19 листопада начальник районної військової адміністрації Юрій Лобач провів робочу нараду щодо взаємодії силових структур та органів влади району під час настання надзвичайних ситуацій, що можуть виникнути внаслідок ворожих обстрілів.

Зокрема, увагу приділили алгоритмам дій та завданням, які постають перед певними установами, розгортанню пунктів незламності і функціонуванню укриттів під час повітряних тривог.

Тисяча днів війни принесла українцям багато горя, страждань і жертв.

Згадуючи всіх, хто не повернеться до дому, кого вбив підлий і жорстокий ворог – військових і цивільних, дорослих та дітей, чоловіків й жінок, вшанували сьогодні, 19 листопада, хвилиною мовчання та поклали квіти до Стели пам'яті загиблим Героям начальник районної військової адміністрації Юрій Лобач, голова районної ради Віктор Хиць, Володимирський міський голова Ігор Пальонка й небайдужі жителі району.

Віримо, що невдовзі війна закінчиться нашою перемогою, але назавжди в серцях залишиться пам'ять та сум за тими, чиї життя вона забрала.

Пам'ятаймо, бо людина живе доти, доки жива пам'ять про неї.

Слава Україні!

Слава Героям!

Вічна пам'ять полеглим в ім'я нашої свободи!

Сьогодні, 19 листопада, символічна дата в історії України – рівно тисячу днів тому підлий російський агресор розпочав повномасштабне вторгнення, маючи на меті знищити нашу державність, поневолити наш народ і позбавити його гідного майбутнього.

І саме тисячу днів тому для нас розпочався новий час – час нашої боротьби за право бути гідними власної незалежності. Бо гідність здобувається у боротьбі за неї, а решта приходить внаслідок гідного життя.

Я недарма акцентую увагу на гідності, бо саме її нас намагалися позбавити ті, хто вторгся до нас 24 лютого 2022 року.

Московити, що привласнили собі нашу історію, знищували мову, церкву, систематично вимордовували еліту нації, «ліпили» образ забитого раба, злодійкуватого й хитрого хохла у шароварах.

Але не судилося, бо велика і потужна нація, що тисячоліттями «виковувалась» у історичному горнилі, де зіштовхувались Європа та Азія, яка поєднала у своїх венах кров трипільців, кіммерійців, скіфів, сарматів, готів й праслов’ян-венетів не корилась, не гнулась під тиском ворога, а раз по раз підіймалась на боротьбу, врешті-решт здобувши волю й власну країну.

І з 1991 року, крок за кроком, ми ще й здобуваємо незалежність – справжню, внутрішню, без московських штампів, догм і наративів. Для цього ми пройшли дві революції – два Майдани, вісім років АТО, а насправді – першої фази війни з росією  і ось тисяча днів повномасштабного вторгнення…

А насправді – тисяча днів відчаю недоімперії, що намагається повернути бувшу колонію, знищити паростки свободи поряд із собою, не дати їм прорости там, «на болотах».

Для них це – тисяча днів страху за долю тієї «тюрми народів», яку вони називають «родіна», й ненависті до українців, як раб ненавидить вільного, того хто взяв відповідальність за себе у свої руки.

У нас протягом цих днів були й біль, сльози, горе, але з’явилась єдність, пробудилась сила духу, а в серцях, виявилось, ще живуть доброта, співчутливість й бажання приходити на допомогу.

А ще – відроджується гідність та жевріє надія.

Надія на Перемогу…

Ця тисяча днів війни змінила нас, кожного, та й все суспільство загалом – показала хто є хто, і хто чого вартий.

Але нам, всім, і тим, хто на фронті, чи у тилу, хто залишився тут, не втік, не зрадив, хто своєю щоденною працею намагається наблизити мирний день – точно не буде соромно за пройдений складний шлях.

Буде сумно за тими, хто залишився на ньому…

Пам'ятаймо про ціну нашої свободи і шануймо кожного за його внесок…

Тисяча днів боротьби і незламності, тисяча днів гідності, тисяча днів надії…

Слава Україні!

Слава українському народу!