК5 і ОК7. З цих документів буде видно, по-перше, офіційну заробітну плату працівника, а також яке підприємство платило соціальні внески за цього найманого працівника
• якщо у працівника на руках є трудова книжка із записом про останнє місце роботи, є наказ про прийняття на роботу і наказ про звільнення, копії таких документів також будуть додаватися до заяви в суд. Якщо таких документів немає, то тут доведеться обійтися тільки довідкою ОК5 і ОК7
• найголовніше – скласти позовну заяву до суду. Або ж заяву про видачу судового наказу. До речі, остання, так званий наказовий порядок. подається в тому випадку, коли позовні вимоги беззаперечні. Тобото, якщо роботодавець жодним чином не заперечує саму суму заборгованості і згоден з нею. Такі суперечки розглядаються набагато швидше. За п’ять днів ви вже можете отримати судовий наказ, який є виконавчим документом та подається до виконавчої служби для примусового виконання
• якщо є які-небудь суперечки про суму заборгованості, тут доведеться вже звертатися з повноцінною позовною заявою. Такі трудові суперечки можуть розглядатися за спрощеним порядком, але термін розгляду не повинен перевищувати 60 днів.

Будь-які терміни давності на такі суперечки не поширюються, тобто, стягнути заробітну плату можна і через п’ять років з моменту, як її не виплатили. Крім того, позивачі за законом в таких суперечках звільнені від сплати судового збору.

 

22.03.2021

Порядок оформлення права власності на земельний пай

На сьогодні склалася ситуація, коли у власників сертифікатів на право земельного паю виникає гостра необхідність оформити право власності на саму земельну ділянку в установленому законом порядку. Якщо ж такий власник сертифікату не використає своє право до 2025 року, то вважатиметься, що такі власники ділянок автоматично відмовилися від землі. Після 1 січня 2025 року незатребувані ділянки будуть визнані безхазяйними. Їх передадуть у комунальну власність територіальної громади, на території якої вони розташовані. Про порядок оформлення права власності на земельну ділянку (пай) розповідається у даній статті.

Що таке земельний пай?

Вперше поняття земельного паю згадується в Указі Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва». Згідно даного Указу, земельний пай – це частина землі, що належить сільськогосподарському підприємству, праву на яку передано його власнику. У відповідності з Указом Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» земельні паї – землі колективних сільськогосподарських підприємств порівну, в умовних кадастрових гектарах та вартісному вираженні, розподіляються між членами господарств. Тобто в таких членів виникає право не на землю, а на те, щоб її (отримати) приватизувати.

Право на земельний пай засвідчується сертифікатом на право земельного паю. Його власник має право володіти та користуватися своїм паєм. Так як сертифікат засвідчує лише право його власника на отримання земельної ділянки (а не право на саму ділянку), то цей документ не визначає меж земельної ділянки, а вказує лише його площу в умовних кадастрових гектарах і вартість (у гривнях).

• Для оформлення права власності на земельну ділянку (пай), Вам необхідно здійснити такі дії:

 

• звернутися до відповідної сільської, селищної, міської ради із письмовим клопотанням про передачу у власність відповідної земельної ділянки та надання дозволу на розробку проектної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). До заяви необхідно додати: копію сертифікату на земельну частку (пай).
• після отримання рішення сільської, селищної, міської ради Вам необхідно звернутися до землевпорядної організації та укласти договір на розробку проектної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
• за результатами розробки вказаної проектної документації Вам потрібно зареєструвати земельну ділянку в Державному земельному кадастрі (ДЗК) з присвоєнням їй кадастрового номеру. За результатами реєстрації видається Витяг з Державного земельного кадастру.
• після того, як Ви отримали Витяг з Державного земельного кадастру, Вам необхідно звернутися до відповідної сільської, селищної, міської ради для затвердження проектної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для оформлення земельної ділянки у власність;
• із рішенням про затвердження проектної документації необхідно звернутись до державного реєстратора та здійснити реєстрацію права власності на земельну ділянку. За результатами реєстрації отримати Витяг про державну реєстрації права власності на нерухоме майно, а саме земельну ділянку(пай).

Отже для повноцінного використання земельної частки (паю) радимо провести процедуру оформлення права власності згідно чинного законодавства України.

 

18.03.2021

Особливості оформлення заповіту на земельні ділянки (пай)

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст. 1233 Цивільного кодексу України).

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю та здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається (ст.1234 Цивільного кодексу України).

Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Також на прохання особи нотаріус може записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним (ст. 1248 Цивільного кодексу України).

Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування (ст.1251 Цивільного кодексу України).

Для того щоб оформити заповіт необхідно надати:

• документи, що посвідчують особу заповідача (паспорт, код);
• паспортні дані фізичної особи, на користь якої заповідається майно (прізвище, ім’я, по батькові, дата народження);
• документи, що підтверджують право власності на земельні ділянки (не обов’язково);
• документ, що підтверджує сплату державного мита за оформлення заповіту.

При наданні даних щодо фізичної особи, на користь якої заповідається майно слід звернути увагу на правильність зазначення паспортних даних у заповіті.

При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається (1.5. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Відомості про заповіти підлягають обов’язковій державній реєстрації у Спадковому реєстрі (п.8 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Слід пам’ятати, що після оформлення заповіту майно залишається у власності заповідача.
Також після складання заповіту залишається право скасувати та змінити заповіт. Кожен новий заповіт скасовує чи змінює раніше складений.

Після оформлення заповіту нотаріус або уповноважена особа органу місцевого самоврядування видають заповідачу посвідчений примірник заповіту.

У випадку необхідності роз’яснення чинного законодавства з метою захисту Ваших прав та інтересів Ви можете звернутися до найближчого центру безоплатної правової допомоги або бюро правової допомоги.

 

17.03.2021

Земельний сервітут: як законно користуватися чужою земельною ділянкою?

Бажаєте користуватись чужою земельною ділянкою, – здійснювати прохід (проїзд) через чужу земельну ділянку, прокласти чи експлуатувати лінії електропередач чи зв’язку, або трубопроводу для забезпечення водопостачання чи меліорації? Тоді Вам потрібно встановити земельний сервітут.

 Що таке земельний сервітут?

Земельний сервітут – це право користування чужою земельною ділянкою. Таке право може бути як платним, так і повністю безкоштовним. Може  виникнути питання, а навіщо потрібен сервітут, якщо є звичайна та всім знайома оренда, і яка ж між ними різниця? Адже і те, і інше надає можливість користуватися земельною ділянкою.

Так, земельний сервітут потрібен тоді, коли людина не збирається використовувати ВСЮ земельну ділянку в повному обсязі, він потрібен з метою отримання однієї -двох  конкретних можливостей ЗРОБИТИ щось на земельній ділянці або його ЧАСТИНІ. У багатьох випадках право сервітуту оформляють сусіди, яким потрібно через ділянку іншого сусіда проїхати, пройти, або провести водопровід тощо. Але, при цьому, просто нахабно вимагати у сусіда зробити дорогу посеред його городу  не можна! Необхідно навести достатні обґрунтування, що в інших місцях або іншими способами зробити дорогу або провести трубопровід неможливо або дуже складно. Крім цього, частина 4 статті 98 Земельного кодексу України визначає, що сервітут повинен бути найменш обтяжливим для власника земельної ділянки.

Зміст та підстави для встановлення земельного сервітуту

Існує чотири можливих підстави для встановлення земельного сервітуту:

• договір;
• закон;
• заповіт;
• рішення суду.

Найбільш поширеним є встановлення сервітуту на підставі договору між особою, яка вимагає його встановлення, та власником земельної ділянки.

Типова форма договору земельного сервітуту законом не визначена, тому він може укладатися у довільній формі відповідно до вимог цивільного законодавства. Щодо змісту такого договору про встановлення земельного сервітуту, то, виходячи з його спрямованості, слід чітко викласти усі права, що надаватимуться особі, в інтересах якої встановлений сервітут.

Оскільки, сервітутне користування може бути, як платним, так і безкоштовним, тому у договорі потрібно встановити ціну за користування земельною ділянкою, зазначити порядок розрахунків, відповідальність за невиконання обов’язків особою, на користь якої встановлено земельний сервітут, порядок внесення плати за сервітут та термін його дії. Якщо термін не буде зазначено, то право, що виникає на підставі такого договору, матиме безстроковий характер.

Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень».

У разі недосягнення домовленості щодо встановлення сервітуту в цілому, або щодо окремих його умов, сервітутне право може виникнути на підставі відповідного судового рішення. Особа, зацікавлена у встановленні сервітуту, має право звернутися до суду з позовом до власника сусідньої земельної ділянки. Позивач повинен буде довести суду, що нормальне використання його земельної ділянки неможливе без обтяження сервітутом чужої сусідньої земельної ділянки, а також те, що потреби особи, в інтересах якої встановлений сервітут, не можуть бути задоволені будь-яким іншим способом.

Щодо встановлення земельного сервітуту за законом, то на сьогодні подібна можливість залишається теоретичною. Чинне законодавство України не передбачає випадків, коли земельний сервітут виникав би безпосередньо на підставі закону.

Встановлення сервітуту заповітом по суті є різновидом його встановлення у формі договору. Після смерті заповідача особа, на користь якої передбачено встановлення сервітуту, також має вчинити певний правочин — погодитися на встановлення сервітуту, прийнявши спадщину та вчинивши дії по її реєстрації. Положення про сервітут повинні бути сформульовані у заповіті з урахуванням тих самих вимог, що і стосовно договору.

Правові наслідки встановлення земельного сервітуту

Відповідно до ч. 2 ст. 101 Земельного кодексу України земельний сервітут не підлягає відчуженню, зокрема, він не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам

Одним із правових наслідків встановлення земельного сервітуту є обтяження обслуговуючої земельної ділянки, тобто певне обмеження прав її власника. Адже,  встановлення будь-якого земельного сервітуту призводить до певного зменшення кількості можливих варіантів використання обслуговуючої земельної ділянки її власником та користувачем. Разом з тим, встановлення земельного сервітуту не має привести до позбавлення власника обслуговуючої ділянки жодної з його можливостей щодо користування чи розпорядження землею в повному обсязі.

Припинення сервітуту

Сервітут може бути припинено шляхом відмови від права особою, в інтересах якої він був встановлений. Також припинення сервітуту відбувається, коли він встановлювався на певний строк. Наслідком спливу цього строку буде його припинення. Оскільки, встановлення сервітуту може бути пов’язано з певними особливими чи надзвичайними обставинами, то з припиненням цих обставин припиняється і сервітут.

Можливі випадки припинення сервітутів у порядку погашувальної давності. Тобто, якщо особа, в інтересах якої встановлений сервітут, не користується правом, яке надає їй сервітут протягом трьох років, її право припиняється — погашається. Підставою припинення сервітуту також може бути смерть особи, на користь якої було встановлено цей сервітут. Особисті сервітути встановлюються на користь конкретної особи і призначені забезпечити їй певні можливості, які в цій ситуації не можуть бути їй забезпечені в інший спосіб. Тому право, яке надає особистий сервітут, має особистісний характер і не може переходити в порядку правонаступництва. Зі смертю особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут, сервітутне право припиняється.

Наостанок, сервітут може бути припинений за рішенням суду у разі:

• припинення підстав його встановлення;
• коли встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням.

Консультацію підготував головний спеціаліст відділу «Березнівське  бюро правової допомоги» Сарненського місцевого центру  з надання безоплатної вторинної правової допомоги Василь Тимощук.

 

14.03.2021 

Запрацювали нові штрафи за порушення правил дорожнього руху

З 17 березня набув чинності Закон № 2695 «Про внесення змін до деяких  законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі  правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху», – розповідають юристи Самбірського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Зазначений Закон передбачає, що:

• відновлюється і збільшується відповідальність за керування авто напідпитку від 17 тисяч грн за перший випадок до 51 тис. грн з позбавленням водійських прав на 10 років. За третій випадок – конфіскація авто;
• посилюється кримінальна відповідальність за порушення ПДР, вчинене в стані алкогольного чи іншого сп’яніння, що спричинило тяжкі наслідки;
• збільшується штраф за перевищення швидкості руху більш як на 50 км/год (з 510 до 3400 грн), за залишення місця ДТП – з 255 до 3400 грн з позбавленням права керування ТЗ на строк 1-2 роки або без такого;
• збільшується штраф за керування або передачу керування ТЗ особою, яка не має права ним керувати, – з 510 до 3400 грн, а повторне протягом року – 40800 грн з позбавленням права керування ТЗ на строк від 5 до 7 років (можливе також оплатне вилучення ТЗ);
• збільшується штраф за керування ТЗ особою, яка була позбавлена такого  права, з 510  до 20 400 грн, а повторне протягом року – 40 800 грн з  позбавленням права керування ТЗ на строк від 5 до 7 років (можливе також  оплатне вилучення ТЗ);
• за порушення користування ременями безпеки або мотошоломами штраф  збільшився з 51 грн до 510 грн;
• штраф за порушення правил перевезення дітей, – 510  грн, повторне протягом року – 850 грн;
• забороняється перевозити дітей, зріст яких менший 145 см або тих, що не досягли  2-річного віку, – у транспортних засобах, обладнаних ременями безпеки, без використання спеціальних засобів, що дають змогу пристебнути дитину за допомогою ременів безпеки, передбачених конструкцією цього  транспортного засобу, окрім як у таксі;  дітей до 16-річного віку в кузові будь-якого вантажного автомобіля; організовані групи дітей у темну пору доби заборонялося й раніше, але штрафи не були передбачені.

Для пішоходів та велосипедистів, які порушують правила дорожнього руху,  також зросли покарання. Так, порушення правил велосипедистом – 340 грн (замість 85 грн). Повторне порушення ПДР велосипедистом чи пішоходом – 850 грн (замість 170 грн).

Перехід у невстановленому місці або на заборонений сигнал – 255 грн (раніше – 51 гривня).

Цей закон також дозволяє поліції використовувати автомобілі “Фантом” без розпізнавальних знаків, які будуть виявляти порушників швидкісного режиму.

Зауважимо, профілактичних зупинок транспортних засобів Закон не передбачає.

 

10.03.2021

   Договір дарування земельної ділянки

Влітку 2021 року в нашій державі запрацює ринок землі, тому прогнозується, що угоди із цим видом нерухомості значно пожвавішають. У зв’язку з цим, кожен, хто має у власності земельну ділянку сільськогосподарського призначення, зможе скористатись своїм правом власності та подарувати її, шляхом укладення договору дарування.

На даний час в Україні діє мораторій на відчуження земель сільськогосподарського призначення, тобто заборона на здійснення купівлі-продажу та дарування земельних ділянок сільськогосподарського призначення, в тому числі  земельних ділянок, виділених в натурі власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства. На час дії мораторію земельний пай неможливо було продати або подарувати, але при цьому можна було передавати у спадок і здавати в оренду.

З 1 липня 2021 року набирає чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення», у зв’язку з чим дозволяється відчуження, в тому числі,  дарування земельних ділянок.

Договір дарування земельної ділянки сільськогосподарського призначення укладається в письмовій формі і підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню. При укладенні договору дарування, у нотаріуса, повинен бути присутній як дарувальник так і обдарований, оскільки їх присутність є обов’язковою  умовою для посвідчення даного договору.

Щоб нотаріально оформити договір дарування земельної ділянки, нотаріусу необхідно надати наступні документи:

• паспорт та ідентифікаційний код кожного з учасників угоди. Якщо земля буде даруватись неповнолітній особі – необхідно пред’явити свідоцтво про народження та дозвіл опікунського органу, а також письмову згоду батьків на укладення даного договору;
• документ, який підтверджує право власності на землю(держакт, свідоцтво про право власності чи на спадщину тощо);
• витяг з Державного земельного кадастру;
• відомості про грошову оцінку земельної ділянки.

Відомості про нормативну грошову оцінку певної ділянки можна отримати в центрі надання адміністративних послуг, або у Державному земельному кадастрі. Під час укладання договору дарування землі  нормативна грошова оцінка земельної ділянки прямо  впливає на розмір оподаткування.

Оподаткування за оформлення договору дарування земельної ділянки містить три рівні:

• перший – землю у дар приймають найближчі родичі;
• другий – земля відходить не близькому родичеві;
• третій – земельну ділянку у подарунок приймає, або дарує нерезидент України.

Якщо землю у подарунок приймає близький родич (діти, батьки, чоловік або дружина), така угода не оподатковується. Також звільняються від оподаткування  особи з інвалідністю І групи, діти-сироти та неповнолітні, які позбавлені батьківського піклування.

Коли договір дарування оформлюють на не близького родича або на зовсім чужу людину, під час укладення даної угоди обдарованому доведеться сплатити 5% від вартості землі і військовий збір – 1,5%.

Якщо ж земельне угіддя за угодою дарування переходить до нерезидента, або від нерезидента, то навіть незважаючи на те, що вони можуть бути родичами, треба сплатити податки. А це – 18% від вартості земельної ділянки  і військовий збір – 1,5%.

У статті 125 Земельного кодексу України зазначено, що право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цих прав.

Нотаріус, засвідчуючи договір дарування земельної ділянки, обов’язково в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно самостійно реєструє на нового власника право власності. Тобто, обдарований відразу стає повноправним власником земельної ділянки і немає необхідності додатково реєструвати своє право власності  в будь-яких інших органах.

Також варто пам’ятати, що дарувальник, протягом року, має право вимагати через суд розірвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна у наступних випадках:

• якщо людина, яка прийняла землю в дарунок, учинила щодо дарувальника або членів його сім’ї злочин;
• якщо обдарований неналежно поводиться із земельним угіддям, використовує його не за цільовим призначенням і це загрожує втратою земельної ділянки.
• якщо під час підписання дарувальної угоди на обдарованого покладалися зобов’язання щодо третьої сторони і він їх не виконав.

У разі розірвання договору дарування обдарований зобов’язаний повернути дарунок в натурі.
Довідково: Резидент – це фізична особа, яка має місце проживання в Україні, громадяни-нерезиденти – це іноземці, громадяни України, особи без громадянства, які мають постійне місце проживання за межами України, у тому числі ті, які тимчасово перебувають на території України.

 

08.03.2021

Від народження до повноліття: права та обов’язки дітей в різному віці

За загальними нормами,  повний «пакет» прав та обов’язків людина набуває з повноліття, тобто з 18 років. Однак вже від народження,  дитина  має певні права, які в міру дорослішання тільки розширюються. Пропонуємо розібратись,  які права та обов’язки набувають діти в різному віці.

В українському законодавстві основними нормативно-правовими актами, що регулюють права дитини є  Конституція України, Сімейний кодекс України, Закон України «Про охорону дитинства», Цивільний кодекс України. Основним міжнародним документом, який регулює це питання, є Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 року.

Закон визначає поняття «дитина», як  особа яка не  досягла повноліття, тобто 18 років. Такий підхід відповідає загальним міжнародним нормам. Згідно із Конвенцією про права дитини, дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше.

З народження всі діти мають загальні права такі,  як право на життя, ім’я та громадянство, піклування та турботу, достатній рівень життя (для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку) на захист від усіх форм насильства,  особистої  недоторканності,  захист гідності та  медичну допомогу. Ці  права супроводжують людину все життя.

Інші права набуваються залежно від віку,  деякі змінюються або припиняються з досягненням відповідного віку.

Вже з  двох місяців дитина має право бути всиновленою та відвідувати ясла-садок сімейного типу. З трьох – право на відвідування  дитячого  садка.

З шести років  з’являються нові права. Шестирічна  дитина має право відвідувати школу, бути  членом дитячих громадських організацій та укладати дрібні побутові правочини (наприклад купувати цукерки та морозиво), проте  втрачає право на безкоштовний проїзд в пасажирському автомобільному  транспорті.

В сім років дитина може давати згоду  на зміну прізвища, якщо один або обидва батьків її  змінюють.

10 річна малолітня дитина  може висловлювати свою думку при вирішенні спору між батьками щодо місця свого проживання (таке рішення приймається за спільною згодою батьків).

В 14 років права дитини значно розширюються.  Цей вік  окрім прав передбачає  певні обов’язки.  Малолітні діти не несуть відповідальності, за їх дії відповідають батьки, опікуни або  усиновлювачі.  Однак, в цьому віці діти самостійно відповідають за завдану шкоду та можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності за деякі злочини.

Права, які набувають неповнолітні з 14 років:

• право на отримання паспорта громадянина України;
• самостійно звертатись до суду за захистом своїх прав;
• вибирати собі місце проживання і реєстрації;
• самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;
• самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;
• бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи;
• самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім’я (грошовими коштами на рахунку);
• одержувати інформацію щодо свого усиновлення;
• бути членом молодіжних громадських організацій;
• керувати велосипедом при русі на дорозі;
• навчатись водінню мотоцикла чи мопеда;
• працювати у вільний від навчання час для виконання легкої роботи (за згодою одного з батьків);
• брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.

В 16 років дитина стає майже дорослою. Здатність  оцінювати та аналізувати свої дії, відповідати за свої вчинки та приймати певні рішення — розширяє коло прав та обов’язків.

Так, неповнолітня дитина може самостійно укладати трудовий договір, навчатись водінню автомобіля, на власний розсуд змінити своє прізвище, власне ім’я та по батькові, займатися підприємницькою діяльністю, самостійно виїжджати за межі України.

Додатково: неповнолітня дитина  може одружитись, однак таке право може бути надано лише за рішенням суду. З моменту одруження,  особа буде вважатись повнолітньою.

Що стосується відповідальності, з 16 років неповнолітній несе повну адміністративну та кримінальну відповідальність.

З 18 років у людини настає повна дієздатність, вона втрачає статус дитини і отримує всі права дорослої людини.

 

07.03.2021

Борги за комунальні послуги: яку відповідальність несуть споживачі

Всі ми є споживачами житлово-комунальних послуг, які нам повинні надаватись своєчасно та якісно. З іншого боку у нас, як у споживачів даних послуг також є обов’язок своєчасно та в повній мірі розраховуватись за надані нам послуги. Тож, яку відповідальність несуть споживачі за несплату за комунальні послуги, розповідає Валентина Максимчук, заступник начальника відділу правопросвітництва та надання безоплатної правової допомоги Козятинського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

За несплату за користування житлово-комунальними послугами до боржників може застосовуватись відповідальність у формі: стягнення пені, припинення надання комунальних послуг, виселення з житла та звернення стягнення на нерухомість відповідно до норм законодавства. Розглянемо кожен вид відповідальності.

Стягнення пені

Відповідно до статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов’язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.

Нарахування пені починається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за житлово-комунальні послуги.

Пеня не нараховується за умови наявності заборгованості держави за надані населенню пільги та житлові субсидії та/або наявності у споживача заборгованості з оплати праці, підтвердженої належним чином.

Окрім вищевказаного Закону нарахування пені передбачено також спеціальними нормативно-правовими актами, а саме:

– Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі – НКРЕКП) від 30.09.2015 № 2496: у разі порушення споживачем строків оплати за договором постачання природного газу споживач сплачує за вимогою постачальника пеню в розмірі, визначеному Типовим договором постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2500 (пункт 23 розділу III);

– Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312: за несвоєчасну оплату передбачених договором (комерційною пропозицією) платежів понад обумовлений термін споживач сплачує неустойку (пеню) та інші платежі згідно з законодавством та договором (пункт 4.17 розділу IV);

– Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України  від 21.07.2005 № 630:

за несвоєчасну оплату послуг споживач сплачує пеню в установлених законом та договором розмірах (пункт 23);

виконавець має право, зокрема у разі несвоєчасного внесення споживачем платежів за надані послуги нараховувати пеню у розмірі, встановленому законом та договором (пункт 31);

– Цивільним кодексом України: боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625).

Припинення надання комунальних послуг

Припинення надання комунальних послуг в якості відповідальності за несплату за користування цими послугами передбачено:

– статтею 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», де вказано, що виконавець комунальної послуги має право, зокрема припинити/зупинити надання комунальних послуг у разі їх несплати або оплати не в повному обсязі в порядку і строки, встановлені законом та договором, крім випадків, коли якість та/або кількість таких послуг не відповідають умовам договору;

– Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2496: якщо побутовий споживач не здійснив оплату за спожитий природний газ протягом десяти днів після строку, визначеного договором постачання природного газу, постачальник має право, з урахуванням положень пункту 19 цього розділу, здійснити заходи з припинення постачання природного газу споживачу шляхом направлення споживачу письмового повідомлення (з відміткою про вручення) з вимогою самостійно припинити споживання природного газу за рахунок перекриття запірного пристрою перед газовим приладом та допустити представника постачальника за пред’явленням службового посвідчення на об’єкт для пломбування запірних пристроїв, що має здійснюватися з дотриманням техніки безпеки. При цьому в повідомленні про припинення споживання природного газу постачальник має зазначити підстави та дату припинення газоспоживання, яка не може бути раніше ніж через три дні після дати отримання повідомлення (пункт 21 розділу ІІІ);

– Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженої постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312:

відключення електроустановки може застосовуватись лише у разі несплати використаної (спожитої) електроенергії (пункт 4.17. розділу IV);

оператор системи має право, зокрема тимчасово припиняти розподіл (передачу) електричної енергії, обмежувати обсяг розподілу (передачі) електричної енергії або відключати споживача від мережі без його згоди у випадках та порядку, передбачених цими Правилами та Кодексом систем розподілу, зокрема у зв’язку із заборгованістю споживача за договором про користування електричною енергією та/або договором про постачання електричної енергії, які продовжують свою дію в частині регулювання відносин сторін щодо заборгованості (переплати) за цими договорами, нарахування пені, неустойки, обмеження та припинення постачання електричної енергії тощо (пункт 5.1.1. глави 5.1 розділу V);

електропостачальник має право, зокрема звертатися до оператора системи щодо відключення (обмеження) електроживлення споживача у випадках, визначених цими Правилами, крім випадків постачання вразливим споживачам, визначених Кабінетом Міністрів України (пункт 5.2.1. глави 5.2 розділу V);

припинення повністю або частково постачання електричної енергії споживачу здійснюється:

– оператором системи за умови попередження споживача не пізніше ніж за 5 робочих днів до дня відключення, зокрема у разі заборгованості за надані послуги з розподілу (передачі) електричної енергії відповідно до умов договору з оператором системи;

– електропостачальником за умови попередження споживача не пізніше ніж за 10 робочих днів до дня відключення, зокрема у разі заборгованості з оплати за спожиту електричну енергію відповідно до умов договору з електропостачальником (пункт 7.5. розділу VII).

Припинення постачання тепла, холодної та гарячої води і водовідведення у разі заборгованості за ці послуги у споживача Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типовим договором про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України  від 21.07.2005 № 630 не передбачено.

Звернення стягнення на нерухомість та виселення з житла

Відповідно до статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Але цьому передує звернення надавача комунальних послуг до суду з позовом або заявою про видачу судового наказу стосовно стягнення заборгованості за комунальні послуги, так як факт заборгованості за комунальні послуги не є підставою для виселення. У випадку винесення судом позитивного рішення або видачі судового наказу про стягнення суми заборгованості за комунальні послуги надавач комунальних послуг звертається до виконавчої служби або приватного виконавця з виконавчим документом про стягнення заборгованості в примусовому порядку, в тому числі і шляхом накладення арешту на майно.

Виконавець приймає на виконання виконавчий документ та відкриває виконавче провадження. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

У разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване таке житло, не здійснюється. У такому разі виконавець зобов’язаний вжити заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника. Тобто, на сьогоднішній день (березень 2021 року), якщо сума заборгованості за виконавчим документом не перевищує 120 000 грн. звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване таке житло не здійснюється.

Водночас, якщо сума заборгованості (станом на березень 2021 року) буде більшою ніж 120000 грн., то відповідно до стаття 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна відбудеться звернення стягнення на об’єкти нерухомого майна

В першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.

Разом із житловим будинком стягнення звертається також на прилеглу земельну ділянку, що належить боржнику. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об’єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку.

Відповідальність за несплату за комунальні послуги на період дії карантину

Необхідно відмітити, що дію частини першої статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» було призупинено до 01.07.2020 згідно із Законом України від 17.03.2020 № 533-IX « Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», а саме тимчасово з 18.03.2020 до 01.07.2020 нарахування пені за невнесення плати за житлово-комунальні послуги не здійснювалося.

Водночас, відповідно до Закону України від 17.03.2021 № 530-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов’язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється, зокрема:

1) нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги;

2) припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг громадянам України у разі їх не оплати або оплати не в повному обсязі;

3) примусове виселення із житла та примусове стягнення житла (житлових будинків, частин житлових будинків, квартир, кімнат у квартирах, кімнат, житлових секцій чи блоків у гуртожитках, інших жилих приміщень), що належить на праві приватної власності громадянам України, під час примусового виконання рішень судів щодо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги;

4) примусове виселення громадян за несвоєчасну оплату житлово-комунальних послуг із жилих приміщень у будинках державного, громадського житлового фонду та житлового фонду соціального призначення.

 

04.03.2021

Безоплатна приватизація земельної ділянки. Покроковий механізм

З чого почати безоплатну приватизацію земельної ділянки?

Правильно – з отримання дозволу в органах місцевого самоврядування на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

 Для цього треба звернутися із клопотанням до органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельними ділянками комунальної власності, про надання такого дозволу.

 Таким органом щодо земель комунальної власності є відповідна сільська, селищна, міська рада, на території якої знаходиться бажана земельна ділянка.

До клопотання Ви повинні додати: – викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких слід відзначити бажане місце розташування земельної ділянки, також обов`язковими є долучення до клопотання копії паспорту та ідентифікаційного коду.

 За результатами розгляду Вашого звернення, уповноважений орган має прийняти рішення про надання Вам дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову в його наданні. Рішення про надання дозволу на розробку проекту має бути прийнято в місячний строк.

• У разі отримання позитивного рішення, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб’єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін, виготовлення такого проекту ви можете замовити у будь-якій землевпорядній організації на свій розсуд, головне наявність дозволу на виконання таких робіт.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов’язковому затвердженню органом, що надав дозвіл.

Результатом такого затвердження є прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, що передбачено ч. 9 ст. 118 Земельного кодексу України.

• І останнім кроком для отримання земельної ділянки у власність є реєстрація права власності на земельну ділянку. Для цього вам необхідно звернутись до державного реєстратора, в ЦНАП за місцезнаходженням земельної ділянки.

Витяг про реєстрацію права власності з єдиного державного реєстру речових прав є підтверджуючим документом на право власності на земельну ділянку.

 

02.03.2021

Батьківські внески у школах і садочках: коли це законно

Збирати на різні потреби гроші з батьків, діти яких навчаються в школах чи відвідують дитсадки – в Україні справа вже звична. Хтось каже, що це побори, інші ж стверджують, що це доброчинність для блага дітей. А що про таку «традицію» каже Закон? І яким має бути алгоритм дій батьків у цій ситуації? Роз’яснює фахівчиня Чернівецького місцевого центру з надання БВПД Інга Косован.

Найперше треба знати, що матеріально-технічне забезпечення дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів покладається на їх засновників. За ч.1 ст.79  Закону України «Про освіту» джерелами фінансування суб’єктів освітньої діяльності можуть бути: державний бюджет; місцеві бюджети; плата за надання освітніх та інших послуг відповідно до укладених договорів; плата за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані на замовлення підприємств, установ, організацій, інших юридичних та фізичних осіб; доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання; гранти вітчизняних і міжнародних організацій; дивіденди від цінних паперів, відсотки від депозитів і розміщення коштів спеціального фонду на поточних рахунках банків державного сектору; добровільні внески у вигляді коштів, матеріальних цінностей, нематеріальних активів, одержаних від підприємств, установ, організацій, фізичних осіб; інші джерела, не заборонені законодавством.

Таким чином, одним із законних джерел надходження коштів до бюджету навчального закладу є добровільні внески, які може вносити будь-хто. Проте, варто відрізняти благодійні внески на добровільній основі і вимагання коштів із батьків, що прямо заборонене законодавством України. Тобто, якщо батьки чи інші особи особисто, а головне добровільно мають бажання здати для потреб школи якісь кошти, то вони можуть це зробити, але необхідно дотримуватись деяких правил. Отже, статут навчального закладу повинен передбачати можливість благодійних внесків. Також треба пам’ятати, що такі внески батьки можуть перераховувати виключно у безготівковій формі на спеціальний казначейський рахунок цього навчального закладу. Сума такого переказу не може бути фіксованою. Кожен самостійно має вирішити чи перераховувати гроші взагалі, а якщо так, то яку саме суму.

За постановою Кабінету Міністрів України від 4 серпня 2000 р. № 1222 «Про затвердження Порядку отримання благодійних (добровільних) внесків і пожертв від юридичних та фізичних осіб бюджетними установами і закладами освіти, охорони здоров’я, соціального захисту, культури, науки, спорту та фізичного виховання для потреб їх фінансування» благодійні   внески   можуть   надавати   благодійники набувачам у грошовій формі для потреб їх фінансування за напрямами видатків,  визначеними благодійником, а також як товари, роботи, послуги. Якщо благодійник не визначив конкретні цілі використання коштів, шляхи  спрямування благодійного внеску визначає керівник установи (закладу) відповідно  до першочергових потреб, пов’язаних виключно з основною діяльністю установи (закладу).

Саме тому, перераховуючи благодійні внески, краще зазначити їх цільове призначення, наприклад «Кошти на ремонт вікон школи №…» тощо. Наявність документального підтвердження (квитанція) про внесення коштів на потреби навчального закладу дасть змогу в разі нецільового їх використання поскаржитися на незаконні дії керівників закладів. У свою чергу заклади освіти, що отримують благодійні кошти, а також їхні засновники, зобов’язані оприлюднювати на своїх сайтах кошторис і фінансовий звіт про надходження та використання всіх отриманих коштів. Так само заклад освіти має оприлюднити інформацію про перелік товарів, робіт і послуг, отриманих як благодійна допомога. При цьому, має бути зазначена їхня вартість. Окремо мають бути зазначені дані про кошти, отримані з інших джерел, не заборонених законодавством.

Відповідно до ст. 71 ЗУ “Про освіту”, передбачається можливість здійснення громадського контролю у сфері освіти суб’єктами громадського нагляду, зокрема об’єднаннями здобувачів освіти, об’єднаннями батьківських комітетів та органами, до яких вони делегують своїх представників. Батьківські комітети є добровільними органами громадського самоврядування, які створені на основі єдності інтересів батьків щодо реалізації прав та обов’язків своїх дітей під час організації їх життєдіяльності у закладі.

Суб’єкти громадського нагляду (контролю) мають право проводити моніторинг та оприлюднювати результати, щодо розподілу витрат на освіту та цільового використання коштів з державного та місцевих бюджетів, інших джерел, не заборонених законодавством.

Також, відповідно до ч. 6 ст. 6 Закону України “Про благодійну діяльність та благодійні організації” визначається, що благодійники або уповноважені ними особи мають право здійснювати контроль за цільовим використанням благодійної пожертви, у тому числі, на користь третіх осіб.

Отже, батьки (благодійники) мають право вимагати звіт про використання коштів. Більше того, у тому випадку, коли їм відмовляють у наданні такого звіту чи батькам стало відомо про нецільове використання коштів, які вони перерахували на конкретну потребу, вони можуть скаржитися адміністрації школи. Якщо це не допомагає – до органу управління освітою. Якщо і це не допомагає, то варто звертатися до правоохоронних органів.

Керівники місцевих органів управління освітою та керівники навчальних закладів несуть відповідальність згідно із законодавством про боротьбу з корупцією. Тож, вимагання коштів адміністрацією закладу загальної середньої освіти чи педагогічними працівниками є незаконним та тягне кримінальну відповідальність.

 

25.02.2021

Як реалізувати своє право на безоплатне отримання земельної ділянки

Законодавством передбачена можливість для громадян України набути права власності на земельні ділянки на   підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам:

для ведення фермерського господарства

в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство;

 для ведення особистого селянського господарства

не більше 2,0 гектара;

для ведення садівництва

 не більше 0,12 гектара;

для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)

               у селах                                            у селищах                                у містах

 не більше 0,25 гектара;                не більше 0,15 гектара;          не більше 0,10 гектара;

для індивідуального дачного будівництва

 не більше 0,10 гектара;

 для будівництва індивідуальних гаражів

 не більше 0,01 гектара

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах зазначених норм провадиться один раз по кожному виду використання.

Це означає, що Ви маєте право отримати у приватну власність до шести земельних ділянок різного цільового призначення.

КРОК 1

Обрання вільної земельної ділянки за бажаним місцем розташування та з відповідним цільовим призначенням.

У цьому може допомогти Публічна кадастрова карта за посиланням: https://map.land.gov.ua.

КРОК 2

Звернення до сільської, селищної, міської ради (якщо питання стосуються земель комунальної власності, які розташовані в населених пунктах) або Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру в області (Держгеокадастр) (якщо питання стосується земельних ділянок для сільськогосподарських потреб).

Необхідні документи:

клопотання із зазначенням цільового призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри;

графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (виготовити графічні матеріали вільної земельної ділянки Ви можете власноруч за допомогою Публічної кадастрової карти або звернутися до фахівців системи надання безоплатної правової допомоги);

погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб);

документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства);

копія документа, що посвідчує особу (наприклад, паспорта громадянина України).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об’єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

КРОК 3

Замовлення розроблення проєкту землеустрою у землевпорядній організації шляхом укладення договору з чітким визначенням вартості та строків виконання робіт.

Безпосереднім виконавцем може бути лише особа, яка має сертифікат інженера-землевпорядника, яка і визначить точні межі земельної ділянки, їх геодезичні координати, встановить межові знаки та складе кадастровий план земельної ділянки. У разі відсутності у виконавця робіт сертифіката проєкт землеустрою буде вважатись недійсним і здійснити державну реєстрацію земельної ділянки буде неможливо.

Проєкт землеустрою підлягає обов’язковому погодженню із територіальним органом Держгеокадастру (може направлятися сертифікованим інженером-землевпорядником через портал електронних сервісів Держгеокадастру) та управлінням з питань містобудування та архітектури місцевої державної адміністрації або місцевої ради (у випадку місцезнаходження земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об’єкт будівництва або планується розташування такого об’єкта).

КРОК 4

Реєстрація земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Для реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі необхідно звернутися до територіального органу Держгеокадастру за місцем розташування земельної ділянки із:

заявою про внесення відомостей до Державного земельного кадастру;

оригіналом документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки (погодженим проєктом землеустрою, за потреби, позитивним висновком експертизи);

документацією із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа.

Державний кадастровий реєстратор протягом 14 робочих днів розглядає подані документи та на підтвердження державної реєстрації безоплатно видає заявнику витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, в якому зазначаються відомості внесені до Поземельної книги, зокрема, кадастровий номер. Складовою частиною витягу є кадастровий план земельної ділянки.

КРОК 5

Затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Для затвердження проєкту землеустрою необхідно надати до місцевої ради або територіального органу Держгеокадастру:

клопотання про затвердження проєкту землеустрою;

екземпляр погодженого проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

 витяг із Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Рішення про затвердження проєкту землеустрою є одночасно рішенням про передачу земельної ділянки у власність чи у користування. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

КРОК 6

Державна реєстрація права власності на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Реєстрацію права власності на земельну ділянку здійснюють виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації, у тому числі через центри надання адміністративних послуг, а також нотаріуси на підставі заяви та доданих до неї документів:

документа, що посвідчує особу;

засвідченої копії рішення про безоплатну передачу земельної ділянки;

витягу із Державного земельного кадастру про земельну ділянку;

документа, що підтверджує внесення плати за державну реєстрацію права власності на нерухоме майно — в розмірі 0,1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб (210 грн. у 2020 році).

Строк розгляду заяви — 5 робочих днів.

Після реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Ви стаєте повноправним власником земельної ділянки.

 

12.02.2021

Укладання та внесення змін до договору оренди землі

Договір оренди землі — це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

ст. 13 Закону України «Про оренду землі»

УКЛАДЕННЯ ДОГОВОРУ ОРЕНДИ ЗЕМЛІ

Укладення договору оренди земельної ділянки здійснюється:

• щодо земель приватної власності - за згодою орендодавця та особи, яка вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку;
• щодо земель державної або комунальної власності - на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування – орендодавця, або за результатами аукціону
• на підставі цивільно-правового договору або в порядку спадкування.

ІСТОТНІ УМОВИ ДОГОВОРУ ОРЕНДИ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ

об’єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);

дата укладення та строк дії договору оренди;

орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду, відповідальності за її несплату, а також інші умови, встановлені за домовленістю сторін.

Якщо договір не містить хоча б одну із зазначених істотних умов, у майбутньому він може бути визнаний неукладеним у судовому порядку.

У разі якщо договором оренди землі передбачено здійснення заходів, спрямованих на охорону та поліпшення об’єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.

Інші умови у договорі оренди землі можуть зазначатися лише за згодою сторін.

Земельна ділянка за договором оренди землі вважається переданою орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

ФОРМА ДОГОВОРУ ОРЕНДИ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально.

Типова форма договору оренди землі затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220.

СТРОК ДІЇ ДОГОВОРУ ОРЕНДИ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ

Строк дії договору оренди земельної ділянки не може перевищувати  50 років.

Строк оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства не може бути меншим як 7 років.

ОРЕНДНА ПЛАТА

Сторони договору можуть дійти згоди про встановлення будь-якого розміру орендної плати, але не менше ніж 3 % визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю).

Орендна плата справляється у грошовій формі або за домовленістю сторін у натуральній формі.

Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, здійснюються виключно у грошовій формі.

ЗМІНА УМОВ ОРЕНДИ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ

Зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін у письмовій формі шляхом укладення додаткової угоди.

У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується у судовому порядку.

Зміни до договору оренди набирають чинності з моменту їх державної реєстрації у Дер­жавному реєстрі прав на нерухоме майно, а якщо договір змінюється у судовому порядку, то з дня набрання рішенням суду про зміну договору законної сили, якщо в цьому рішенні не встановлено іншого строку, з подальшою державною реєстрацією.

 

08.02.2021

Присвоєння кадастрового номера земельній ділянці

Кадастровий номер земельної ділянки — індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

ДЛЯ ЧОГО ПОТРІБЕН КАДАСТРОВИЙ НОМЕР

Присвоєння кадастрового номера — обов’язкова складова процесу приватизації, оформлення прав власності, врегулювання договірних відносин, що здійснюється шляхом державної реєстрації земельної ділянки у Дер­жавному земельному кадастрі.

Кадастровий номер присвоюється земельній ділянці незалежно від форми  власності. У разі переходу права власності на земельну ділянку від однієї особи до іншої, виникнення інших, крім права власності, речових прав на земельну ділянку, зміни речових прав на земельну ділянку, інших відомостей про неї кадастровий номер не змінюється.

У разі поділу чи об’єднання земельній ділянці / земельним ділянкам присвоюються нові  кадастрові номери.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» у разі якщо до 1 січня 2025 року власник невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець не оформив право власності на земельну ділянку, він вважається таким, що відмовився від одержання земельної ділянки.

Тому отримання кадастрового номера земельної ділянки, яка вже належить особі на підставі державного акта про право власності на землю, але в якому відсутній кадастровий номер — є необхідною умовою для реєстрації самого права власності на земельну ділянку.

ЯК ОТРИМАТИ КАДАСТРОВИЙ НОМЕР

Для присвоєння кадастрового номера необхідно звернутися до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) і передати на розгляд пакет документів:

заяву (у паперовій або електронній формі) про державну реєстрацію земельної ділянки встановленої форми;

оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки;

документація із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа.

Документи можуть надаватися:

• заявником особисто або уповноваженою ним особою;
• надсилатися поштою цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення;
• в електронній формі надсилатися засобами телекомунікаційного зв’язку.

Згідно з Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про Державний земельний кадастр» у разі, якщо відомості про земельні ділянки, право власності на які виникло до 2004 року, не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників.

СТРОКИ РОЗГЛЯДУ

Державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом 14 днів з дня реєстрації заяви здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації.

На підтвердження державної реєстрації земельної ділянки заявнику безоплатно видається на неї витяг із Державного земельного кадастру.

ВАРТІСТЬ

На сайтах землевпорядних організацій, що займаються земельними питаннями, заявлена різна вартість. На формування вартості впливають: місце розташування ділянки (місто, район, населений пункт); розміри ділянки; наявність документації на землю.

ДОВІДКОВО

Відповідно до Закону України «Про землеустрій» розробниками документації із землеустрою є:

• юридичні особи, які мають необхідне технічне обладнання та в складі яких працюють за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою;
• фізичні особи – підприємці, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інже­нерами-землевпорядниками, відповідальними за якість робіт із землеустрою.

З переліком сертифікованих землевпорядних організацій можна ознайомитися на офіційному сайті Держгеокадастру www.land.gov.ua у розділі «Напрями діяльності / Сертифікація» або у територіальному органі Держгеокадастру.

 

05.02.2021

Земельний податок для фізичних осіб

Земельний податок — це обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), та постійних землекористувачів.

ПЛАТНИКИ ПОДАТКУ

• власники земельних ділянок;
• власники земельних часток (паїв);
• землекористувачі.

Власники земельних ділянок — це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до законодавства набули право власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності. Землекористувачі — юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

ОБ’ЄКТИ ОПОДАТКУВАННЯ

• земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні;
• земельні частки (паї), що знаходяться у власності.

БАЗА ОПОДАТКУВАННЯ

• нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації — для земель, нормативна грошова оцінка яких проведена;
• площа земельних ділянок, нормативна грошова оцінка яких не проведена.

Рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період).

Обов’язок зі сплати податку за земельну ділянку виникає з моменту реєстрації права на земельну ділянку.

СТАВКИ ЗЕМЕЛЬНОГО ПОДАТКУ

Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3% від їх нормативної грошової оцінки:

• для земель загального користування — не більше ніж 1 % від їх нормативної грошової оцінки;
• для сільськогосподарських угідь — не менше 0,3 % та не більше ніж 1 % від їх нормативної грошової оцінки;
• для лісових земель — не більше ніж 0,1 % від їх нормативної грошової оцінки.

За земельні ділянки, що знаходяться в постійному користуванні суб’єктів господарювання (окрім державної і комунальної форми власності), — в розмірі не більше 12 % від їх нормативної грошової оцінки.

Ставка податку за земельні ділянки, розташовані за межами населених пунктів або в межах населених пунктів, нормативна грошова оцінка яких не проводилася, встановлюється у розмірі:

• не більше ніж 5 % від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області;
• для сільськогосподарських угідь — не менше ніж 0,3 % та не більше ніж 5 % від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області;
• для лісових земель — не більше ніж 0,1 % від нормативної грошової оцінки площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

НАРАХУВАННЯ ЗЕМЕЛЬНОГО ПОДАТКУ

Нарахування земельного податку здійснюється податковими органами (за місцем знаходження земельної ділянки) індивідуально для кожної фізичної особи на підставі даних Державного земельного кадастру.

Контролюючі органи обчислюють суми земельного податку та надсилають (вручають) платнику за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення.

Фізичні особи сплачують земельний податок протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Якщо платник податку виявив розбіжності у відомостях про земельну ділянку, що були надані контролюючими органами, йому необхідно звернутись до контролюючого органу за місцем знаходження земельної ділянки з оригіналами документів на право власності, користування пільгою для проведення звірки та уточнення даних.

ПІЛЬГИ ДЛЯ ФІЗИЧНИХ ОСІБ

Від сплати земельного податку звільняються:

• особи з інвалідністю І і ІІ групи;
• особи, які виховують трьох і більше дітей віком до 18 років;
• пенсіонери (за віком);
• ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
• особи, визнані законом такими, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;
• на період дії єдиного податку IV групи власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі за умови передачі земельних ділянок та земельних часток (паїв) в оренду платнику єдиного податку IV групи.

Звільнення від сплати податку за земельні ділянки, поширюється на одну земельну ділянку за кожним видом використання у межах граничних норм:

• для ведення особистого селянського господарства — у розмірі не більше ніж 2 га;
• для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка): у селах — не більше ніж 0,25 га, в селищах — не більше ніж 0,15 га, в містах — не більше ніж 0,10 га;
• для індивідуального дачного будівництва — не більш ніж 0,10 га;
• для будівництва індивідуальних гаражів — не більше ніж 0,01 га;
• для ведення садівництва — не більше ніж 0,12 га.

До переліку видів земельних ділянок, щодо яких фізичні особи мають право на пільги зі сплати земельного податку, не включено земельні ділянки, що утворилися за рахунок переданих за рішенням відповідної ради земельних часток (паїв).

Якщо фізична особа станом на 1 січня поточ­ного року має у власності декілька земельних ділянок одного виду використання, площа яких перевищує межі граничних норм, то до 1 травня поточного року повинна подати письмову заяву у довільній формі до контролюючого органу за місцем знаходження земельної ділянки про самостійне обрання/зміну земельної ділянки для застосування пільги. Пільга починає застосовуватися до обраної земельної ділянки з базового податкового (звітного) періоду (календарний рік), у якому подано таку заяву.

Якщо право на пільгу у фізичної особи виникає протягом календарного року, та/або фізична особа набуває право власності на земельну ділянку/ділянки одного виду використання, така особа подає заяву про застосування пільги до контролюючого органу за місцем знаходження будь-якої земельної ділянки протягом 30 календарних днів з дня набуття такого права на пільгу та/або права власності.

 

01.02.2021

Встановлення меж земельної ділянки

Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцезнаходження поворот­них точок меж земельної ділянки та їх закріплення межовими знаками.

Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Основні випадки, в яких виникає необхідність встановлення меж земельної ділянки:

втрата чи пошкодження раніше встановлених межових знаків;

проведення будівельних робіт на земельній ділянці (у т. ч. при встановленні огорожі земельної ділянки);

під час вирішення межових спорів із власниками сусідніх земельних ділянок;

буріння свердловин;

придбання земельної ділянки новим власником тощо.

Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розробляється, на відміну від інших випадків, без надання дозволу органів місцевого самоврядування у разі передачі у власність чи користування земельної ділянки державної чи комунальної власності, на якій розташовано житловий будинок, право власності на який зареєстровано. Така технічна документація розробляється на замовлення власника житлового будинку.

УКЛАДАННЯ ДОГОВОРУ ІЗ ЗЕМЛЕВПОРЯДНОЮ ОРГАНІЗАЦІЄЮ

Розробниками технічної документації із землеустрою, у тому числі й щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), є:

юридичні особи, які мають необхідне технічне обладнання та в складі яких працюють за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є від­повідальними за якість робіт із землеустрою;

фізичні особи – підприємці, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками, відповідальними за якість робіт із землеустрою.

Інженери-землевпорядники сільських (селищних) рад не мають права здійснювати роботи зі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

НЕОБХІДНІ ДОКУМЕНТИ

копія документа, що посвідчує право власності (користування) на земельну ділянку (за наявності);

рішення відповідного органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади про надання дозволу на відведення земельної ділянки у власність (користування) з викопіюванням, на якому зазначене її місце розташування (якщо такий дозвіл вимагається);

копія документа, що підтверджує право власності на нерухоме майно, яке знаходиться на цій земельній ділянці (за наявності);

копія документа, що посвідчує особу, та ідентифікаційного коду.

ВАРТІСТЬ ТА СТРОКИ

Вартість встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та строки виконання таких робіт залежать від площі земельної ділянки, складності робіт та інших чинників і відображаються у договорі.

МЕЖОВІ ЗНАКИ НЕ ВСТАНОВЛЮЮТЬСЯ:

у спільних поворотних точках меж суміжних земельних ділянок, на яких раніше встановлено межові знаки;

у місцях, де їх установка неможлива (на водних об’єктах, при забороні проведення земляних робіт). У такому разі поворотні точки меж земельної ділянки можуть позначатися маркуванням фарбою;

у поворотних точках меж земельних ділянок, які у визначеному законодавством порядку надані (передані) для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування лінійних об’єктів: споруд опорних конструкцій (опори, стояки опор) повітряних ліній електропередачі, радіорелейних ліній та ліній зв’язку;

за бажанням власника (користувача) — у разі якщо межі земельних ділянок у натурі (на місцевості) збігаються з природними та штучними лінійними спорудами і рубежами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, шляхами, шляховими спорудами, парканами, огорожами, фасадами будівель тощо).

ПОРЯДОК ВСТАНОВЛЕННЯ МЕЖ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ В НАТУРІ (НА МІСЦЕВОСТІ)

Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів за допомогою спеціальних пристроїв

Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка.

Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) інженер-землевпорядник здійснює у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноважених ним (ними) осіб.

Повідомлення власників (користувачів) суміжних земельних ділянок про дату і час проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем не пізніше ніж за п’ять робочих днів до початку робіт.

Повідомлення надсилається рекомендованим листом, кур’єрською поштою чи іншими засобами зв’язку, які забезпечують фіксацію повідомлення.

Власники (користувачі) суміжних земельних ділянок, місце проживання або місцезнаходження яких невідоме, повідомляються через оголошення у пресі за місцезнаходженням земельної ділянки.

Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез’явлення, якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення зазначених робіт, про що зазначається в акті приймання-передачі межових знаків на зберігання.

Непогодження сусідом меж земельної ділянки не є саме по собі законною підставою для прийняття рішення органом місцевого самоврядування про відмову у затвердженні технічної документації на земельну ділянку та відмови у передачі такої земельної ділянки у власність заявника (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №346/4408/15-ц).

Передача межових знаків на зберігання власнику (користувачу) земельної ділянки здійснюється за актом приймання-передачі межових знаків на зберігання.

Власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов’язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.

ВИРІШЕННЯ СПОРУ ЩОДО ВСТАНОВЛЕННЯ МЕЖ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності та користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства. Спори щодо розмежування меж районів у містах, за межами населених пунктів вирішує Держгеокадастр.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування або Держгеокадастру спір вирішується судом.

 

27.01.2021

Яким чином оформити право власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом і заповітом?

Спадкування земельної ділянки здійснюється згідно із законом або заповітом.

Спадкоємцем за заповітом є особа, визначена у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини, здійснюється спадкування за законом. Спадкоємці за законом поділяються на кілька черг і кожна з них успадковує майно тільки в разі, якщо попередня чергу його успадкувала. Цивільним кодексом України встановлено такі черги:

1 чергу: діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

2 чергу: рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

3 чергу: рідні дядько та тітка спадкодавця.

4 чергу: особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

5 чергу: інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.

Важливо! Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатні вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них при спадкуванні за законом (обов'язкова частка).

Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

Для того, щоб оформити право власності на земельну ділянку в порядку спадкування, спадкоємцю необхідно здійснити наступні дії. 

КРОК 1 Подати державному чи приватному нотаріусу зава про прийняття спадщини. Така заява подається особисто нотаріусу за місцем відкриття спадщини.

Місцем відкриття спадщини вважається останнє місце проживання померлого. Якщо таке місце проживання невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини.

Увага! Цивільний кодекс України встановлює шестимісячний строк для прийняття заяви про прийняття спадщини. Такий строк обчислюється з дня смерті спадкодавця або з дня, з якого вона оголошується померлою.

На практиці нерідкі випадки, коли спадкоємці пропускають вказаний шестимісячний термін. У таких випадках цей строк може бути відновлений судом. У позовній заяві необхідно вказати причини пропуску терміну.

КРОК 2 Дізнайтеся, внесені відомості про земельну ділянку до Державного земельного кадастру, є в наявності документи, що підтверджують право власності померлого на земельну ділянку, або присвоєний земельній ділянці кадастровий номер. Не зайвим буде подивитися відомості про земельну ділянку на публічній кадастровій карті за адресою http://www.map.land.gov.ua/kadastrova-karta.

Отримати офіційну інформацію можна направити звернення до відповідного територіального органу Держгеокадастру України.

Часто трапляється, що державний акт на ім'я померлого виданий, але кадастровий номер земельної ділянки не присвоєно. На жаль, трапляється і таке, що кадастровий номер є в наявності, але відомості про земельну ділянку в електронній системі Державного земельного кадастру відсутні. Якщо все в порядку, дії, передбачені Крок 3-7 цієї схеми, слід пропустити. Якщо ж немає, необхідно:

КРОК 3 Замовити в землевпорядній організації виготовлення технічної документації по відновленню меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). 

Щоб знайти таку організацію можна: звернутися до сусідів чи знайомих, які вже оформили документи на землю, і запитати їх, яка організація це робила; звернутися до місцевої ради - як правило, на території сільської чи міської ради працюють кілька землевпорядних організацій; звернутися до районного (міського) відділу (управління) Госгеокадастра України та дізнатися, які організації працюють на території Вашого району або населеного пункту; здійснити пошук в мережі Інтернет.

Звертаємо увагу! Виконавцем робіт в обраній Вами землевпорядної організації може бути тільки особа, яка має сертифікат інженера-землевпорядника. Перелік таких осіб розміщений на офіційному сайті Держгеокадастру за адресою: www.land.gov.ua ( «Державний реєстр сертифікованих інженерів-землевпорядників» підрозділу «Сертифікація» розділу «Напрями діяльності»). Без наявності такого сертифікату у виконавця робіт технічна документація буде вважатися недійсною і державної реєстрації земельної ділянки здійснено не буде. 

Важливо знати! Складання технічної документації із землеустрою передбачає, що інженер-землевпорядник повинен визначити точні межі земельної ділянки , їх геодезичні координати і скласти кадастровий план земельної ділянки. При необхідності, землевпорядник відновить прикордонні знаки. Це необхідно для того, щоб внести відомості про Вашу земельну ділянку до Державного земельного кадастру. Надалі це дозволить державним органам, при необхідності, відновлювати кордону Вашої ділянки і краще захистити Ваше право на землю. Технічна документація буде виконана в паперовій формі та у формі електронного файлу.

КРОК 4 Домовтеся із землевпорядною організацією про вартість, терміни виконання робіт і покладіть відповідний договір. Будьте уважні при укладенні договору! Обов'язково прочитайте проект договору, а якщо якісь з його умов Вам незрозумілі - зверніться до юристів (або родичів, сусідів, знайомих). Зверніть увагу на те, щоб в договорі були вказані конкретні терміни виконання робіт! Термін виконання робіт відповідно до законодавства не може перевищувати 6 місяців.

КРОК 5 Землевпорядна організація повинна виконати геодезичні роботи і розробити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в строки, встановлені договором. Межі земельної ділянки, при необхідності, повинні бути закріплені межовими знаками встановленого зразка. Технічна документація повинна бути складена в паперовій формі та у формі електронного документа.

Увага! Вимагайте від землевпорядної організації надання Вам примірника виготовленої землевпорядної документації в паперовій формі. У разі виникнення спору про межі земельної ділянки в суді, вона буде служити доказом.

Важливо знати! Земельний кодекс України встановлює обов'язковість погодження меж земельної ділянки з власниками та користувачами суміжних ділянок при проведенні кадастрових зйомок. Однак це не означає, що сусід може безпідставно відмовити в такому погодженні, вимагаючи перенесення кордону в свою користь. Всі свої вимоги він аргументувати і підтвердити документально. Доказами перебування межі земельної ділянки в певному місці можуть служити державний акт на право власності на земельну ділянку сусіда, матеріали інвентаризації земель, дані БТІ тощо. А не підкріплені доказами відмову можна оскаржити в судовому порядку.

КРОК 6 Вам слід ініціювати процедуру державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі та в результаті - отримати Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Для цього слід звернутися до територіального органу Держгеокадастру в районі (місті). 

КРОК 7 Після закінчення 6 місячного терміну з дня смерті спадкодавця, Вам необхідно звернутися до нотаріуса, якому було подано заяву про прийняття спадщини. Нотаріус зобов'язаний зареєструвати Ваше право власності в Державному реєстрі прав на нерухоме майно. З цього моменту Ви є повноправним власником успадкованої земельної ділянки.

Зверніть увагу! Оформити право власності на земельну ділянку в порядку спадкування можливо тільки в разі, якщо право власності на неї було оформлено спадкодавцем належним чином, тобто, - є документ, що підтверджує вказане право власності.

Часто трапляється, що рішення про приватизацію земельної ділянки прийнято, але спадкодавець оформити відповідний державний акт або свідоцтво про право власності не встиг. В такому випадку спадкоємцю необхідно звернутися в суд з позовом про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування.

Важливо! Часто буває так, що земельну ділянку успадковують одночасно кілька осіб. В такому випадку зазначена земельна ділянка успадковується в спільну власність. В майбутньому земельну ділянку може бути поділена між ними за відповідними цивільно-правовим договором . Але необхідно відзначити, що поділ успадкованої земельної ділянки між спадкоємцями можна здійснювати тільки після оформлення спадщини та державної реєстрації права спільної власності спадкоємців на земельну ділянку.

Крім того, у видачі свідоцтва про право на спадщину, спадкоємці можуть домовитися, що успадкована земельну ділянку має в повному обсязі належати одному з них. Для цього інші спадкоємці можуть відмовитися від спадщини на його користь. Але законодавством встановлені наступні вимоги про відмову від спадщини:

˗ спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом;

˗ спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь - яких з спадкоємців за законом незалежно від черги;

˗ має право відмовитися від частки у спадщині спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь.

 

25.01.2021

Законодавством передбачена можли вість для громадян України набути права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам:

• для ведення       фермерського       господарства в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство;       
• для ведення       особистого  селянського           господарства не більше 2,0 гектара;
• для ведення       садівництва не більше 0,12 гектара;
• для будівництва            та        обслуговування    жилого         будинку,

господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)

     - у селах не більше 0,25 гектара;

     - у селищах не більше 0,15 гектара;

     - у містах не більше  0,10 гектара;       

• для індивідуального   дачного        будівництва не більше 0,10 гектара;
• для будівництва            індивідуальних     гаражів не більше 0,01 гектара.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах зазначених норм провадиться один раз по  кожному виду використання.        

КРОК 1

Обрання вільної земельної ділянки за бажаним місцем розташування та з відповідним цільовим призначенням.

У цьому може допомогти Публічна кадастрова карта за посиланням: https://map.land.gov.ua.

КРОК 2

Звернення   до       сільської,     селищної,    міської          ради  (якщо питання стосуються земель комунальної власності, які розташовані в населених пунктах) або     Головного   управління  Державної   служби         України         з          питань геодезії,       картографії та        кадастру      в          області          (Держгеокадастр) (якщо питання стосується земельних ділянок для сільськогосподарських потреб). Необхідні документи:

• клопотання із зазначенням цільового призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри;
• графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (виготовити графічні матеріали вільної земельної ділянки Ви можете власноруч за допомогою Публічної кадастрової карти або звернутися до фахівців системи надання безоплатної правової допомоги);
• погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб);
• документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства);
• копія документа, що посвідчує особу (наприклад, паспорта громадянина України). Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту зем- леустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об’єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно­правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко­економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно­територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

КРОК 3

Замовлення            розроблення          проєкту        землеустрою         у          землевпорядній організації   шляхом        укладення   договору     з          чітким           визначенням вартості та строків     виконання   робіт.            

Безпосереднім виконавцем може бути лише особа, яка має сертифікат інженера­землевпорядника, яка і визначить точні межі земельної ділянки, їх геодезичні координати, встановить межові знаки та складе кадастровий план земельної ділянки. У разі відсутності у виконавця робіт сертифіката проєкт землеустрою буде вважатись недійсним і здійснити державну реєстрацію земельної ділянки буде неможливо.

Проєкт землеустрою підлягає обов’язковому погодженню із територіальним органом Держгеокадастру (може направлятися сертифікованим інженером­землевпорядником через портал електронних сервісів Держгеокадастру) та управлінням з питань містобудування та архітектури місцевої державної адміністрації або місцевої ради (у випадку місцезнаходження земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об’єкт будівництва або планується розташування такого об’єкта).

КРОК 4

Реєстрація  земельної   ділянки        у          Державному         земельному          кадастрі.

 Для реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі необхідно звернутися до територіального органу Держгеокадастру за місцем розташування земельної ділянки із:

• заявою про внесення відомостей до Державного земельного кадастру;
• оригіналом документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки (погодженим проєктом землеустрою, за потреби, позитивним висновком експертизи);
• документацією із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа.

Державний кадастровий реєстратор протягом 14 робочих днів розглядає подані документи та на підтвердження державної реєстрації безоплатно видає заявнику витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, в якому зазначаються відомості внесені до Поземельної книги, зокрема, кадастровий номер. Складовою частиною витягу є кадастровий план земельної ділянки.

КРОК 5

Затвердження       проєкту        землеустрою         щодо відведення земельної    ділянки.

Для затвердження проєкту землеустрою необхідно надати до місцевої ради або територіального органу Держгеокадастру:

• клопотання про затвердження проєкту землеустрою;
• екземпляр погодженого проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
• витяг із Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Рішення про затвердження проєкту землеустрою є одночасно рішенням про передачу земельної ділянки у власність чи у користування. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

КРОК 6

Державна    реєстрація   права власності     на       земельну     ділянку         у            Державному реєстрі       речових        прав   на       нерухоме     майно           та        їх            обтяжень.    Реєстрацію права власності на земельну ділянку здійснюють виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації, у тому числі через центри надання адміністративних послуг, а також нотаріуси на підставі заяви та доданих до неї документів:

• документа, що посвідчує особу;
• засвідченої копії рішення про безоплатну передачу земельної ділянки;
• витягу із Державного земельного кадастру про земельну ділянку;
• документа, що підтверджує внесення плати за державну реєстрацію права власності на нерухоме майно — в розмірі 0,1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб (210 грн. у 2020 році).

Строк розгляду заяви — 5 робочих днів.

Після реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Ви стаєте повноправним власником земельної ділянки.

 

22.01.2021

Право власності на землю територіальних громад

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. (ч. 1 ст. 83 ЗК України).

У комунальній власності перебувають:

а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності;

б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Суб’єкти права комунальної власності

Стаття 142 Конституції України, (а також ч. 2 ст. 327 ЦКУ) визначають суб'єктом права комунальної власності відповідні територіальні громади, що здійснюють право власності або безпосередньо (за допомогою місцевого референдуму, загальних зборів громадян - ст.ст. 7,8 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні"), або через органи місцевого самоврядування. Цими органами, відповідно ст.ст. 8-12, 80 та ін. ЗК України, є відповідні місцеві ради: сільські, селищні, міські - щодо земель територіальних громад, районні, обласні та Верховна Рада АРК- щодо земель спільної власності територіальних громад. Питання регулювання земельних відносин вирішується радами виключно на пленарних засіданнях (п. 34 ст. 26, п. 21 ст. 43 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні").

Земельні ділянки державної власності, які передбачається використати для розміщення об'єктів, призначених для обслуговування потреб територіальної громади (комунальних підприємств, установ, організацій, громадських пасовищ, кладовищ, місць знешкодження та утилізації відходів, рекреаційних об'єктів тощо), а також земельні ділянки, які відповідно до затвердженої містобудівної документації передбачається включити у межі населених пунктів, за рішеннями органів виконавчої влади передаються у комунальну власність. (ч. 3 ст. 83 ЗК України).

Землі комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність

До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать:

землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо);

землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту;

землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;

землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом;

землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом;

земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування;

земельні ділянки, штучно створені в межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об'єктів, або на земельних ділянках дна водних об'єктів;

землі під об’єктами інженерної інфраструктури міжгосподарських меліоративних систем, які перебувають у комунальній власності.

Підстави набуття земель у право комунальної власності

Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі:

передачі їм земель державної власності;

відчуження земельних ділянок для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону;

прийняття спадщини або переходу в їхню власність земельних ділянок, визнаних судом відумерлою спадщиною;

придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

виникнення інших підстав, передбачених законом.

Територіальні громади сіл, селищ, міст можуть об'єднувати на договірних засадах належні їм земельні ділянки комунальної власності. Управління зазначеними земельними ділянками здійснюється відповідно до закону. Відповідно до статті 28 Закону України «Про поховання та похоронну справу» - землі, на яких розташовані місця поховання, є об'єктами права комунальної власності і не підлягають приватизації або передачі в оренду.

На території місця поховання не можуть бути розташовані об'єкти іншої, крім комунальної форми власності, за винятком випадків, передбачених статтею 29 цього Закону.

Передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність

Передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. (ч. 1 ст. 117 ЗК України).

У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні. (п. 1 ч. 1 ст. 117 ЗК України).

На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки. (п. 2 ч. 1 ст. 117 ЗК України).

Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї. (п. 4 ч. 1 ст. 117 ЗК України).

Підстави набуття земель у комунальну власність територіальними громадами

Згідно ч. 5 ст. 83 ЗК України територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі:

передачі їм земель державної власності;

відчуження земельних ділянок для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону;

прийняття спадщини або переходу в їхню власність земельних ділянок, визнаних судом відумерлою спадщиною;

придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

виникнення інших підстав, передбачених законом.

Територіальні громади сіл, селищ, міст можуть об'єднувати на договірних засадах належні їм земельні ділянки комунальної власності. Управління зазначеними земельними ділянками здійснюється відповідно до закону.

Землі державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність

Згідно ч. 2 ст. 117 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об’єктів у комунальну власність.

До земель комунальної власності, які не можуть передаватися у державну власність, належать земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об'єктів у державну власність. (ч. 3 ст. 117 ЗК України).

 

18.01.2021

Порядок зміни цільового призначення земельної ділянки 

Для того щоб змінити цільове призначення Вашої земельної ділянки, Вам необхідно здійснити наступні дії:

КРОК 1 Оформити нотаріально завірена заява на зміну цільового призначення, підписане власником. Дана заява є підставою для розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

КРОК 2 Зміна цільового призначення передбачає розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Тому Вам необхідно замовити у землевпорядній організації виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною її цільового призначення.

Щоб знайти таку організацію можна: - звернутися до сусідів чи знайомих, які вже оформили документи на землю, і запитати їх, яка організація це робила;

- звернутися до місцевої ради - як правило, на території сільської чи міської ради працюють кілька землевпорядних організацій;

- звернутися в районний (міський) відділ (управління) Держгеокадастра України та дізнатися, які організації працюють на території Вашого району або населеного пункту;

- здійснити пошук в мережі Інтернет. Увага! Розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приватної власності, цільове призначення якої змінюється, не вимагає отримання дозволу жодним органом влади. Договір між власником земельної ділянки і землевпорядною організацією є єдиною підставою для розробки проекту.

Важливо знати! Виконавцем робіт в обраній Вами землевпорядної організації може бути тільки особа, яка має сертифікат інженера- землевпорядника. Перелік таких осіб розміщений на офіційному сайті Держгеокадастра за адресою: www.land.gov.ua ( «Державний реєстр сертифікованих інженерів- землевпорядників» підрозділу «Сертифікація» розділу «Напрями діяльності»).

Домовтеся із землевпорядною організацією про вартість, терміни виконання робіт і покладіть відповідний договір. Будьте уважні при укладенні договору! Обов'язково прочитайте проект договору, а якщо якісь з його умов Вам незрозумілі - зверніться до юристів (або родичів, сусідів, знайомих). Зверніть увагу на те, щоб в договорі були вказані конкретні терміни виконання робіт! 

КРОК 3 Землевпорядна організація повинна виконати геодезичні роботи і розробити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в строки, встановлені договором. Межі земельної ділянки, при необхідності, повинні бути закріплені межовими знаками встановленого зразка. Проект землеустрою повинен бути складений в паперовій формі та у формі електронного документа.

Увага! Вимагайте від землевпорядної організації надання Вам примірника виготовленої землевпорядної документації в паперовій формі. У разі виникнення судового спору про законність зміни цільового призначення земельної ділянки в суді, вона буде служити доказом.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає погодженню уповноваженими органами влади відповідно до статті 186-1 Земельного кодексу України. А саме: місцевим управлінням Держгеокадастра, місцевим відділом архітектури та містобудування і іншими організаціями в окремих індивідуальних випадках.

У разі, якщо змінюється цільове призначення особливо цінних земель, земель лісового фонду, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок підлягає обов'язковій експертизі, яка проводиться Держгеокадастром України.

Варто зауважити! Звертаємо Вашу увагу також на те, що наявність затвердженого плану зонування території або детального плану території є обов'язковим в ході узгодження проекту зміни цільового призначення.

Дізнатися про наявність такої документації в разі розміщення земельної ділянки в межах населеного пункту можна в міській (сільській, селищній) раді, а в разі розміщення ділянки за межами населеного пункту - в місцевій райдержадміністрації.

Якщо детальний план території цього розроблявся раніше, його розробку можна замовити окремо. Вимоги щодо обов'язкової наявності плану зонування або детального плану території встановлені ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

КРОК 4 Звернутися в орган, уповноважений приймати рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки з клопотанням про затвердження проекту. Таким органом в межах населених пунктів є відповідна сільська, селищна, міська рада.

Уповноважений орган повинен прийняти рішення про затвердження проекту і зміна цільового призначення земельної ділянки або відмову в здійсненні таких дій.

Важливо знати: Відмова органу влади в зміні цільового призначення земельної ділянки повинна бути мотивована і містити в собі посилання на підстави відмови. Такими підставами можуть бути:

- невідповідність запроектованого цільового призначення вимогам закону або прийнятих відповідно до нього нормативно- правових актів,

- неузгодженість цільового призначення земельної ділянки вимогам затвердженої містобудівної документації або документації із землеустрою.

КРОК 5 Вам слід звернутися до державного кадастрового реєстратора в територіальному (районному, міському) органі Держгеокадастру України із заявою про внесення змін до відомостей про земельну ділянку. Якщо інше не передбачено договором про розробку проекту, в цей орган має звертатися землевпорядна організація.

До заяви додається розроблений і погоджений уповноваженими органами проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в паперовому вигляді та у формі електронного документа, а в разі, якщо за проектом проводилася державна експертиза - також оригінал позитивного висновку цієї експертизи.

Дана послуга надається безкоштовно! Представлена Вами заява протягом 14 днів розглядається державним кадастровим реєстратором територіального органу Держгеокадастру в районі (місті), по наслідком чого, в разі, якщо подані документи складені вірно, державний кадастровий реєстратор вносить відомості про зміну цільового призначення Вашої земельної ділянки до Державного земельного кадастру.

КРОК 6 Останнім етапом є реєстрація прав на нерухоме майно в державному реєстрі прав. Це можна зробити, звернувшись в центр надання адміністративних послуг або нотаріуса з відповідним пакетом документів. В результаті інформація про реєстрацію права за бажанням заявника може бути надана в паперовій формі.

 

14.01.2021

НАКЛАДЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО СТЯГНЕННЯ НА ВЛАСНИКА ДОМОВОЛОДІННЯ

Громадяни, зокрема ті, у власності яких перебувають домоволодіння, можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності за вчинення наступних правопорушень:

порушення санітарних норм (стаття 42 КУпАП);

порушення вимог законодавства, будівельних норм, стандартів і правил під час будівництва (стаття 96 КУпАП);

порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів (стаття 152 КУпАП).

Порушення санітарних норм тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (17 – 204 грн).

Протоколи про адміністративне правопорушення складають уповноважені посадові особи органів державної санітарно-епідеміологічної служби.

Накладати адміністративне стягнення маю право, зокрема, головні державні санітарні лікарі областей та їх заступники, лікарі-гігієністи, лікарі-епідеміологи органів державної санітарно-епідеміологічної служби.

Порушення вимог законодавства, будівельних норм, стандартів і правил під час будівництва тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (850 – 1700 грн); вчинення цих дій особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення – накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (1700 – 3400 грн).

Протоколи про адміністративне правопорушення складають уповноважені посадові особи Державної архітектурно-будівельної інспекції України.

Накладати адміністративне стягнення маю право, зокрема, керівники виконавчих органів з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад, головні інспектори будівельного нагляду ДАБІ.

Порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (340 – 1360 грн).

Протоколи про адміністративне правопорушення складають уповноважені посадові особи органів внутрішніх справ (Національної поліції), виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад, членом громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону.

Накладати адміністративне стягнення маю право адміністративні комісії при виконавчих органах міських/сільських/селищних рад, або виконавчі комітети таких рад.

Зазначеними особами складається протокол про вчинення адміністративного правопорушення. 

Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

У протоколі зазначаються:

дата і місце його складення,

посада, прізвище, ім’я, по батькові особи, яка склала протокол,

відомості про особу, порушника,

місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення;

нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення,

прізвища, адреси свідків і потерпілих,

пояснення порушника,

інші необхідні відомості.

Протокол підписується особою, яка його склала, і порушником; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. 

Справа про адміністративне правопорушення розглядається уповноваженою на це особою за місцем його вчинення або за місцем проживання порушника.

Про розгляд справи повідомляється порушник, та інші особи, які беруть участь у розгляді (свідки, потерпілі).

Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов’язаний з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення.

Постанова повинна містити:

найменування органу (прізвище, ім’я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову;

дату розгляду справи;

відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування;

опис обставин, установлених під час розгляду справи;

зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення;

прийняте у справі рішення.

Постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено. 

 

11.01.2021

Кадастровий номер земельної ділянки — індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом  усього часу існування.

ДЛЯ ЧОГО ПОТРІБЕН  КАДАСТРОВИЙ НОМЕР

Присвоєння кадастрового номера — обов’язкова складова процесу приватизації, оформлення прав власності, врегулювання договірних відносин, що здійснюється шляхом державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Кадастровий номер присвоюється земельній ділянці незалежно від форми власності. У разі переходу права власності на земельну ділянку від однієї особи до іншої, виникнення інших, крім права власності, речових прав на земельну ділянку, зміни речових прав на зе­ мельну ділянку, інших відомостей про неї кадастровий номер не змінюється.

У разі поділу чи об’єднання земельній ділянці/земельним ділянкам присвоюються нові кадастрові номери.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» у разі якщо до 1 січня 2025 року власник невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець не оформив право власності на земельну ділянку, він вважається таким, що відмовився від одержання земельної ділянки.

Тому отримання кадастрового номера земельної ділянки, яка вже належить особі на підставі державного акта про право власності на землю, але в якому відсутній кадастровий номер — є необхідною умовою для реєстрації самого права власності на земельну ділянку.

ЯК ОТРИМАТИ  КАДАСТРОВИЙ НОМЕР

Для присвоєння кадастрового номера необхідно звернутися до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) і передати на розгляд пакет документів:

• заяву (у паперовій або електронній формі) про державну реєстрацію земельної ділянки встановленої форми;
• оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки;
• документація із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа.

Документи можуть надаватися:</