Осінньо-зимовий призов на строкову військову службу у 2018 році: встановлені показники для області та хід виконання завдань. Саме про це говорили на тематичній нараді під керівництвом заступника голови облдержадміністрації Сергія Кошарука 12 листопада 2018 року.
Україна чотири роки поспіль захищає власні східні кордони від агресора. Впродовж цього періоду частина чоловіків, не вагаючись, долучаються до лав Збройних Сил України чи інших військових формувань, адже розуміють: якщо ворога не зупинити на Донбасі, він просуватиметься вглиб держави. Натомість інші – намагаються втекти за кордон, сховатися або ж будь-яким іншим чином уникнути призову навіть на строкову службу. Про боротьбу з ворогом на передовій – мова взагалі не йде.
Тож, як підвищити авторитет військової служби та владнати проблему ухилення чоловіків від призову до ЗСУ, на нараді вирішували разом із військовим комісаром Волинського обласного військового комісаріату Романом Куликом та представниками громадських організацій регіону, котрі співпрацюють безпосередньо з учасниками АТО/ООС або ж членами їхніх родин.
Загалом волиняни, як мешканці прикордонної області, мали б розуміти усю важливість проходження військової служби та отримання навичок відбиття ворожих атак, використання зброї, виведення військової техніки з лінії вогню без втрат тощо. Однак, у Нововолинську, до прикладу, станом на сьогодні при плані у 47 чоловік, на обласний збірний пункт направлено – 12. Щодо Ратнівщини, то там більше 10 призовників пройшли медогляд та готові до відправки на службу до Збройних Сил України, Нацгвардії або Державної спеціальної служби транспорту.
Як зазначає Роман Кулик, упродовж двох наступних тижнів від Волині мають призвати 180 молодих людей. Це ж – досить потужний для області показник. Що стосується ухилення від призову, то на його переконання, проблему слід розглядати у кількох площинах.
Передусім, варто посилити покарання за ухилення від служби. Адже попри те, що законом передбачена адміністративна та кримінальна відповідальність призовника у разі його неприбуття в зазначений час і місце після отримання повістки або неповідомлення комісаріату про зміну місця проживання, зокрема ст. 335 Кримінального кодексу України передбачає покарання у виді позбавлення волі на термін до трьох років, на практиці застосовувати її почали порівняно нещодавно. Нині ж на Волині заведені 29 кримінальних справ на тих чоловіків, котрі категорично відмовилися йти на строкову службу до армії. Є й ті, кого засудили за цією статтею.
Ще одна проблема – виїзд за кордон молодих людей призовного віку.
– Я не маю права обмежувати людей у їхньому прагненні до ліпшого життя, але усі ми маємо обов’язок перед державою, – підкреслює Роман Анатолійович, маючи на увазі ст. 65 Конституції України. – Завжди чоловіки намагаються нагадати про права, але чомусь забувають про свій обов’язок захищати Батьківщину, яка потім буде платити їм пенсію та інші виплати. Крім того, саме держава утримуватиме тут їхніх батьків, від яких вони поїхали добувати кращої долі.
По тому свої думки з приводу ухилення чоловіків від призову до армії висловили представники організацій учасників членів АТО. Зокрема, вони наголосили на необхідності більш активно проводити патріотично-виховну роботу серед школярів та студентів, пропрацювати механізми вручення повісток разом із представниками головного управління Національної поліції в області, а також створити військовий підрозділ «Мажор», котрий складався б виключно з тих, хто використовуючи власне матеріальне чи владне становище, або ж протекцію інших людей, зміг уникнути строкової служби.
Любов Карабан, голова неурядової громадської організації членів родин загиблих в АТО «Надія», додала:
– Де наші чоловіки? В нас немає чоловіків? Повістки потрібно носити всім. І тим, хто з бідних сімей, і тим, хто з забезпечених. В Ізраїлі служать усі. І навіть жінки. Є закон та справедливість.
Також жінка зазначає, що учасники антитерористичної операції після повернення додому часто зіштовхуються з несправедливістю у вирішенні питань із наданням землі, пільговим перевезенням у транспорті, наданням послуг у медичних закладах. Зокрема, коли військовим, які отримали інвалідність, виконуючи бойові завдання на сході держави, знімають першу групу інвалідності та встановлюють другу, а потім першу дають тим, хто на неї зовсім не має права, то чи відчувають у цьому всьому військовослужбовці справедливість.
– В мене два сина було. Залишився один, – продовжила пані Любов. – Але вони служили обидва. Вони наслідували приклад чоловіка. Старший син сказав, що якщо батько служив, то і я піду. Менший від нього також не відстав та пішов до армії.
Згодом обидва сини Любові Карабан вирішили поїхати на схід, аби захищати кордони від російського агресора. Молодший Артем – у 2014-у загинув під Савур-Могилою. Тож, жінка добре розуміє мам, які бояться відпускати своїх синів не те, що брати участь в Операції Об’єднаних Сил, але служити в армії. Однак, каже:
– Якщо ворог прийде сюди, то мами не візьмуть рушниці і не підуть охороняти своїх синів та чоловіків.
Відділ інформаційної політики облдержадміністрації